«ДВА ДНІ І ДВІ НОЧІ»: ТРАДИЦІЇ І ПАРАДОКСИ 23—25 КВІТНЯ В ОДЕСІ ВІДБУВСЯ Х МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ НОВОЇ МУЗИКИ «ДВА ДНІ І ДВІ НОЧІ»

«2Д2Н» — форум новацій і парадоксів. А це означає, що він не перестає вражати й інтригувати, що багатогодинний музичний нон-стоп продовжує тримати глядача в неослабній напрузі. Але є такі парадокси, до яких звикнути складніше, аніж до найризикованіших музичних експериментів. Втім, для України такі «несподіванки» стали ледь не нормою...

Те, що в наших реаліях «Два дні і дві ночі» примудрилися «дожити» до десяти років, — уже саме по собі протиріччя державній вітчизняній логіці, завдяки якій серйозне мистецтво опинилося на узбіччі соціальних інтересів. Але фестиваль не тільки дожив, а й зайняв міцну авторитетну позицію в рейтингу світових музичних подій. Тому ні в кого не було сумнівів, що Кармелла Цепколенко — автор ідеї й оригінальної концепції «2Д2Н», незмінний художній директор форуму — перетворить ювілейну програму на потужну коду всіх попередніх фестивальних років. Так і повинно було статися: художній директор задумав запросити багатьох світових знаменитостей, котрі в різні роки вводили фестивального глядача в «естетську нірвану». Але, певне, чиновники від нашої культури дуже уважно вивчили музичний словник, у результаті чого з’ясували, що кода — така заключна побудова частини циклу, що «не є обов’язковою для композиційної схеми». Так чи інакше, але надії організаторів «2Д2Н» на фінансову допомогу Мінкульту не виправдалися. Фестиваль, власне, на міністерське плече ніколи особливо й не розраховував — гроші для нього надходять в основному від громадських, приватних і державних фондів та організацій, причому не тільки вітчизняних, а й закордонних. Однак ювілей настільки оригінального явища як «Два дні і дві ночі» — одного з найбільших фестивалів нової музики, зарахованого до найважливіших музичних подій Європи, — являється справою немаловажною для іміджу країни, у якій він проводиться. І вже з такої нагоди з мінкультівського кошторису можна було б щось викроїти. Тим більше що «2Д2Н»-2004 у міністерських планах значився, але, як виявилося, — тільки до початку форуму.

Немає необхідності роз’ясняти, що фінансові проблеми позначилися на списках імен учасників, через що ювілейна програма вийшла не настільки грандіозною, як замислювалася. Однак нинішнім «Дням і ночам» було чим похвалитися. Майже всі учасники — переможці і лауреати престижних міжнародних конкурсів. Протягом 48-годинного музичного шоу прозвучало близько ста творів, двадцять із яких — світові прем’єри. Практично кожен музичний час дивував новим перформансом, традиційним для «2Д2Н», але від цього не менш разючими комбінаціями композиторського, виконавчого, візуального і мультимедійного мистецтв. Особливо заворожував консонанс, який виникав там, де за всіма законами природи мав домінувати дисонанс. Наприклад, у «Ідеї фікс» для флейти, кларнета, скрипки, віолончелі і магнітної плівки, виконаній віденським ансамблем «Місячний П’єро». Тривожне тло, створюване «неживою» фактурою — магнітною плівкою, — із якоюсь невідворотною безвихіддю підкреслювало занепокоєне сум’яття струнних.

Траплялося і так, що мистецтво музики підкреслювало неспроможність мистецтва візуального. Вірніше, окремих його представників. Дуже цікаве музичне вираження гоголівської теми, яке прозвучало у творі Людмили Самодаєвої «Мій Гоголь» (баян, скрипка, перкусія) супроводжувалося демонстрацією фільму Віри Яковенко з аналогічною назвою. Через що цей фільм став можливим для перегляду. Тобто саме музика додала твору Яковенко того змісту, якого там катастрофічно бракує. Ця ж музична година (вона називалася «Разом з Іваном Єргієвим») доставила істинну насолоду меломанам — «Татарський танець» Софії Губайдуліної для баяна і двох контрабасів у виконанні Івана Єргієва , Володимира Чекалюка й Івана Завгороднього. Вже вкотре Губайдуліна змусила баян творити чудеса, а виконавча майстерність Єргієва донесла чудеса до глядача — у «Татарському танці» звучання баяна майже не різнилося від струнних.

Мабуть, найбільше досягнення фестивалю «Два дні і дві ночі» — це те, що сучасним українським композиторам була надана міжнародна музична арена. Як зауважила Кармелла Цепколенко, досі нова музика нашого регіону асоціювалася у світової громадськості лише з трьома іменами — Шнітке, Денисова і Губайдуліної. Стараннями «Днів і ночей» багато зарубіжних виконавців поповнили свій репертуар творами українців. Віолончеліст і арт-директор ансамблю «Гармонії світу», одесит Сергій Шольц сказав: «До цього фестивалю ми варилися у власному соку, практично не знаючи, що відбувається в музичному житті Заходу. А тепер із кожним роком ми опановуємо рівень сучасного світового мистецтва, напрями актуального композиторського мислення. І сьогодні у нашого колективу — півсвіту друзів-музикантів. Більше того, ця дружба переходить у співробітництво».

Спостерігачі нинішнього марафону мали можливість насолодитися результатом такого співробітництва — спільним віртуозним дійством «Гармоній світу» і польського піаніста та композитора Зігмунта Краузе. Чудовий синтез західного професіоналізму і природної української музичності постав в іншому акті «дружби народів» — «Числах» для фортепіано Вікторії Полєвої і «Навхрест» для кларнета й віолончелі Олександра Щетинського у виконанні музикантів тріо Avalon зі Швейцарії. Емоційна «перестрілка» фортепіано та перкусії, що вилилася ще в один парадокс — неподільно-злагоджене звучання двох інструментів, — донесла до глядача витончену напругу «Дуель-дуету №9» Кармелли Цепколенко (його виконали італійці Франческа Дерью й Андреа Біні).

А фаворитом публіки цього разу виявився швейцарський вокальний квартет Vox ( Ульріка Ален Аксберг — сопрано, Катаріна Лундборг — мецо-сопрано, Матс Йоханссон — баритон, Торі Сунессон — тенор). Іноді здавалося, що можливості голосових апаратів цих виконавців здатні замінити цілий оркестр. Різні за жанром і тональністю твори давалися «воксівцям» з однаковою, майже повітряною легкістю.