Двоє зі скриньки

16 червня — прокатний старт фільму Олександра Шапіро «Хепі піпл». 16 вересня — виходить картина Алана Бадоєва «Оранж лав». А між ними — літо. Два режисери — дві різні повісті. Перший фільм пройде по українських екранах ... десятьма копіями. Другу картину, кажуть, у Росії вже хочуть пустити на добрій сотні екранів, тому що «оранж» може полоскотати суспільство — і каси, і душі. Перший режисер після сумбурно-похмурих кінопоходеньок усередину себе і в підворіття Києва тепер, здається, вирішив розповісти більш виразну історію – про «двох товаришів», про «двох мажорних друзів», які з нічого робити ставлять перед собою «соцзобов’язання» одне безумніше за інше, і з цієї «дурки-гри» їм не завжди легко повернутися в реальність. Другий режисер (після активної візуалізації вітчизняної і, місцями, закордонної масової пісні у виконанні... співаків з голосами і без — себто активного кліпмейкерства на базисі й надбудові «мистецтва» С.Ротару, М.Поплавського, Н.Могилевської та багатьох інших) повідає повість, від якої знову немає сумнішої на світі: він кохає її, вона кохає його ж, а між ними — СНІД і помаранчеві симптоми листопада й ніби революції, яка тільки в асоціативній назві стрічки.

У зв’язку з майбутніми прем’єрами приємно, що словосполучення «вітчизняний кінематограф» у переломленні на прокат уже не сприймається лякаюче-інтригуюче. (Недавній анекдот про український кінематограф: «Хворий ішов на одужання... Але так і не дійшов».) Помалу практика прокату вітчизняних картин стає нормою. І очевидно, що цю «норму» встановлюють не режисери-скиглії (котрі вічно просять грошей і перманентно незадоволені Мінкультом, директором студії, кремлівськими курантами, політикою партії), а режисери категорії madeself — ті, хто робить себе сам.

Алан — Канн-кан

Молодий режисер Алан Бадоєв представляв Україну на недавньому Каннському міжнародному кінофестивалі картиною «Оранж лав» — щоправда, тільки в рамках трьох неосновних показів. Стрічку вже купили для прокату Китай, Корея та Японія. А Бадоєв має намір знімати нове кіно — «Реаліті» із бюджетом близько 10 млн. дол.

— Як відреагували Канни на вашу картину? Тільки без перебільшень, якщо можна. Адже було всього три покази — і то, як кажуть, не найпрестижніших.

— Так, у Каннах було три покази. І російських дистриб’юторів там не було. Але були кінокритики і дуже багато прокатників. Словом, справжній кіноринок. Найбільше мене вразило те, що на цьому кіноринку був відсутній український павільйон. Навіть хорвати мали свій павільйон, у якому показали аж дві картини! Хочу віддати належне своїм продюсерам — про наші покази повідомлялося в багатьох журналах. І глядачі цілеспрямовано йшли в кінотеатр «Олімпія» на «Оранж лав». У цьому кінотеатрі показували також такі стрічки, як «Код да Вінчі», «Місія нездійсненна», «Повернення» Альмодовара, «Основний інстинкт-2»... Знаєте, усе ж таки приємно бачити свою афішу поруч із такими картинами й усвідомлювати, що ти перебуваєш у потоці.

— Ви хочете сказати, що були повні зали всі три покази?

— Ні. На першому показі зал був заповнений лише наполовину. Але для всіх прокатників там важливою є думка критиків. І коли ці самі кінознавці згодом написали про фільм у фестивальних виданнях, то багато прокатників, певне, вирішили: «А ходімо подивимося». Вже після другого показу «Оранж лав» з’явилася позитивна стаття, яка називалася: «Починаюча акторка Ольга Макєєва дає фору всім!»

— Таким чином ви, певне, хочете «реабілітувати» непрофесійну акторку, котрій ще задовго до прем’єри перепало...

