Ейфорія "ватників" і "панків"

У галереї ART 14 за підтримки Українського фонду культури експонується персональна виставка Анатолія Твердого "Ейфорія".

У художньому просторі - колажі, асамбляжі, інсталяції великого розміру, що створюють атмосферу свята, фестивалю. Цей проект - як відображення нашої дійсності, наповненої суперечливими асоціаціями, іронією, роздумами, надіями. Такий же спектр емоцій і в творах художника.

Анатолій Твердий - успішний художник-графік. Останнім часом він захопився скульптурою, колажами, асамбляжами, різними кінетичними інсталяціями.

Роботи художника насичені персонажами та символами, що ними він мистецьки жонглює. Автор активізує зорову пам'ять, з якої виринають уже забуті "матраци з грішми", "долари, які літають", рокерський одяг, дискотеки в стилі "техно". Це такі собі оновлені дев'яності, які й можна зіставити з дійсністю.

У галереї ART 14 представлено не так багато робіт. Вони без назв. Художник каже: "Немає сенсу в назвах, усі роботи й так самодостатні, і кожен їх може тлумачити по-своєму".

Втім, одна кінетична інсталяція має назву - "Мікрокосмос". Це рука, що виловлює огірки в банці. Банка розбилася, та рука все одно нездоланно тягнеться до цих огірків, що рухаються навколо своєї осі…

Якщо звернутися до семантики, то ейфорія - позитивно забарвлений афект або емоція. Відчувається як раптове, всеосяжне відчуття щастя, захвату. Причому цей стан не має об'єктивних причин для появи й характеризується достатньою стійкістю.

На виставці в галереї ART 14 різні типи цього стану - ейфорія панків, весняна ейфорія, а також ейфорія "ватника", який злітає й ширяє в кольоровому вбранні. Але в цьому ватнику немає змісту й немає основи, одне слово, всередині - лише вата.

- Ейфорія як стан і символ нашого складного часу, - розповідає DT.UA Анатолій Твердий. - Це стан "між". Тобто між тим, чого хотіли, і тим, що вийшло. Між війною і миром. Десь гримить війна, але в Києві вона взагалі не відчувається. Спочатку я не хотів акцентувати на соціальному аспекті, просто хотів зробити кольорові колажі. Але потім усе переросло в соціальну тематику. Розумію, що без цього не можна. Адже в багатьох людей нині цей дивний стан. Ейфорія часу, тобто відтинок якихось очікувань, дій, які б мали відбутися, але не відбуваються ні в політиці, ні в інших соціальних сферах. Торік у Львові у мене була спільна виставка з Андрієм Олександровичем - "Передчуття революції". Робив твори на тему війни. Сьогодні ж люди живуть роз'єднано, окремо. Ті художники, які приїжджають зі Сходу, - всі у війні, їхня творчість - це зовсім інші картинки. Ця роз'єднаність і породжує штучність, ейфорію.

Ще одна незвичайна ейфорія часу, розкрита художником, - "шиноейфорія". Це інсталяція з рожевих шин.

Художник каже: "Нині навіть шина стала таким собі гламуром. Спершу - це засіб боротьби, але тепер цей предмет втратив ту свою функцію, тому на виставці він у мене в рожевому кольорі".

Інсталяцію доповнюють дзеркала, які створюють ніби додатковий простір існування скульптури, запрошуючи глядача до самостійного дослідження задуму. Завдяки їм створюється враження, що елементи "шиноейфорії" - у русі.

Манера виконання і матеріали свідчать про певну дистанцію, яку художник встановлює між собою і створюваним. Анатолій намагається знаходити справжні предмети для своїх колажів та інсталяцій. Часто самі предмети диктують ідею майбутнього твору. Вже потім приходить бачення форми.

Ще одна інсталяція - "долари" і "євро", які піддуваються знизу й ширяють… Це символ нашого часу - бідність, невідчутні мільйони. З іншого боку, "бідний час" виникає на тлі багатого.

"Я хотів покласти під ці паперові гроші ватник, щоб вони летіли з ватника… Пострадянський небагатий час відбивається в теперішній ілюзорній розкоші. Хоча ті ж таки 90-ті для мене були найцікавішим часом. У період СРСР ми нічого не бачили, а потім раптом усе розкрилося, люди почали кудись їздити, щось розповідати. Так, у матеріальному вимірі - ми жили тоді бідно, але інформаційно - насичено й цікаво. Як шалені ходили по виставках, усім цікавилися. Головне питання в художників і шанувальників прекрасного - "а як це все зроблено?", а не "скільки це коштує?". То був час відкриттів розмаїтого світу. А доти ж ми всі варилися лише у власному соку…

До речі, у творчому доробку Анатолія, в його ранніх графічних роботах - ілюстрації до творів М.Гоголя "Мертві душі", "Вечори на хуторі біля Диканьки".

"По суті, сьогодні теж виникає "Гоголь", тобто безліч непередбачуваних речей, які важко пояснити".

У творчості Миколи Васильовича художника приваблюють містика, сюрреалізм. Проілюструвавши з десяток книжок, він відійшов від графіки.

Тепер у його творах більше свободи. Це стосується і вибору матеріалів. А приналежність до певного професійного напряму - навпаки, обмежує.

- За освітою я - художник-графік, але мені подобається експериментувати. Взагалі, поза Україною немає такого чіткого розмежування на графіків, живописців, інших художників. Є просто художники, які працюють у різних жанрах. Наш час - це час проектів. Люди створюють певні проекти. Можна один проект робити в одному матеріалі й стилі, а інший - у зовсім протилежному. Однак головним завжди залишається базова освіта, основа. А потім займайся тим, чим ти хочеш…

Наприклад, мої роботи виконані у стилі колаж, але, придивившись, можна сказати, що є й багато графічних елементів. Отож жанрове обмеження тільки заважає, в результаті людина комплексує й марно витрачає свою креативну енергію.