Так, тут батьківщина горщиків із фарбою! Ф.Ніцше.Так говорив Заратустра Зовсім недавно (з погляду в...
Я гадаю, що варто було попросити наших археофілософів, щоб вони, подлубавшись в трипільських городищах та скіфських курганах, швиденько підготували ідеологічну базу під мистецьку акцію з назвою «50 тисяч років сучасному мистецтву України». Додаткові десять тисяч років додали б округлості цифрі і капнули б олії на осі скрипучих коліс возів аріїв.
А дійсно, чи далеко ми забігли у своєму мистецькому розвитку від часів, коли по нашому лісостепу вільно мандрували неколгоспні та неприватизовані мамонти.
У виставкових залах спілки художників експонувалась «Всеукраїнська молодіжна виставка». Цілком логічно сприймати її як залік по образотворчому мистецтву та скульптурі для представників різних регіонів України.
Звичайно, прогалин в діяльності спілки художників можна навишукувати, але на відміну, наприклад, від сучасного музично-пісенного середовища, де падіння якості та смаку настільки глибоке, що навіть дивно, що є куди опускатись ще нижче, художники все ж тримають планку, і проповзати під нею все ж нелегко. Тому особливих сумнівів у професійності молодих митців не виникає. Але виставка впадає в очі деякими особливостями. Відчувається синдром «дитячої хвороби авангарду». Цілі ряди нефігуративного абстрактного живопису не те щоб дратують, вони просто нагадують подорож по магазину «Тканини», але те, що зігріває тіло, необов’язково гріє душу. Звичайно, молоді митці, як правило, народ небагатий, — навіть на рами грошей не вистачає, — але так хочеться галопом пропхнути свій живопис в якесь багате посольство чи бодай хоч на стіни казино чи ресторану. Безперечно простіше виграти мільйон в тому ж казино, ніж, не знайшовши свого унікального стилю, стати славетним митцем.
Все ж не можу сказати, що в авангардських роботах я не побачив нічого приємного. Наприклад, «Ромашки» З.Орлової — тепло, гармонійно — і в кольорі, і в композиції. Чи невелике полотно «Степ», автор М.Німєнко. Зовсім лаконічними живописними прийомами досягається чудовий емоційний ефект і відчуття стану природи. Спроби авторів проявити себе в реалістичній манері більш цікаві, але, якщо після огляду їх робіт швиденько, поки не вивітрились враження, збігати в музей, де виставляють академічне мистецтво і порівняти роботи молодих з роботами класиків, то відразу приходиш до висновку — працюйте, хлопці та дівчата, день і ніч, працюйте, і ваше буде зверху. Іншого шляху не існує.
Дивно, але я постійно переконуюсь, що в нас практично не зустрічаються нецікаві роботи із кераміки чи скла. Може, це пояснюється все тією ж глибинною традицією, глину ж місимо всю свою цивілізаційну історію, і смак вже закладено в генах у спинному мозку, а класичний живопис все ж «заброда» у нас і вимагає якихось трансформацій у свідомості художника. Цікаві оригінальні роботи із скла Д.Вовчука «Маски», «Гарбуз», «Ейфелева вежа», кераміка «Кіт і лев», «Рак», автор О.Ковалик, «Щастя — воно, як пташка» В.Хижинського.
Дуже хотілось би, щоб звернули увагу великі замовники — шукачі символів національної ідеї на скульптуру «Козацький марш», автор Т.Гончар. Поза сумнівом, автор здатний до образного втілення цього завдання на монументальному рівні. Жаль, якщо ця робота (та й інші) не з’явиться в бронзі і в достойному місці.
Прикро — іконописні вправи молодих художників не випромінюють жодного кванта енергії. Я не впевнений, що іконописець обов’язково має бути фанатичним християнином, цілком можна бути і атеїстом чи агностиком, але душу в роботу вкладати необхідно.
Всього кілька днів експонувалась у Києві виставка «Земля пад белымі крыламі» білоруських художників у рамках Днів культури Республіки Білорусь в Україні. 78 робіт 65 молодих і маститих художників із колекції мінського музею сучасного мистецтва.
Звичайно, три виставкових дні занадто мало, щоб навіть зацікавлених ознайомити з мистецтвом нашого сусіда. Але відразу відчуваєш, що ця країна — не лише розтиражований образ президента-диктатора-хокеїста. Хоч і зрозуміло, що ця експозиція лише дещиця із розмаїття графічного та живописного моря європейської країни Білорусь, існує відчуття панорамності і багатоплановості. Тремтлива, майже дихаюча робота В.Шкарубо «Холодний вітер» поєднується із сумно-філософською сюрреалістичною Н.Селещука «Почуття самотності». Жорстока вивірена літографія Р.Сустова «Саламандр» не контрастує із аркушем акварелі В.Павловця із серії «Дерева». Варта уваги акція. Більше б таких і не на такі обмежені часові рамки. Заледве встигаєш поділитись враженнями із друзями та знайомими, а полотна вже запаковані в скрині. І коли з ними зустрінешся знову? І чи зустрінешся?
Високе мистецтво може існувати не лише в музейній тиші, а й на журнальній шпальті. Часом можна почути: як, невже журнал «Перець» ще виходить? Виставка художників-«перчан» у галереї «Майстерня» дає змогу побачити авторські роботи чудових майстрів. Хай в ідеологічному сенсі ці карикатури можуть сприйматись тепер із деяким скептицизмом, але вони завжди були професійними і головне — смішними. Славетні імена Олександра Козюренка, Самуїла Уманського (Самум), Костянтина Заруби, Володимира Гливенка, Віктора Григор’єва, Сергія Герасимчука, Валерія Зелінського, Анатолія Василенка, Радни Сахалтуєва, Олександра Міхнушова, Юрія Кособукіна та інших. Без «Перця» життя було б гіркішим.
Цікаво, чи можна знайти в п’ятдесятитисячорічній давнині якийсь аналог чи прототип фотографії? Мабуть, якийсь предок наших предків вклякав здивовано перед спокійною та чистою водою, вдивляючись в своє віддзеркалення. Ну, чим не даггеротип! Всього шість фотографій Сергія Браткова у галереї «Ательє Карась». Чи варто витрачати час, щоб зайти до зали за такою маленькою порцією мистецтва? Варто. Шість портретів дітей в національному бурятському вбранні. Але в цих фото цілий світ. І назва у експозиції оригінальна «Сувенір».
Втім, у бажаючих забути про світ, у якому є цивілізація, люди зі своїми мистецькими та антимистецькими нахилами, є шанс зануритись у минуле і на мільйон років. Виставка «Відкрийте свій екзосвіт» у галереї «Мистець» дає можливість подивитись на час, в якому єдиним художником була природа. Чудові фотографії. Навіть не віриться, що є ще місця на планеті, де фауна почуває себе комфортно, а рослини не вирощують квадратно-гніздовим методом. Напевно, екологія — єдина із світових ідеологій, у якої є шанс об’єднати людство. І, можливо, в далекому світлому майбутньому знов у туманному Лондоні чи зеленому Києві буде перерізано стрічку на виставці «40 мільйонів років сучасного мистецтва».
Підтримати
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google