«Фабрика зірок»: Історія іграшок

До речі, панове, а ви помітили, як у нашу доморощену поп-імперію прокрався маленький небезпечний «демократичний» вірус? У двох масових (танцювально-фанерних) форматах — на «Новому» й СТБ — окремі маріонетки рішуче повстали проти карабасів… І заявили в ефірах: ми — особистості, ми не хочемо… Одна не хоче лізти в труну, відповідно до блюзнірського танцювального сюжету. А інша не хоче співати з учасницею Євробачення С.Лободою, оскільки це, очевидно, нижче рівня навіть юного, не зовсім розвиненого обдарування.

Це аж ніяк не бунт на поп-кораблях. Куди їм. Просто, вважаю, навіть у пластмасових іграшок Карабаса ворушиться тирса в головах. І прокидається — інколи — сяка-така, але самодостатня гордість.

Розчулено сприймав той сюжет недавнього недільного вечора, звільнившись від шустер-терапії. Присоромлену й розгублену, колись — героїчну, Лободу, виявляється, «скинула з п’єдесталу» нікому не відома дівчинка на ім’я Настя. Що дитячим голоском лепече, як мантру: «Я ж особистість... Не моє це... Зрозумійте, не можу я з нею співати...» Хоча ще недавно цій-таки співачці на цій-таки передачі одеський «фабрикант» присвятив «сонет» а ля Петрарка, щось у дусі: «Люблю я Свєтку Лободу, ду-ду-ду...»

Інцидент із відмовою співпрацювати з Лободою на популярній телепередачі розцінили як злісне порушення трудової дисципліни. І дівицю-опортуністку записали в кандидатки на виліт.

А я не зрозумів: шанований продюсер К.Меладзе «за» попсову демократію чи «за» Лободу — на городі шоу-бізнесу? Тобто за масове вирощування синтетичних порід із допомогою мінеральних добрив рейтингових телеканалів.

У К.Меладзе на цій передачі взагалі постійно драматичне обличчя. Видно, як важко людині вибирати між «конвеєром» і «келією» (творчою), де зрідка народжуються видатні композиції, такі як «Метель». На конвеєрі народжується, як правило, пластмаса.

А тим часом на полях країни — країни чудес — із врожаями деяких видів усе гаразд. Пластмасовий балаган гримить і квітне.

Населенню не так уже й важливо усвідомлювати, як там, на «великій землі», у професіоналів справи з випуском кваліфікованих епідеміологів або драматичних артистів. Це справді зрозуміти неможливо. Судячи з божевільної епідемії і критичної кількості нездар у театрах і серіалах.

А ось сезонний випуск «іграшок», який щодня поглинається світською прірвою celebrities, налагоджено у нас відмінно. Успішно, ударно. І все їй замало!

Та однак винахідливий редактор часопису Viva Іва Слабошпицька, впевнений, перед виходом кожного номера мучиться: кого ж із тусовкових celebrities знову поставити на обкладинку? Адже деякі осточортіли до кольки, потрібні нові й нові ляльки. Ось якщо я ще раз виявлю, що В.Зеленський, за версією цього журналу, у нас «найвродливіший українець», — то відразу ж поїду в Гондурас, не втримаєте.

Поп-celebrities, учасники «фабрик» та герої світських харчових хронік, ґрунтовно замінили в нас усе і всіх. Абсолютно і безроздільно. Вони замінили... Уявлення про фаховий вокал. Знання про цінність і справжність того чи іншого (та хоча б оперного) жанру. Сакральне вчення про апріорність не «попа», а хоча б «парафії» — серйозної творчості, а не тусовкового миготіння.

Дві «фабрики» у нас поки що працюють без виробничих відходів. Попсова й політична. І всюди — зірки!

До фабричного «формату» я, наприклад, відчуваю давню класову ненависть. Не може ця передача навчити нічого розумного й морального, якщо... Якщо її найважливіший методологічний принцип — «убий» свою подругу! Знайди в команді «слабку ланку» — і штовхни її в прірву. Щоб самому запанувати на дедалі вільнішій галяві. Боротьба видів. Сюжети — з Дарвіна. І несправедливість у таких передачах — інколи обурлива. Оскільки частіше перемагає не талант, а витончене нахабство. Або наближення до якогось тіла.

Не новий цей формат винайдено за кордоном з метою точно не тією, в яку свято вірують організатори наших заходів.

Ніхто, як мені досі здавалося, «там», за горизонтом, і гадки не мав у рамках таких передач «для телепнів» розводити якісь «зіркові породи». «Там» такі передачі — швидше гра, забава. А не «роздутість щік»: обдаруємо країну геніальностями.

Немає статистики, яка б засвідчила, що після тих або інших фабричних «змагань» європейські країни здригнулися під тягарем неймовірно геніальної порослі. Немає цього. І нікому на думку таке не спадає.

