ДВІ КАР’ЄРИ ДЖЕКІ ЧАНА

Журналісти люблять писати про Джекі Чана. Чого варті бодай подробиці його появи на світ, коли власний татко спробував розплатитися за послуги акушера... самим немовлям, оцінивши його при цьому в 1500 гонконгівських, або, кажучи простіше, 27 американських доларів. Не менш пікантний і перелік тих небагатьох кісток у тілі актора, яким дотепер вдалося уникнути перелому. Або опис спеціальної рами, без допомоги якої він вранці не може вибратися з постелі. Та й стосунки кіногероя з його фанатками, готовими накласти на себе руки при кожній більш-менш правдоподібній звістці про позбавлення Чана холостяцького статусу, також справляють враження. Особливо якщо врахувати, що одружився Джекі ще 1983 року, хоча зараз і вважається розлученим.

Втім, не менш цікаво писати про Джекі Чана і кінокритикам. Титули «найвідоміший азіатський актор», «зірка номер один фільмів кунг-фу» належать 49-річному Джекі давно і по праву. Ось тільки в добу загальної голлівудизації всі ці титули сприймаються лише як передісторія. Справжня історія, як вважають, починається саме з підкорення Голлівуду. І ця розповідь у виконанні Джекі Чана не менш захоплююча, ніж його найкращі фільми.

Першу спробу підкорення Голлівуду він зробив ще 1980 року. Непоказного хлопчака, який погано говорив по-англійськи, законодавці мод на американському ринку просто затоптали. Максимум, чого йому вдалося домогтися, — це можливості продемонструвати кілька своїх трюків. Перша його роль в американському фільмі «Велика бійка» закінчилася великим провалом. Наступні кілька ролей такі незначні, що їх навіть провалами назвати не можна.

Проте сам актор не вважає свої перші голлівудські десанти невдалими. Вміння відмовлятися від нав’язаних йому стереотипів одного разу вже відіграло в його житті важливу роль. Після смерті легендарного Брюса Лі, кумира самого Джекі Чана, саме його, молодого каскадера, який довгі роки шліфував акторську майстерність, акробатику і східні єдиноборства у школі Пекінської опери, ладили на місце почилого в бозі Дракона. І протягом кількох років дисциплінований (основний результат паличного навчання мистецтва китайської опери) Джекі відчайдушно намагався стати другим Брюсом Лі. А потім плюнув та й став першим і єдиним Джекі Чаном. Створивши свій власний, так легко пізнаваний стиль, сповнений іскрометного гумору і начисто позбавлений прямолінійного пафосу.

Правда, хоч авторські права на створення цього стилю і належать Джекі Чану, він постійно підкреслює, що багато чого навчився в зірок американського німого кіно — Гарольда Ллойда і Бастона Кітона, з творчістю яких ознайомився під час своїх «невдалих» відвідин Голлівуду.

Невдалими ці відвідини є, швидше, для самого Голлівуду, де з першої зірки Гонконгу знову намагалися зробити другого... цього разу Клінта Іствуда. На щастя для обох, спроби закінчилися провалом. І підкоряв вершини голлівудської слави (як, утім, і залишав зірку на тамтешній алеї слави) Джекі Чан у своєму власному амплуа. Першим пробним забігом на ці вершини стала картина, знята в Гонконгу, — «Розбірка у Бронксі». А ось хіти американського прокату «Година-пік» і «Година-пік-2» знімалися в Америці, причому правила гри артистові вже ніхто не нав’язував. І у виграші від цього залишилися всі — глядачі, продюсери, що зібрали за 10 тижнів прокату сіквела 200 мільйонів доларів, кінокритики, які замислилися над тим, що Голлівуд, виявляється, може виконувати не лише роль асфальтового котка стандартизації будь-якої самобутньої культури.

Додати інформації для їхніх роздумів покликаний новий проект Джекі Чана, в якому голлівудські ринкові механізми саме й використовуються як інструмент, що сприяє розвитку «оригінального жанру». За словами Гордона Чана (ці вже Чани, які через раз виявляються псевдонімами!), режисера і продюсера фільму «Медальйон», у роботі над проектом головним для нього було поєднати голлівудський рівень кіновиробництва і комерційної розробки із власним гонконгівським стилем у кінематографі. Характерно, що від початку режисером фільму був заявлений американець Реджиналд Хадлін («Бумеранг», «Дамський улюбленець», «Шахраї»), але в травні 2001-го він залишив проект, і постановкою довелося займатися Гордону Чану. Та ще цікавішим виявився той факт, що британський актор Бей Логан, який брав участь у написанні сценарію, був категорично проти того, щоб цей фільм знімав американський режисер. На рішуче переконання британця, фільм із бюджетом 35 мільйонів доларів американець принципово не може зробити популярним і цікавим, особливо для міжнародної аудиторії. А от гонконгівські фахівці у змозі надати творчому колективу таку свободу дій, яка наскрізь комерціалізованому Голлівуду недоступна. І саме Джекі Чану може виявитися під силу поставити картину, що буде однаково популярна як у Гонконгу, так і в Америці. Цілком можливо, і в Україні також.

Поки що про феноменальний успіх «Медальйона» говорити не доводиться. Як, утім, і про бодай часткову невдачу. Та навіть якщо цей проект невдачі все ж таки зазнає, Джекі Чана це навряд чи зупинить. Адже він уже вписаний до Книги рекордів Гіннесса за 1600 дублів, знятих ним лише заради того, аби стусаном ноги влучити маленьким м’ячиком у мішень величиною як слива з відстані шість метрів...