Docudays UA XI. Погляд Кассандри

Г е л е н

Сестро, скажи мені, хто бачив голу правду?

К а с с а н д р а

Я бачила її аж надто часто!

Леся Українка. "Кассандра"

Минулорічний фестиваль документального кіно про права людини DOCUDAYS UA розпочинав свою роботу тривожно пророчо: героями презентаційного кіносюжету були шоломоголові правоохоронці за залізними щитами, які навіть наживо з'явилися на сцені під час урочистого відкриття. Але то був хоч і трохи моторошний, та все ж спектакль…

Минув рік, який умістив у собі місяці, еквівалентні цілим епохам. Щойно завершив свою роботу черговий, одинадцятий фестиваль DOCUDAYS. Його символом стало затиснуте в руці палаюче, мов "коктейль Грушевського", серце.

Звісно, як і кожен поважний мистецький захід, київський форум кінодокументалістики готували, складали програму, збирали роботи, вели переговори з режисерами й продюсерами задовго до його офіційного початку. І цілком зрозуміло, що до конкурсної програми ще не могли потрапити фільми, присвячені трагічним і героїчним подіям, які сколихнули Україну й увесь світ. І все-таки фільмом-відкриттям фестивалю став "Євромайдан. Чорновий монтаж" - хроніка трьох місяців українського повстання, калейдоскоп, складений з найкращих кадрів українських режисерів і операторів, які працювали в горнилі протестів.

Нинішній DOCUDAYS.UA засвідчив геометричну прогресію зростання інтересу глядачів до документального кіно. Це навіть спричинило організаційні збої в роботі фестивалю: довге очікування початку чергового перегляду і сотні глядачів, які не змогли потрапити до залів, бо місць не вистачало навіть у проходах.

Хоча лише незначна частина фільмів фестивалю є роботами українських авторів, а місця й герої часто віддалені від нас аж в африканські джунглі або австралійські пустелі, проблеми, що їх висвітлюють документалісти, - болюче дотичні до наших бід і проблем. І не так важливо, чия історія на екрані - екс-солдата конголезької армії чи дев'яностолітньої бабусі з петербурзької квартири. Вправний об'єктив робить локальну долю квінтесенцією загальнолюдських драм і пристрастей.

Традиції і правила сучасної справжньої, а не пропагандистської кінодокументалістики можна сформулювати однією фразою, сказаною Олександром Герценом, щоправда, ще до появи кіноапарата: "Мы вовсе не врачи, мы - боль". Люди, які знімають фільми про найконтроверсійніші ситуації, найнеймовірніші події, найпарадоксальніших персонажів, зазвичай не прописують пігулок простих рішень складних проблем. Хоча, гадаємо, в багатьох ситуаціях в них крається серце, рветься душа, і хочеться просто розбити від відчаю кінокамеру…

Фото Ганни СМАЛЬ

Дуже важливою складовою фестивалю є живе спілкування з режисерами, продюсерами фільмів, інколи з героями стрічок. А годинні майстер-класи з видатними митцями можуть дати для розуміння суті роботи кінодокументаліста більше, ніж цілі семестри читання грубезних підручників. Чудовим прикладом такого ефективного контакту став перегляд ретроспективи фільмів та живий діалог із членом журі фестивалю Андрієм Загданським, українським кінорежисером і продюсером, колишнім киянином, який нині представляє США.

Фільми традиційно змагалися за нагороди у трьох конкурсах. Головні призи отримали:

1. DOCU/ЖИТТЯ: "Останній лімузин" (режисер Дар'я Хльосткіна, Росія, 2014).

2. DOCU/ПРАВО: "Материнська мрія" (режисер Валері Гуденус, Швейцарія, 2013).

3. DOCU/КОРОТКО: "Лізо, ходи додому!" (режисер Оксана Бурая, Литва, Естонія, 2012).

Спеціальний Приз студентського журі виборов фільм "Далекобійник і лис" (режисер Араш Лахуті, Іран, 2013), Приз глядацьких симпатій - "Йоанна" (режисер Анета Ковач, Польща, 2013), а команда фестивалю відзначила премією ім. Андрія Матросова стрічку "Щоденник подорожі" (режисер Пьотр Стасік, Польща, 2013).

Завершився фестиваль показом фільмів-переможців. На прохання глядачів повторно показали "Євромайдан. Чорновий монтаж".