ДИЗАЙН ПОРОЖНЕЧІ

ХХVI Московський міжнародний кінофестиваль стартував 18 червня під дощем. VIP-дефіле на багряній «доріжці зірок» добре промочило. А біля кінцевого пункту підйому гостей кінофоруму сходами кінотеатру «Пушкінський» здіймалася виразна композиція, схожа на триглавого орла. Спочатку її складали президент ММКФ Микита Михалков із дружиною і гендиректор огляду Ренат Давлетьяров. А потім і взагалі дивовижне поєднання знакових постатей — Михалков, Квентін Тарантіно й... лідер КПРФ Зюганов. Коли вони ще, за посередництва Михалкова, й перецілувалися, стало зрозуміло — навряд чи фестиваль подарує більш хвилююче видовище того вечора.

Тим часом мокрими парасолями й черевиками не обмежилося. «Мочилово» тривало й під склепіннями кінозалу: як було відомо заздалегідь, фільмом відкриття (наслідуючи Канн) призначили «другий том» тарантіновського «Убити Білла». Хоча генеральний відбиральник фестивалю Кирило Разлогов на вступній прес-конференції божився, що в офіційних показах ставку принципово буде зроблено на кіно оптимістичне та світле. А позаяк слова свого вельмишановний експерт явно не дотримав, то нині і його репутацію сухою не назвеш. Адже говорити про Тарантіно як життєлюба можна лише у його власній, тобто знущальній тональності. Естафету кривавого початку ММКФ наступного дня підхопив і перший конкурсний показ. Серійний гомоцид виявився у центрі й таїландського фольк-епосу «Ангулімала» — так звати головного героя, що перекладається як «злодій, котрий збирає кісточки відрубаних пальців для чоток». Утім, у режисера Сутапе Туннірут м’ясорубки двоногих вирізняються чіткою містико-релігійною підкладкою, чого не скажеш про тарантінове цілком самодостатнє розчленування.

Зараз ММКФ наближається до фіналу, тому про його особливості та творчі підсумки поговоримо в наступному випуску «ДТ». А про появу перед московським людом «самого» Тарантіно, та ще в компанії «Білла» (в особі актора Девіда Керрадайна), слід сказати окремо. І тому, що під знаком цієї події пройшла перша добра чверть ММКФ, і тому, що феномен цієї зірки взагалі гідний тверезого осмислення. Скажу відверто, мені було елементарно нудно на його «біллокілерській» історії у «двох томах». Мотивування сюжетної дії убоге. Образотворчі якості видовища дуже скромні, а розумові результати й зовсім нульові. Ну, вирвала власноручно одна кілерка в іншої єдине око останньої; ну, роздавила його босою ступнею так, що «фарш» з’явився між пальцями... І що? Страшно? Гарно? Цікаво? Ні, ні і ні. Зображально й постановочно витончені поєдинки та калічення членів у картинах Квентіна цілком самоцільні, що робить видовище для мене тупим і нудним. Поверховою грою в колекціонування кіноалюзій і легким чорним гуморком, на який посилаються шанувальники режисера, можна і знехтувати. Ця розвага на дві-три хвилини. Проте факт наявний: популярність Тарантіно величезна й сама по собі здатна робити гроші. Приміром, як з’ясувалося на ММКФ, це постійний продюсер Тарантіно пан Лоуренс Бендер (він також прибув до Москви) геніально здогадався розділити надвоє задуманий і майже знятий один великий фільм про Білла. Два релізи приблизно одного й того самого пустопорожнього сюжету дали подвійний прибуток. Наш Бендер, що, як відомо, теж торгував краєвидом на «провал» (тобто фактично видовищем порожнечі), виглядає справжнісіньким дитям, порівняно зі своїм заокеанським однофамільцем. Те, що відбувалося на ММКФ навколо появи тут «живого» Тарантіно, також скидалося на такий самий дизайн порожнього місця з комерційною метою.

Ба-а, а ось і вони власною персоною — Квентін Тарантіно на прес-конференції. Трохи втомлений, але чемний і вельми усмішливий, що кумедно майже стуляє у зустрічному русі його довгий ніс із таким самим видатним підборіддям. Утім, роздивитися докладно ідола та його почет було неможливо через справжній обвал ідолопоклонників. Тарантіно каже про своє захоплення російською літературою і висловлює бажання відвідати могилу Пастернака. «А там ціле кладовище наших великих письменників!» — догідливо повідомляє хтось. Квентін заливисто сміється, мовляв, багато мертвих — це по його частині. Патріарх критичного цеху радянських часів і затятий борець із розтлінним впливом буржуазного кіно Георгій Капралов називає творіння свого в минулому неминучого «клієнта» шедеврами й старечо цікавиться, а не чи можна все-таки якось трохи гуманніше. Відповіді немає. Тоді уїдливий ватажок Гільдії російських кінокритиків Віктор Матізен повторює запитання. «Кіно створене, щоб фіксувати вбивство... Лише тоді воно стає цікавим, і мені подобається це зображувати», — пояснює нарешті Тарантіно те, що й від самого початку очевидно.

І при цьому улесливий рій московських художніх авторитетів просто захлинався у найвищих ступенях звеличення на адресу умільця «мертвопису». Ніхто не соромився навіть прямого абсурду в судженнях. Так, Микита Михалков поставив свого «дружбана» в один ряд із Чеховим; критик Гусятинський із супутника ММКФ «Манеж» розводиться про «перфекціонізм» Тарантіно й порівнює його із Сергієм Ейзенштейном (це з родоначальником «інтелектуального кіно»?!); а Ніна Циркун поміщає шедевр (sic!) про Білла в барочну традицію... І т.д., і т.п. Загалом, окрема болюча тема — «Чорні квадрати» як фантом критичної свідомості». І чимало з побачених на нинішньому ММКФ фільмів підійшли б під цю проблемну рубрику. Цікаво, що найчастіше в таких сюжетах знаряддям містифікації виступає саме кіно. Як, скажімо, в показаній у програмі «Національні хіти» австрійській новинці «Бовдури» Мікаеля Главоггера — про спробу компанії лобурів розбагатіти з допомогою зйомок саморобної порнушки.

Утім, узагальнення, як сказано, будуть пізніше. А поки що хочу запевнити читачів «ДТ» у тому, що головне журі ХХVI ММКФ, яке вже нарекли найінтелектуальнішим за всю історію цього фестивалю, не сумніваюся, дасть справедливу оцінку всьому побаченому. Очолив колегію арбітрів відомий англо-американський режисер Алан Паркер, компанію йому склали два авторитетних діячі російської культури — екс-керівник кінематографії кінознавець Армен Медведєв і письменник Борис Акунін, два талановитих і мислячих актори — німкеня Барбара Зукова й поляк Єжи Штур, а також продюсер із Франції Умбер Бальсан. Не далі як завтра вони винесуть свій вердикт.