ДИКИХ КОНЕЙ ПРИРУЧАЮТЬ?

Широка панорама степів, умиротворений спокій природи, незаймано-прекрасної й вільної, величезні простори до сонячних обріїв. І раптом тишу порушує наростаючий шум, мчить степом дикий табун коней, клубочиться пилюка, миготять фігури коней, змітаючи все на шляху, товплячись і підганяючи один одного. Вгадується в цьому навальному хаосі якийсь первісний природний порядок. Це перші кадри нового фільму «Дикий табун», знятого за романом Віктора Веретеннікова, він же автор сценарію, режисером Валерієм Рожком на студії «Злагода».

Таким різким візуальним протиставленням творці фільму відразу заявляють жанр гостросюжетного пригодницького кіно. І справді, інтрига закручується хвацько. Гине затоптаний табуном фотограф, котрий одержав завдання сфотографувати стихію. Його подруга, вона ж колега-журналістка, вирішує самостійно розібратися в причині його смерті. Приїхавши в заповідник, дівчина випадково стає свідком полювання, організованого для представника влади дуже високого рангу, залишається лише здогадуватися наскільки високого, і... сама потрапляє в об’єктив прицілу його рушниці. Дві сюжетні лінії співіснують паралельно, переплітаючись, перегукуючись, перетікаючи одна в іншу. Представник влади у виконанні Петра Бенюка зі своєю улесливою командою, котра вирішила «втихомирити» табун і знищити його, і місцевий єгер Микита Макарович (Володимир Гостюхін), котрий прагне врятувати коней, кілька поколінь яких він беріг у плавнях і на островах тридцять років. Це найколоритніші постаті, вирішені з позицій реалізму, достовірності. У цих ключових образах-антиподах зосереджена боротьба характерів, моральних принципів, ставлення до того, що відбувається. Вони виразно виписані автором сценарію й органічно зіграні акторами. Не менш переконливо створює образ журналістки Євгенія Михайлова. Її героїня одержима бажанням допомогти єгерю, нею керують щирість і сміливість. Так само безоглядна вона й у своєму коханні, яке, попри всі негаразди, виявляється щасливим.

Події фільму — із дня сьогоднішнього. На екрані присутні всі атрибути нашого часу. Замовлені вбивства, переслідування, приклади необмежених можливостей і розкішного життя можновладців, вояжі до Америки, спокуси й любовні сцени, блатна братва у в’язниці й шановані злочинці в законі. Подолати вже певну сталу схематичність цих образних кодів творці фільму вирішили атмосферою позитивних людських реакцій. У всіх у пам’яті аура доброти й сердечності колишніх радянських фільмів. І нехай пригадується критика творів «соціалістичного реалізму», але як добре було від надії, яку вони залишали. Отож, у фільмі «Дикий табун» спробували з’єднати стилістику нового кіно з атмосферою, духом кіно старого. І результат вийшов життєствердним. Можливо, тверезим розумом глядач і розуміє, що не може так швидко змінити свої життєві принципи молодий кар’єрист і відмовитися від пільг депутата Верховної Ради на користь такого собі вільного лету на коні та ще з коханою дівчиною, що звучить як символ повернення до самого себе… Але як хочеться повірити в можливість саме такого фіналу. З пріоритетів кіно минулих часів і головна образна метафора фільму — табун як образ народу. Драматургія художня підтверджує закони драматургії життя. Цей дикий табун, котрий гасає степом і не знаходить собі спокійного місця, намагаються приборкати й міліція, і бандити, і влада. Чи не так відбувається і з кожним народом? Але в українського глядача паралелі виникають визначені. Проте такі думки з’являються вже після кіно. А під час самого фільму глядач захоплений стрімкістю інтриги, несподіванкою її поворотів, переживанням за долю героїв і грою чудового акторського ансамблю, задоволенням від зйомок, які зуміли передати красу й велич природи. І звісно, конями. Кадри їхнього стрімкого граційного бігу, приголомшливих перегонів — одні з найдовершеніших у фільмі. Кінна вольнице, чи вдасться комусь приручити тебе?