— Але її фотографія в каннських виданнях була розміщена поруч із фото Елтона Джона, Педро Альмодовара... А продюсер, який відкрив братів Коенів і Джармуша, а також продюсував перші їхні фільми, після перегляду «Оранж лав» сказав, що просто закохався в нашу акторку. Так, ми повністю змінили раніше заплановану концепцію демонстрації в Каннах. Тому прес-показів не було взагалі. Вирішили: якщо вже ми не беремо участі в основному конкурсі, то нічого й розпорошуватися. Тому ми обмежилися лише прокатниками.

— А ви самі були присутні на цих каннських показах чи, мабуть, Альмодовара дивилися в сусідніх кінозалах?

— Я почувався не дуже добре на тих показах. Просто фізично тяжко було сидіти в залі і чути, як прокатники постійно заходять-виходять... Пам’ятаю, що запитав у продюсера: «Це добре чи погано?» — «Подивися скільки візиток». Виявляється, є таке правило — якщо прокатнику подобається картина, то він обов’язково залишить візитку. Потім я зрозумів, що вони мають список фільмів, які вони обов’язково мусять відвідати.

— На кіноярмарок у Канни приїжджають баєри (покупці картин) зі 160 країн світу. Вам надійшли вигідні пропозиції з купівлі-продажу?

— Картина «Оранж лав», як мені здається, трошки в азіатському стилі. В однім із каннських журналів навіть була стаття про фільм під назвою «Інтонації Кім Кі Дука». І в результаті фільм купили представники Китаю, Кореї, Японії. Зараз продюсери, щоправда, уже призупинили деякі продажі в інші країни: якщо ми продамо фільм «по шматочках», то великий (оптовий) прокатник не захоче з нами співробітничати. Зараз ведуться переговори з двома великими компаніями Європи з тим, щоб США, Німеччина й Англія були покриті одним прокатником.

— На деяких російських сайтах уже розтиражовано «вирок» вашій картині: нібито й актора Чадова ви спеціально популяризуєте на гей-сайтах, тим самим підриваючи його кінопатріотичний авторитет, і на революційній темі нібито спекулюєте. Чи це у вас такий піар хитрий?

— Наші сусіди знайшли собі кілька «тем» для обговорення. Наприклад, пишуть, чому фотографії Олексія Чадова розміщені на деяких «спецсайтах»? Насправді ми зробили дуже гарну фотосесію. І Чадову сподобалися кілька фото, які він розмістив на своєму сайті. А хтось використав цей фотоматеріал. Хоча, з іншого боку, актор ставиться до цього з гумором. Навіть каже: «А там дуже непогане сусідство... Поруч напівоголений Мел Гібсон і багато інших. Російська жовта преса хапається за все, що можна вхопити. А адекватні видання про фільм поки нічого не пишуть, адже його ще ніхто не бачив.

— Планувалося, що ваша картина візьме участь у каннському конкурсі дебютантів із режисерським журі і з журі критиків. Але чому стрічку зняли з конкурсу за три дні до завершення прийому заявок?

— Нам потрібно було відправити фільм у Канни до 18 травня. На першому етапі на суд експертів ми представили невеличкий трейлер. А опісля — фільм із незакінченим монтажем, де були вставки на кшталт «Графіка в роботі»... Ні, це нормально. Там це практикується. Ми хотіли зробити звук і графіку в Україні. А все, що стосується кольору, — у Празі. У нашому дедлайні все було дуже чітко розписано: у які строки ставиться звук, коли монтаж... А насправді все вийшло інакше. Коли «приїхав» звук, я його прослухав і буквально «сховався» під стіл. Кажу продюсеру: «Ми не можемо це показувати в Каннах!» Дійсно, найбільш придатний формат для картини — це «режисерський дебют». І були люди, які лобіювали в Каннах «Оранж лав». А що таке лобіювати там картину? Це коли її належним чином представляють, розповідають про режисера...

— А якби вашу стрічку освистали, як «Код да Вінчі» першого каннського дня?

— Тут я над чимось задумався б... Мені було б боляче. Але якось пережив би. Знаєте, це ще нічого, якби мене освистали в Каннах. А от тут?!!

— Хто із акторів був із вами на фестивалі?

