ФРАК І ЛАПСЕРДАК

Чи є євреї Євразії якоюсь спільнотою, а чи кубики єврейських общин різноманітних євразійських країн не становлять єдиного мозаїчного полотна? Цим питанням тривалий час переймалися засновники Євразійського єврейського конгресу і відповіли на нього створенням нового журналу за назвою «Євреї Євразії». З його допомогою і складатиметься євразійська мозаїка, а заодно читачі довідаються про її складові: єврейські общини Вірменії, Білорусі, Азербайджану, ну і, звичайно, України з Росією.

«Єврей за формою, європеєць за змістом» — так назвав один із центральних матеріалів нового журналу його автор, голова Асоціації єврейських ЗМІ України Михайло Гурвіц. Можна було б сказати ширше: «Єврей за формою, євразієць за змістом». Саме до такої формули, певно, прийдуть надалі творці журналу. Проте форма цього разу визначає зміст і тяжіє над ним.

Презентація журналу відбулася 18 вересня в рамках VI національної виставки реклами, маркетингу і мас-медіа «REX-2002», учасником якої була й Асоціація єврейських ЗМІ України. Отже, дослідивши виставлену на нашому стенді пресу, можна було визначити, чого саме не вистачає вітчизняним єврейським ЗМІ. Асоціація вирішила: нам не вистачає журналу. Відповіддю на цю необхідність стала поява нового друкарського органу. Слід сказати, що журнал справляє приємне враження, оскільки абсолютно позбавлений властивої багатьом єврейським виданням містечковості, виглядає естетично привабливо й стилістично витримано.

Що ж до змісту цього друкованого видання, то він цілком відповідає програмній статті Гурвіца. «Єврейська європейська інтелігенція — еліта — гостро відчувала необхідність перемін, — пише М.Гурвіц, — і насамперед у повсякденному житті, у побуті. Лапсердак слід було змінити на фрак! І, звісно, тільки на фрак знаменитого в усій Європі берлінського кравця Драйзера».

Та річ, звичайно, не лише у фраку. Якщо євреї Європи й ширше — Євразії — справді є якоюсь спільнотою, варто вияснити, на яких трьох китах ця спільнота стоїть. Пошук та ідентифікація «трьох китів» якраз і проводяться новим журналом. Мало запропонувати читачам якусь готову формулу, потрібно ще її розшифрувати і затвердити, довести її право на існування. Отже, у «Євреїв Євразії» робота є. Побачимо, як редколегія журналу впорається із завданням, яке сама перед собою ж і поставила.

20 вересня, теж у рамках виставки «REX-2002», відбувся «круглий стіл» на тему «Роль національних ЗМІ в сприянні толерантності в поліетнічному суспільстві». Щоправда, саме про це на «круглому столі» говорили мало. Розмова якось непомітно зісковзнула на тему Бабиного Яру і проекту побудови єврейського общинного центру «Спадщина» ледь не на колишніх розстрільних ямах.

«Єврейський общинний центр, звичайно, річ хороша, але навіщо будувати його в Бабиному Яру?!» — майже одноголосно обурювалися учасники обговорення. При цьому з вуст промовців злітали ті самі слова — «розважальний центр». Мовляв, цілком природно було би побудувати в Бабиному Яру музей Холокосту, щоб увічнити ним пам’ять загиблих, але общинний центр із концертним залом, театром і кафе на місці такої жахливої трагедії небезпідставно видавався учасникам «круглого столу» навмисним чи мимовільним блюзнірством.

Ще перед початком обговорення учасникам роздали звернення Конгресу національних общин України до Президента, голови Верховної Ради і прем’єр-міністра, датоване 26 серпня 2002 р. У зверненні, зокрема, був такий пасаж: «Нині нас мають намір переконати в тому, що будівництво планується не в Бабиному Яру, а поблизу нього. Та чи має значення, відбувалися розстріли на цьому самому місці чи на відстані 200 або 600 метрів від нього (а саме ці цифри цілком серйозно наводяться як аргумент прихильникам проекту)? Спроба ж переконати громадськість у тому, що спроектована споруда матиме виключно меморіально-науково-дослідницьке значення, не є переконливою, оскільки в такому разі йтиметься про новий проект із новим архітектурно-змістовним наповненням».

Проект побудови єврейського общинного центру в Бабиному Яру був визнаний присутніми брутальним виявом тієї самої нетолерантності, про яку, разом з толерантністю, і мало йтися на «круглому столі». Щоправда, виявляють цю нетолерантність не засоби масової інформації, а автори проекту. Отже, «круглий стіл» варто було б перейменувати. Справа, як виявилося, зовсім не в пресі...