ДОНЕЦЬК. 1966 РІК

Мені випало бути на літніх шкільних канікулах у Донецьку, де мої батьки Алла Горська та Віктор Зарецький разом зі своїми колегами та друзями Григорієм Синицею, Галиною Зубченко, Геннадієм Марченком виконували мозаїку «Прометеї» (варіант — «Шахтарський край») на фасаді школи №5. Мозаїка велика, приблизно 100 м кв.. Попереднього, 1965 року на торцях будинку школи було покладено вісім менших мозаїк. І того року тут працювали також Надія Світлична та Олександр Коровай.

Вже восени, коли мене відправили до школи, до Києва. А.Горська, Г.Синиця та В.Зарецький поклали мозаїку «Жінка-птах» у ювелірній крамниці на проспекті Ілліча — у самому центрі Донецька.

Цю та інші монументальні роботи популяризував у пресі мистецтвознавець Григорій Мєстєчкін. На той час публікація, наприклад, у часописі «Зміна» (пізніше «Ранок») була подією і свідчила ніби як про офіційне визнання. Роль Мєстєчкіна у цілому недооцінено. Так, йому вдалося «вийти» на Петра Шелеста і пробити Шевченківську премію для Марії Примаченко (1966). Якби не було присуджено цієї премії, то весь напрям народного малярства залишився б на маргінесі тодішнього офіційного культурного життя.

1966 рік був тривожним. Вони загалом були непоміченими українською громадськістю, але відчутно вдарили по колу знайомих Алли Горської, багатьох друзів якої було заарештовано. На кілька діб, превентивно, КДБ заарештував і Сашка Коровая. Бригада художників працювала вже під ковпаком «органів».

Олег Адамович, автор статті «Острів Синиці» у «ДТ» №22, добре обізнаний з доробком Г.Синиці, та, на жаль, не знає і не відчуває доби 60-х років. Він пише: «Сірість уживається з будь-яким режимом і будь-якою владою. У зв’язку з цим пригадується монументальний твір «Прометей» у Донецьку, офіційними виконавцями якого вважають членів Спілки художників України Аллу Геращенко та Галину Зубченко». Об’єкт цього дискурсу можна ідентифікувати — йдеться про мозаїку «Прометеї» (у центрі композиції дві фігури) та про Аллу Горську і Галину Зубченко. Адамович пише про ці події як дещо давноминуле і маловідоме. Творчість і постать Григорія Синиці схематично протиставляється офіціозу.

Хоча, на нашу думку, після 1991 року все це стало загальновідомим. Наприклад, «ДТ» вже публікувало трохи іронічний відгук на двотомник «Народжені Україною». Але там можна прочитати і про Аллу Горську, і про Григорія Синицю, і про роботу у Донецьку. Восени 2002 року ЗМІ широко висвітлювали можливість знищення мозаїки А.Горської, Г.Синиці та В.Зарецького «Жінка-птах». Приміщення придбав МакДональдс і там робили капітальний ремонт. За моїми спостереженнями, це була настільки резонансна подія, що про неї знали пересічні користувачі Інтернету, які хоч трохи цікавляться мистецтвом. На замовлення МакДональдса було здійснено спеціальний і досить вартісний проект реставрації мозаїки (березень 2003).

Статті О.Адамовича притаманний і деякий легкий комплекс меншовартості. Але я завжди з великим задоволенням буваю на заходах у Великому залі «Київської політехніки», де у фойє розгорнуто постійну виставку Г.Синиці — одну з найкращих таких виставок в Україні. Наприкінці 80-х — початку 90-х великою подією був фільм Сергія Дудки за сценарієм Г.Мєстєчкіна про Григорія Синицю. На жаль, наскільки я знаю, досі нема монографії про Майстра.

Але можна взяти книгу «Червона тінь калини. Алла Горська» (1996) і у спогадах Галини Зубченко «А було це так» прочитати і про Донецьк 1965-66 років і про мозаїку «Прометеї» і про Григорія Синицю з великою повагою і розумінням його ролі і як митця і як організатора великих проектів у монументальному мистецтві.