Фаворитки "Оскара"-2019

Однак, виходячи з медійного обов'язку служби (у форматі тижневика), все-таки треба згадати бодай окремих чемпіонів - поіменно. Одрікшись на час фейсбучних істерик і невдоволень: мовляв, ах як усе там тихо, шито й крито, жодних несподіванок.

А може, й добре, що хоч на якійсь території конкурсно-преміальних змагань керують закони логіки, етики, а також писаних і неписаних правил. На відміну, даруйте, від наших місцевих євробаченських страждань. Та й як би не обурювалися наші й ваші у своїх постах недавньою церемонією, там, за океаном, цього все одно не прочитають і не відреагують. Бо "Оскар" - розумна, консервативна модель галузевої конкурсної світобудови. Можеш запустити в неї хоч "томагавк", хоч будь-яку іншу зброю послати в цю ціль, - а модель вистоїть, не здригнеться, наплювавши на рейтинги телетрансляцій (нинішнього року, до речі, вони трохи пожвавилися). "Оскар" - він не тільки в Америці "Оскар".

Отож, згадуючи свіжих переможців, підемо шляхом не персоналій (назв), а, скажемо так, головних тенденцій, які й виявилися фаворитками на недавній премії.

Політкоректність

Як відомо, політкоректність - цариця полів під час щосезонних зборів оскарівського врожаю. І нинішній фільм-переможець, відзначений головним "Оскаром", - такий собі ідеальний твір, ніби спеціально вивірений і змодельований під запити й очікування кіноакадеміків різних років, віросповідань та національностей. Картина Пітера Фаррелі, який колись зняв веселий фільм "Тупий та ще тупіший", - наче еталон оскарівського фільму-фаворита. Ліричне роуд-муві, свята до музики любов, білий водій-викидайло і темношкірий геній-музикант. Два дивних чоловіки, яких пов'язують дорога і, даруйте, мистецтво. І в цьому поєднанні немає нічого прекраснішого для ока та вуха кіноексперта, який бачить у картині ледь не ідеальну картинку Америки, країни гарної і складної, багатонаціональної й музичної. І нескінченої, як дорога, як музика вічності. Така дорога й поєднує двох різних людей. До речі, непридуманих персонажів, оскільки схожу подорож 1962 року справді здійснили реальні люди - один популярний джазовий піаніст, другий - його водій. Нічого особистого, так би мовити. Тільки музика! І, звісно ж, боротьба з расовими забобонами. Тому головний "Оскар" як втілення політкоректності, розуму та чесноти - в руках достойних і сильних. Хоча не слабшими претендентами були й не менш шановані: "Чорний клановець", "Фаворитка", "Рома", "Зірка народилася", "Влада", "Чорна пантера", "Богемна рапсодія".

Технологія

Найкращим режисером на "Оскарі" визнали мексиканця Альфонсо Куарона за його драму "Рома". Ця картина вже давно серед фаворитів у серйозних кінокритиків, які цінують Куарона як режисера, схильного у своїй творчості до різних кінематографічних парадоксів. Зокрема, в його послужному списку - екранізація одного з романів Джоан Роулінг. А шість років тому він отримав "Оскара" за технотрилер "Гравітація".

"Рома", без перебільшення, - видатний чорно-білий мексиканський фільм, уже відзначений "Золотим левом" у Венеції. Сімейна й соціальна драма - в обрамленні історичних "декорацій" Мехіко початку 70-х ХХ століття.

Але у зв'язку з цим фільмом важливі не тільки його видатні художні якості, а й одна показова технологія. Близько року тому права на розповсюдження картини придбав Netflix, вклавши в промо "Роми" - напередодні "Оскара" - близько 30 млн дол.! Випадок неабиякий і багато в чому показовий. За цим окремим випадком експерти вбачають початок такої собі експансії. Стримінговий сервіс дедалі нахабніше вторгається, скажемо так, на територію традиційного світового кінотеатрального прокату. У певному сенсі, монополізуючи ринок "під себе".

У Європі з цього приводу навіть лунають протести з боку ветеранів традиційного прокату. Однак Америка і тут попереду планети всієї. Головного "Оскара" Куарону та Netflix академіки все-таки не виписали, однак тенденцію завважили. І видали приз за кінорежисуру. Другий за вагою на "Оскарі". Судячи з усього, тут у підтексті слід читати не тільки "кінорежисуру" як професію, а й щось більш глобальне - "режисуру" нового кіноринку, нового кіносвіту, що вже формується.