— Чадов. Коли Олексій уперше дивився «Оранж лав», то його думка була для мене визначальною. Я боявся, щоб він не відчув, ніби його підвели. Він мій ровесник, протягом зйомок ми дуже здружилися, довіряли одне одному. Під час перегляду він, широко всміхаючись, потиснув мені руку, сказавши при цьому фразу, яка не для преси. Мені відразу стало наполовину легше. Наприкінці картини Олексій сказав: «На сьогодні це моя улюблена роль у фільмі. Тут мені було дуже легко зніматися». Потім він зателефонував Ользі і каже: «Олю, ти така сильна і справжня в цьому фільмі!» Пам’ятаю, щойно ми познайомилися, Чадов сказав мені: «Алане, я хочу, щоб цей фільм не змушував мене розповідати про кохання... Давай краще покажемо це на рівні чуттєвості...» І ми просто накидали ті нюанси, які бувають у житті. Наприклад, коли закохані їдуть у ліфті і мовчать, то що вони роблять? Як вони сваряться? Як миряться? Як знаходять ці «мізки»? Це найголовніше.

— Ви неодноразово казали, що «Оранж лав» буде аполітичною картиною, а помаранчева революція використовується лише як бекграунд...

— Щоб усі заспокоїлися, повідомлю: сценарію, котрий став основою фільму, уже п’ять років! Моєю мрією було зняти цю історію ще в студентські роки. Це наш спільний задум з Ольгою Кржачевською. Протягом п’яти років сценарій увесь час переписувався. Залишалася тільки основна фабула. А коли мені запропонували тему фільму й інший варіант сценарію, то я жахнувся і сказав продюсеру: «Це не те, що я мріяв зробити як режисер... І, напевно, зовсім не те, що ви хотіли б бачити». І буквально за місяць до зйомки я повідомив, що у мене є інша історія. Це драма: він, вона і... СНІД. Політичного і «помаранчевого» нічого немає. Просто героїня дуже любить апельсиновий фреш і запиває ним каву. Уявіть, це було ще й «до революції».

— А може, все ж таки спочатку ви хотіли реалізувати революційну тему, але з’явилися конкуруючі «отці Федори» із «Помаранчевим небом» — і ви вирішили відійти від «змагальності»?

— Про революцію ж теж можна зняти шикарне кіно. Але для цього треба хоча б років п’ять виждати. Щоб уже не було політиків, які хочуть «проплатити».

— Чому ви не взяли на головну жіночу роль професійну акторку?

— По-перше, нам не хотілося, щоб акторка вміла робити «всякі штучки», котрих її навчили в інституті. Наприклад, останній фільм Вуді Алена «Матч поїнт» приваблює тим, що всі діалоги в ньому і багато нюансів — ніби документальні. Люди не заграють зі своїми акторськими фішками. Вони не чухають вухо так, як ще в десяти фільмах. І у фільмі «Мрійники» Бертолуччі цього теж немає.

— Ви що, хочете порівняти свою картину з Бертолуччі?

— Я в жодному разі не порівнюю! Але там теж є певні аматорські флюїди. Тому ми й шукали акторку, яка не законсервована нашою акторською школою в найгіршому її прояві. Було проведено великий кастинг серед акторок театрів, моделей. Зараз знімаємо фільм про фільм, і там грунтовно буде показано другий і третій тури цього кастингу. Тоді ми запросили десять дівчаток у пластичний зал, підібрали для кожної музику і вони там у мене і стрибали, і на голові ходили.

— Не секрет, що бюджет фільму близько трьох із половинною мільйонів доларів. Перші глядачі дивуються: ні вибухів, ні гонитв, ні супердорогих історичних декорацій... На що пішли гроші?

— На якісний продакшн. У нас, до речі, досить дорога декорація. Величезна квартира, оздоблення якої виконано зі справжніх матеріалів. Сучасна комп’ютерна графіка, до того ж звук ми писали прямо на майданчику, а це недешевий процес. Я дуже довго працював зі звукорежисером, казав йому: «Ти розумієш, яка у тебе відповідальність? Якщо акторка один раз так крикнула, то в інший раз це повторити неможливо!»

— Чи не з’їв ваш бюджет гонорар російського актора Чадова?

