Джеймс Роллінс, «Карта з кісток», видавництво «Книжковий клуб сімейного дозвілля»

Хтось відкриває новий жанр літератури, хтось утверджує його канони, а потім приходять юрмища працьовитих кустарів і заповнюють полиці легкотравним чтивом у штампованих палітурках. І присікатися начебто нема до чого, а почуваєшся, ніби тебе обдурили. Недодали чогось важ­ливого. Так погляд ліниво ковзає відфотошопленими личками у глянцевих журналах, не спотикаючись об щемливу неправильність, зухвалу непередбаченість, шорсткувату неканонічність, які, власне, й змушують серце трепетати.

За трилером Джеймса Роллінса, який, звісно ж, є бестселером, колись таки знімуть блокбастер. Накропати з нього сценарій буде не надто важко. Послідов­ність сцен, поява героїв і розвиток стосунків між ними вивірені якнайретельніше — все вчасно й нічого зайвого. Вишуканого насильства, псевдоісторичних таємниць і різного роду почуттів відважено у строго визначених дозах. Здається, що автор творив за планом, затвердженим якоюсь комісією стандартів жанру. Або згенерованим комп’ютерною програмою, створеною спеціально на допомогу трудівникам пера. У цій самій програмі, либонь, міститься велика база даних, у якій зберігаються різні дивовижі: культурно-історико-релігійно-археологічні, природничі, технічні та «спецназово-бойовикові». Зачерпуючи щедрою рукою із цього джерела, автор замішує тісто Великої Загадки...

Відкриваючи казку, ми заздалегідь знаємо, що в ній зустрінемо: Хороші Герой та Героїня, які вподобають одне одного відразу й без особливих мотивацій; Поганий Герой, який плекає брудні наміри щодо Героїні і неодмінно її викраде, щоб Хорошому було чим зайнятися, коли розгадування Великої Загадки набуде рис відвертого ідіотизму. У своїх пошуках герої неодмінно стикнуться з Таємним Орденом, Расовою Чистотою та Апокаліпсисом. Тамплієри, масони й алхіміки зі своїм філософським каменем будуть — навіть не сумнівайтеся. Щоб мало не здалося, будуть іще мощі волхвів і манна небесна, Хома Невірний та Олександр Македонський, надпровідники і сім чудес світу та ще багато мотивів, більш або менш заюзаних.

За хороших цього разу грають елітний спецпідрозділ вчених-бойовиків «Сигма» і Ватикан, за поганих — стародавній орден, що зветься Двором Дракона. В кожному таборі є паршиві вівці, готові співпрацювати із противником, і багатоступінчасте зрадництво наприкінці трилера явно йде на користь ін­тризі. Десятки статистів загинуть мученицькою, але досить оригінальною смертю, аби потішити читача. У післямові ж автор вдається до цікавого ходу: чесно зізнається, що з прочитаного ґрунтується на реальних фактах, а що — чистісінька вигадка. Можливо, робить він це, аби компенсувати змазану кінцівку, де видовищності явно більше, ніж радості від розгадки таємниці.