Ностальгія

На "Оскар" у категорії "Найкраща чоловіча роль" полювали пристойні чоловіки - Крістіан Бейл ("Влада"), Бредлі Купер ("Народження зірки"), Вігго Мортенсен ("Зелена книга"), Віллем Дефо ("Ван Гог"). Очікувано всіх переміг субтильний Рамі Малек, який зіграв у "Богемній рапсодії" самого Фредді Мерк'юрі. Зіграв - як проспівав. Річ навіть не в портретній схожості. І навіть не в художніх особливостях гучного байопіка. А річ у тому, що Рамі Малек - фантастично привабливий артист. Такий собі згусток енергії. Він може мавпувати чи грати абсолютно серйозно, може робити розумну міну на своєму рухливому обличчі, а може взагалі нічого не робити в кадрі. Однак результативність його гри - в самій природі його обдарування: гутаперчевого артиста, пластилінового хлопчика-чоловіка, ображеного янгола, через непорозуміння десантованого небесами на нашу невдячну землю.

Такий, власне, і його герой у "Богемній рапсодії" - ображений янгол і гутаперчевий чоловік. Крім іншого, цей фільм (здається, він досі в українському прокаті) укотре розбурхав у пам'яті мільйонів хвилю музичної ностальгії - за справжнім. За чимось великим і значним у світовому шоу-бізнесі. За тими часами, коли не тільки дерева були великими, а й виконавці (видатні особистості) були артистами справжніми, а не синтетичними.

Після "Богемної рапсодії", природно, з'явиться нова хвиля байопіків про життя музичних кумирів учорашніх днів. З 1970-х – 80-х Голлівуду є кого згадати і є кому підспівати.

Влада

"Найкращою актрисою" на "Оскарі"-2019 абсолютно справедливо назвали талановиту британку Олівію Колман, яка зіграла королеву Анну Стюарт у фільмі Йоргоса Лантімоса "Фаворитка". У пострадянському сприйнятті така "Фаворитка" - певне криве дзеркало давнього телефільму "Склянка води" режисера Юлія Карасика, де в середині 1970-х ту ж таки королеву Анну цнотливо й непорочно грала лірична Наталія Бєлохвостікова.

Олівія Колман, природно, грає зовсім інше - не трепетні охи-зітхання, а порок і пристрасть. А головне - владу. Багато розумувань і дурниць написано про цей фільм грека Лантімоса, наче тільки костюмним спорядженням та чорним гумором цікава ця картина. Однак передовсім вона цінна приголомшливою режисерською й історичною іронією. А ще - таким собі бездоганним артистичним наративом, коли кожна з трьох "королев" (включно з двома фаворитками в цій трійці) буквально впивається давньою епохою, авантюрно-рожевим сюжетом, приголомшливим режисером (здається, всі три закохані виключно в нього). І за цю любов усі три достойні "Оскара". Рейчел Вайс (герцогиня Мальборо), Емма Стоун (Абігайл Хілл), природно, Олівія Колман, яка головну нагороду, на щастя, отримала.

У Лантімоса вийшов якийсь відчайдушно жіночий фільм. Це нервова жіноча симфонія. Хоча за пультом стоїть талановитий режисер-диригент. Здається, всі права на цю картину він беззастережно віддає прекрасній половині людства: любіть одне одного, скільки хочете; божеволійте, якщо вам так подобається! Але в цьому вашому світі нещасний чоловік може бути тільки по той бік кадру. Так, як воно і є у "Фаворитці". У фільмі, де світ - без чоловіків (вони там тільки статисти). Де всім світом керують жіночі емоції, жіноча розважливість і жіноча підступність.

Звісно, можна говорити, що ця успішна картина ще й про кохання, про чуттєве тяжіння різних розумних дам. Але й це буде неповна правда, оскільки грецький режисер не такий ніжний, як деякі глядачі. У його картині влада - виключно жіночого роду. А його картина - саме про владу (а не про пристрасть). Про боротьбу за владу, до яких би глибин і порочних печер ця боротьба не опускалася.

Приголомшливий фінал "Фаворитки", коли слабка, хвора, кинута, обманута, проте прониклива королева (Олівія Колман) ледве тримається на ногах - але все-таки тримається. Заради влади. І, принижуючи іншу (фаворитку), всім своїм виглядом дає зрозуміти, що її владна рука - не завжди владика. Владна рука - це ще й заручниця.

Інші переможці "Оскара"-2019

• Найкращий анімаційний фільм - "Людина-павук: навколо всесвіту".
• Найкращий документальний фільм - "Вільний підйом наодинці".
• Найкращий фільм іноземною мовою - "Рома".
• Найкраща жіноча роль другого плану - Реджина Кінг ("Якби Біл-стріт могла б заговорити").
• Найкраща чоловіча роль другого плану - Махершала Алі ("Зелена книга").