Довга дорога додому

Відкрито іменну галерею художника Петра Оссовського

«З кожним роком життєвої дороги у моїй душі міцніла незрима духовна сув’язь, яка єднає мене з ласкавим і погідним дитинством. Часто, стоячи у маленькій майстерні біля вікна, що виходить на південь, я звертав свій погляд туди, де за сотні кілометрів розпросторюються безмежні степи моєї великої батьківщини — України…» За словами художника Петра Оссовського, якими відкривається його іменна галерея, — не один рік наполегливого втілення ідеї — повернення на батьківщину своїми роботами.

Іще наприкінці 80-х він листувався зі своїми земляками-маловисківцями (народився у степовому містечку Мала Виска), сподіваючись саме там відкрити музей або галерею власних творів. Неоднораз приїздив і до Кіровограда. І все якось траплялося так, що представники влади, від котрих залежало ухвалення необхідного рішення, чи то не розуміли, чи то не сприймали його ідеї.

Лише позаторік, коли Петрові Павловичу виповнилося 80, розпочалася конкретна робота. Тепер Кіровоград має галерею творів художника-земляка Петра Оссовського, яка діє на постійній основі.

Безперечно, він, як і багато інших митців, був невіддільний від свого часу і відображав епоху, в якій жив. Але, попри певну кон’юнктурність (Державну премію СРСР отримав за цикли картин «Золотий Кремлівський пагорб», «Віки проходять над Кремлем», «Сонце над Червоною площею», «Двірцева площа»), зумів знайти свій стиль, названий мистецтвознавцями «суворим». У його доробку чимало сюжетних картин (чого часто бракує молодшим художникам), які вирізняє своєрідна колористика, а це дає змогу говорити про його творчість як своєрідне явище в мистецтві.

У постійній експозиції Кіровоградської галереї, відкритої, до речі, в день народження художника («Я особливо чітко усвідомлюю, що мені 18 років… залишилося до столітнього рубежу», — пожартував, виступаючи на відкритті галереї Петро Павлович), 52 картини. Це — серії робіт «Мати і батько», «Слов’янські портрети», «Сказання про Байкал», художні враження з численних поїздок по світу (до речі, галерея так і називається — «Світ і Вітчизна»), цикли «Чехія та Словаччина», «Польща», «Болгарія», «Куба», «Мексика». Уже цього року спеціально до відкриття картинної галереї Петро Оссовський написав триптих «Степова Еллада», та «Автопортрет» на тлі степового пейзажу Кіровоградщини.

— Однозначно, Петро Оссовський — видатний художник, — сказав краєзнавець Володимир Босько. — У Москві виходить унікальна серія мистецьких альбомів «Майстри живопису», де зібрано твори неординарних художників усіх країн і народів світу. Вона має назву «Біле місто», уже вийшло 200 альбомів, серед тих, хто потрапив на їхні сторінки, двоє наших земляків — Петро Оссовський та Іван Похітонов. Тішить, що відкрито галерею першого з них, але хотілося б мати у місті бодай одну картину Івана Павловича Похітонова. До речі, в Україні немає жодної монографії чи дослідження про його творчість. І це парадоксально, бо його можна назвати одним з найвідоміших у світі українських художників. Саме українських — і за походженням, і за способом життя, і за ставленням до України, і за тематикою картин.

Цікаво, що Похітонов після першої міської художньої виставки, яка відбулася в 1913 році, доклав чимало зусиль, аби створити в тодішньому Єлисаветграді художній музей. Мало того, він мав намір подарувати цьому музею всі свої картини. Тепер музей є, а жодної картини Івана Павловича там немає. Звісно, аби його воля і він міг, як Петро Оссовський потурбуватися про повернення своїх творів на Батьківщину, очевидно, вони б тут були. Але Похітонов помер в еміграції ще 1923 року. Тепер про бодай символічне представлення його творчості в рідному місті мали б подбати чиновники від культури.

А в Кіровограді взагалі варто було б виробити стратегію формування цілісного уявлення сучасників про мистецький спадок художників-земляків. Адже наше місто в цьому плані унікальне. У 1880 році при земському реальному училищі (де, до речі, навчалися Євген Чикаленко, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Євген Мала­нюк, Юрій Яновський) академік портретного живопису Петро Крестоносцев відкрив так звані «Вечерние рисовальные классы для вольноприходящих», які насправді були громадською школою мистецтв, безпплатною і доступною буквально для всіх, хто хотів навчитися малювати. Вона проіснувала майже сорок років, з неї вийшло чимало видатних художників — Осмьоркін, Покржевський, Фойницький, Нюренберг, у тому числі й єврейські класики, наприклад, Сахарбер Рибак, на честь якого в Ізраїлі створено художній дім — щось на зразок відкритої в Кіровограді галереї. Якщо говорити про іменні музеї наших земляків, то, крім художньо-меморіального музею Олександра Осмьоркіна, який уже понад десять років діє в Кіровограді, у Сімферополі відкрито музей християнського живопису Георгія Бост­рима, теж, до речі, випускника Єлисаветградських вечірніх рисувальних класів.

Отож, ініціатива Петра Оссовського мала б стати поштовхом до системної стратегічної роботи з повернення нашому місту його унікальної мистецької аури та бодай частини творів художників, імена яких пов’язані з цим краєм.