— Я так розумію: досить великий гонорар. Але точної цифри не знаю. Мої продюсери кажуть: «Треба робити так, щоб гроші було видно на екрані...» Витратити можна все що завгодно. Але краще нехай гроші підуть на гарний звук, графіку, сучасну продакшн-студію, гримерки.

— Чи правда, що ваша акторка непритомніла на знімальному майданчику? Від перевтоми чи нервового напруження?

— Ми дуже довго готувалися до кульмінаційної для героїні сцени. Це йога, вправи на дихання. Ольга так перестаралася, що у неї заніміло і вкрилося плямами обличчя, і вона почала падати.

— Не побоюєтеся, що вам почнуть дорікати кліповою естетикою фільму?

— Цю картину бачили два дуже близькі мені друга. І після перегляду вони сказали: «У цій роботі ми не бачимо в тобі кліпмейкера...» Так, я люблю гарне кіно, але гарним може бути все що завгодно, якщо це грає на концепцію, на думку. А в моєму фільмі є й абсолютно спотворені актори, але вони прекрасні.

— У вас є якась стратегія майбутньої осінньої промокампанії?

— У жодному разі не на «помаранчевій» тематиці. Швидше за все, на постаті Олексія Чадова. На тому, що це фільм про кохання, а не про політику. Поки перші люди не зайдуть у зал і не скажуть, що там дійсно немає політики, то ніхто не повірить. Така вже «карма» цього фільму. Найголовніше для мене, щоб глядачі не вийшли із залу зі словами: «Був смачний поп-корн!» Незабаром плануємо представити картину на Венеціанському фестивалі.

— Як припускаєте, збори у вашої картини будуть більшими, ніж у фільмів революційної тематики?

— Впевнено можу сказати: фільм збере нормальні гроші. У Москві вже ним активно цікавляться.

— Чи покличете свого наставника, у чийому вузі навчалися, ректора М.Поплавського на прийдешню всеукраїнську прем’єру?

— Уявіть, півроку тому мені якось зателефонував Михал Михалич і каже: «Пишаюся тобою!» Насправді він у студентські роки проспонсорував три мої роботи. Я приходив до нього і казав: «Мені треба у відрядження поїхати по Роговцеву — у Петербург і Москву...» І от чотири чи п’ять разів так до нього підійдеш, а потім він скаже: «Ну скільки тобі треба? Навіщо ти хочеш це зняти?» І допомагав... А плюси й мінуси є в кожному з нас.

— Кажуть, ви вже впритул зайняті новим кінопроектом. Що це за робота?

— Моя друга картина називатиметься «Реаліті» (без «шоу»). Зараз думаю, яким чином усе повернути, щоб робота пішла гармонійно — сама собою. Це екшн-драма. Історія п’яти друзів — від п’ятирічних хлопчиків до 25-річних молодих людей. Вони в один день втрачають і дружбу, і сенс життя.

— Чимось нагадує «Таємничу ріку»?

— Так, це прекрасний фільм Клінта Іствуда. Але у нас зовсім інше. У новому фільмі буде «живе» середовище, але дуже жорстка драматургія. Фабулу взято з однієї газетної історії. Колись, будучи студентом, я прочитав статтю про те, як маленький гакер в Америці пограбував три банки. Я взяв цю тему і спробував розкрити її по-іншому. Хочеться зробити динамічний фільм. У майбутньому фільмі десять головних героїв. У мене вже є домовленість із трьома дуже відомими російськими акторами. Решта облич будуть незнайомі. Передбачається, що фільм буде недешевим — близько 9,5 млн. дол.

— Чи не стане у зв’язку з вашою нинішньою кінематографічною діяльністю менше замовників на кліпи?

— Звісно менше, адже «Оранж лав» забрав величезну кількість часу. Ще у мене зараз і дочка в розкішному віці — їй 1 рік і 3 місяці, і я просто не можу від неї відірватися.

— Як досить успішний кліпмейкер, що думаєте про недавнє «Євробачення»? Чи є пояснення тому, що цього разу переміг хард-роковий фінський гурт «Лорді»?

— «Євробачення» — це шоу. Те, що цього року переміг гурт «Лорді», тільки підтвердження тому. Потрібно ж чимось шокувати публіку. І це має бути оригінально!

Катерина КОНСТАНТИНОВА