На відміну від нашої країни... Та ще Росії. Де з маніакальною впертістю «стругають» ляльок-буратін. Бачте, для «професійної» сцени (за два місяці) у рамках невгамовних марафонів.

Стругайте собі. Тільки незмінно жалюгідний ваш результат. Божий дар, пітна праця та ще підступна Фортуна — ось лише деякі передумови для можливості згодом «засвітитися». Всерйоз і надовго. Швидше це. А не фанерна «кумирня» з дітками у клітці. Чимало яких опісля «ламаються», не переживши свого подальшого беззіркового завтра, не отримавши серйозної професії, а зазіхнувши на якийсь примарний фанерний аванс.

Наші телеглядачі ставляться з цілком справедливою і щирою симпатією до «фабрикантів». Це ж діти. Хай і нахабнуваті (деякі).

Та й «Новий канал» постарався. Підібрав «дітей» за принципом — «схожі на...».

Є світленька дівчинка, схожа губами на Анджеліну Джолі, але погано співає. Двоє зі скриньки, білобрисі брати-хулігани, як два близнюки-Електроніки з популярного радянського телефільму режисера К.Бромберга. Помічено одного кучерявого, схожого на соліста групи «Корни» (забув ім’я), такий самий псевдоромантичний і співає занудно. Веселиться безпосередній одесит на прізвисько (чи прізвище) Сєрьга, схожий манерами на Серьогу, котрий «Черный бумер». Є в них і своя Сабріна. Ляльок Барбі на «фабриках» узагалі багато не буває.

Вони ж справді схожі — на когось. Але — поки що — не на самих себе.

Вони лише суєтні тіні й щуплі відбитки у кривих дзеркалах жадібного шоу-бізу, який, повторюю, підмінив собою нині все і всіх. І отже — «так треба!», «так хай і буде!» — в цей наш черговий період перехідний зрозуміло куди.

«Фабрикам» потрібні деталі. Але не самодостатні особистості, які за два місяці аж ніяк не формуються. І навіть досвідчена Н.Могилевська вже як розкручує минулий піонерський загін, а все не відлунює в наших серцях.

І все ж такі «фабрики» — відмінна форма ледачого дозвілля для мас. Це чудовий компостер для народних мізків. Коли всі кінодетективи з’їдено, від політдебатів нудить. А тривожні передчуття січневого повстання з кожною годиною дедалі тривожніші.

А тут — піонери і вожаті, гра-зірниця «Скинь друга з поїзда».

Весело, нерозумно, азартно і яскраво.

Наш головний розважальний канал не пошкодував коштів на рекламу, на дорогу постановку. На розмаїття номерів, переважно з голими торсами (а заспівали б на порожній сцені без торсів, у «чорному кабінеті» — там і проявилася б «майстерність» ваша). Але інколи навіть в анекдоті дратують розумні — зокрема це журі. Яке хочеться часом задушити. Всіх, окрім І.Лисенко, не тому, що вона керівник каналу. Вона як мила жінка промовляє такі ж милі репліки — те, що й потрібно в такій передачі. Інші бундючаться, наче забули, що це не конкурс Чайковського, а гра. І має вона бути безпосередньою,
без химерних псевдопрофесійних претензій чи вихваток самотніх фріків. Основні учасники поки що — не попса досвідчена, а саме діти. І за «дитячими» правилами в ці ігри й потрібно грати. Не бундючитись: ощасливимо вас завтра небаченим професіоналізмом! Краще не треба.

І, нарешті, про найцінніше з усього того, що є в передачах такого штибу. Не повірите — це незмінний садистський присмак, який виникає щоразу, коли в рідкісних «безфанерних» випадках виступають дуетами «діти» і «вже зірки». Дивні дива трапляються. Краще й щиріше співають інколи саме підлітки! Фанерна праска ще не згладила їхніх зв’язок. Не перетворила їх на крикливих павичів або злобних люциферів із телевізійного пекла. Вони ще стараються, вони наївно фальшивлять, вони відчужено співають... Вони, дурненькі, сподіваються, що в пластмасовому шоу-світі «зламаними іграшками» стануть не вони — а інші.

P.S. 22 листопада черговий прямий етер на «Новому» варто було б заздалегідь упередити повідомленням диктора: дітям молодших класів ця програма не рекомендується (а саме ця аудиторія дивиться програму навіть до ночі). Завдання «вокального навчання», вочевидь, уже відійшли на другий план. А на першому (плані) керівники проекту поставили суто рейтингову мету – сексуальне «навчання», а то й «домагання». Як інакше можна було б зрозуміти постійні двозначності й «допити» не завжди зрілих учасників: а з ким ти…? Апофеозом того недільного вечора став вибрик ледве тверезого скандаліста з Москви О.Кушанашвілі, який у прямому етері просто посилав на «три букви». З метою подальшої техніки безпеки на виробництві, у якості члена журі варто негайно запрошувати В.Костицького – з Національної комісії з питань захисту суспільної моралі.