ДРУГЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ «ПЕКТОРАЛІ»

Ось і настав головний день у році для тих, хто вважає своєю музу Мельпомену і служить їй самовіддано та з любов’ю. За доброю традицією, започаткованою 10 років тому у Міжнародний день театру, київські театрали збираються на своє свято, аби дізнатися імена найкращих. Вердикт виносить група експертів — найкращих представників української театральної критичної думки та членів оргкомітету, шанованих у сфері мистецтва людей.

Премію «Київська Пектораль» було засновано 1992 року. Згадайте атмосферу тих часів — ейфорія, очікування нового, самостійного, запозичання іншого й народження самобутнього, відродження, збереження і подальший розвиток. Минали роки, на зміну захопленню приходило повсякденне сприйняття подій, нове ставало добре знайомим. Усі ці моменти громадського життя, мов у краплі води, відбивалися й у театральних процесах. А в атмосфері навколо премії, покликаної ці процеси класифікувати й упорядкувати, тенденції часу бачилися ніби через збільшувальне скло. Принадність новизни змінилася критикою премії. Звинувачували в суб’єктивності, догматичності, інколи навіть у непрофесіоналізмі суддів. З цим можна було погоджуватися або сперечатися, але оргкомітет премії залишався на твердих позиціях: думку експертів, людей високопрофесійних, слід сприймати як об’єктивну оцінку. Думок і художніх уподобань існує сила-силенна, але, відкриваючи друге десятиліття премії, оргкомітет, як і колись, закликає еталоном оцінки явищ «Київської Пекторалі» вважати висновки своїх експертів. Тому доведеться погодитися з Богданом Ступкою, який повторив мудрий афоризм: «Життя — коротке, мистецтво — вічне, творчість і натхнення виміряти не дано», і пристати на думку, що сума суб’єктивних оцінок у сукупності дасть об’єктивний результат.

«Усі ми — частинки Пекторалі...» Ці слова гімну премії визначили настрій церемонії. Адже насамперед — це свято, радість спілкування, радість за колег, яка здатна відсунути на задній план навіть гіркоту розчарування. Церемонія нагородження почалася зі знайомства з усіма номінантами, їх чудова співдружність вишикувалася на сцені щільною шеренгою, переважала чоловіча половина (ось як — жінок у театрі більше, а мистецтво роблять чоловіки). Несподівано, цього явно не було в сценарії, номінанти взялися за руки і пішли хороводом по сцені. Не було переможців і переможених, смішними здавалися запитання «що таке добре і що таке погано?» Ось у чому істина — у цьому сплетінні рук, гармонії сприйняття світу, відкритості мистецтва, ось у цьому хороводі театру, хороводі любові. І нехай вистава Молодого театру «Хоровод любові» цього разу не стала найкращою, але її назва мимоволі визначила суть театральної співдружності «Пекторалі» нинішнього року, а можливо, й на роки наступні.

Хвилини очікування, напруженість моменту розкриття конверта з ім’ям лауреата... Знову в лідерах за кількістю Пекторалей виявився композитор Юрій Шевченко, здобувши шосту нагороду (за музичну концепцію спектаклю «Хоровод любові»). До своїх кількох додала ще одну й балетмейстер Алла Рубіна за найкраще пластичне вирішення тієї ж вистави. І ще раз «Хоровод любові» був вказаний у конверті — Станіслав Боклан отримав нагороду за чоловічу роль другого плану. Не було боротьби в номінаціях: «Спектакль малої сцени» — «Батько», Театр ім.І.Франка, «Режисерський дебют» — М.Михайличенко, «Вовки і ... », ТЮГ. «За вагомий внесок у театральне мистецтво» нагороди отримали Ада Роговцева, Ганна Ніколаєва, Ніна Новоселицька. Коло вистав, які потрапили до числа претендентів, не було широким. Тенденції відновлення театральної мови, про які згадували експерти, зосередилися в обмеженій кількості вистав. Решта театрів продовжують користуватися перевіреною, класичною театральною мовою, ось і не потрапили в лідери. А серед них— «Весна священна» (Національна опера) — найкраща вистава музичного театру; «Кощій Безсмертний» (Дитячий музичний театр) — найкраща вистава для дітей; Лідія Яремчук, «Листи кохання» (Театр «Актор») — найкраща жіноча роль; Любов Кубюк, «Тартюф, або Брехун» (Театр ім.І.Франка) — жіноча роль другого плану, Олена Лєснікова, «7 Днів з Ідіотом» (Центр «ДАХ») — акторський дебют. Премію нинішнього року символічно можна було назвати «Одинока Пектораль». Чому? Режисер Юрій Одинокий виявився найкращим у двох головних номінаціях — режисерська робота і найкраща вистава — «Одруження» у Театрі драми та комедії. А актор Володимир Горянський, який виконав у ньому роль Подколєсіна, здобув нагороду за найкращу чоловічу роль.

Будинок, який побудував театр. Це про мініатюрну сцену Театру маріонеток, театр дивовижний, що шукає, відкриває нові незвідані шляхи в театральному мистецтві. Будь-яка його вистава, чи то для малюків, чи то для дорослих — явище мистецтва, справжнє трепетне диво. Пектораль «За театральний пошук» дісталася Театру маріонеток за виставу «Будинок, який побудував Свіфт». Ось так оцінено київський театральний рік, таким його змоделювали театри, таким його побачили критики. А театралам залишається звіряти свої художні смаки з оцінками професіоналів. Погоджуйтеся, сперечайтеся, захоплюйтеся, протестуйте, висувайте свої аргументи, тільки не переставайте любити театр.