Дамоклів меч над Караваджо

Цей будинок, що нагадує вишукану бонбоньєрку, красується у всіх альбомах із краєвидами Одеси, у всіх подарункових наборах листівок. Щоправда, фото зроблені років двадцять тому. Нині у бонбоньєрки відверто непривабливий вигляд, і лише сліди колишньої краси нагадують про глянцеві листівки із зображенням Одеського музею західного і східного мистецтва. Щоправда, в будинку йде реставрація. Точніше, не йде, а повзе...

Досі звичному плинові життя в колишньому палаці Абази на Пушкінській, нині Одеському музеї західного і східного мистецтва, реставраційні роботи не особливо заважали. Щоправда, наприкінці минулого року часто траплялося, що екскурсію або лекцію супроводжував шум працюючих інструментів із підвальних приміщень. Та цьому шумові всі були тільки раді. А надто – директор музею Віктор Никифоров. Адже пауза між початком робіт зі зміцнення фундаменту два роки тому і їх продовженням не пішла на користь палацу. Ліпше було б, якби фінанси надходили безперебійно.

— У серпні минулого року на ремонт музею з обласного бюджету було виділено 440 тисяч гривень, — розповідає Віктор Сергійович. — Це дуже невелика сума, принаймні якщо враховувати весь обсяг робіт. Та все-таки її вистачить, аби завершити першочергові протиаварійні роботи на рівні фундаменту. На першому етапі реставрації було встановлено близько трьохсот буроін’єкційних паль. Отвори свердловин сягнули твердого шару черепашнику на глибині від шести до одинадцяти метрів залежності від того, на якій відстані розташоване конкретне місце фундаменту від твердої породи. Річ у тім, що між фундаментом і черепашником пролягає шар глини. В цьому криється небезпека: глина змушує будівлю рухатися, з’їжджати. Щоб зупинити цей процес, і були зроблені палі. Та потім роботи припинилися. Це викликало в нас особливу тривогу: самих лише паль недостатньо, їхні верхні кінці мають бути з’єднані залізобетонним поясом, на якому, власне, має міцно стояти фундамент музею. Чудово, що сьогодні такий пояс нарешті споруджено. Управління охорони пам’яток культурної спадщини облдержадміністрації, яке є замовником робіт, зобов’язується зберегти будинок. У музею завдання ширше: і зберегти, і обладнати всіма технічними засобами, щоб музей працював на сучасному рівні. Необхідно замінити стару електропроводку, застарілу систему освітлення. Систему кондиціонування потрібно встановити бодай у фондах музейного сховища, де зосереджено 80 відсотків колекції. Потрібна також автономна система опалення. Та, що є, працює справно, проте її недостатньо. Встановимо три-чотири газові котли, і буде тепло. А ще ліпше — електрична котельна. На жаль, бувають дні взимку і пізньої осені, коли в музейних залах температура вище, ніж 11–12 градусів, не піднімається. А рахунки від ТЕЦ надходять астрономічні, на десятки тисяч гривень. Наші фасади реставруватимуться в останню чергу, після основних інженерних робіт.

Підрядчик зі зміцнення фундаменту, фірма «Восстановление-Юг», свої зобов’язання виконала. На початок року з фундаментом усе було гаразд, передбачалося встановити новий дах із сучасних матеріалів. Щодо зміцнення стін, якими зміяться наскрізні тріщини, то в них мали під тиском нагнітати цемент, можливо, що й із застосуванням металевих скоб. А найголовніше — реставратори повинні були розробити цілісний інженерний проект відбудови музею. Тільки тоді можна було б говорити про загальну вартість реставрації. Сьогодні її можна визначити приблизно у 20—25 мільйонів гривень, з урахуванням постійного подорожчання будматеріалів і зростання середньої зарплати в будівництві.

Витрати, безумовно, будуть виправдані, якщо зважити на важливість музею, колекція якого має світову популярність. До колекції, що налічує близько 10 тисяч оригінальних творів, ми ще повернемося, але найголовніше — музей є центром туристичного тяжіння, важливим культурним центром Одеси. Тут працюють лекторій і відеолекторій вихідного дня, проводяться виставки робіт сучасних художників, як міських, так і приїжджих, резонансні міжнародні вернісажі. Чудові мистецтвознавці Ірина Тимохова, Олена Шелестова, Тетяна Балановська, Ірина Глєбова, Анатолій Мазнєв і Володимир Островський — відомі в місті особистості. Вони створили один із найкращих у світі музейний веб-сайт, завдяки якому одеська колекція набуває популярності в найвіддаленіших куточках земної кулі.

Звісно, музею допомагають його друзі, меценати, але мільйонні відрахування, безумовно, їм не під силу. Цього року ОМЗСМ отримав у подарунок нову систему освітлення у виставкових залах, комп’ютер, у деяких місцях було замінено паркет, оновлено систему опалення. Та що робити з тріщинами у стінах? Адже фінансування реставрації вкотре завмерло...

До речі, про меценатів. Зовсім нещодавно, завдяки керівництву української філії італійської фірми одягу Ermenejildo Zegna (її директор, який побажав зберегти інкогніто, як і належить справжньому меценатові, — колишній одесит), була відреставрована перлина музейної колекції. Картині видатного живописця епохи Пізнього Відродження Мікеланджело да Караваджо (1573—1610) «Узяття Христа під варту» (інша назва — «Поцілунок Юди») надали пристойного вигляду реставратор вищої категорії Володимир Цитович і реставратор першої категорії кандидат наук Тетяна Тимченко-Цитович. Меценат вклав 10 тисяч гривень, і цього вистачило на розчищення картини від лаку, який у деяких місцях розклався, слідів попередніх не надто вдалих реставрацій. Тепер картина покрита спеціальним прозорим лаком престижної німецької фірми, зворотний бік захищений безкислотним картоном. Залишилося знайти спонсора для придбання скла, яке не дає відблисків, і гідної шедевра старовинної рами. А в тому, що це шедевр, — Європа вкотре переконалася минулої осені на міжнародній виставці «Від Караваджо до Маттіа Преті» в міланському Палаццо Реале. Загалом на ній було представлено близько 200 картин, із яких три десятки належали пензлю Караваджо, інші — його учням і послідовникам. Сьогодні у світі збереглося лише сорок робіт дуелянта, скандаліста і генія Караваджо, на території СНД — лише в Ермітажі та в ОМЗСМ. Цікаво, що художник створював варіанти, дублі своїх робіт, і «Поцілунок Юди» є також у Римі й Дубліні (з різних причин ці картини на міланській виставці представлені не були). Фахівці оцінили техніку мазка і не знайшли причин, з яких авторство Караваджо можна було б оспорити стосовно одеського варіанта. Незабаром картину буде продемонстровано на виставці у Швейцарії. Проте віддаватися мистецтвознавчим радощам і тішитися, коли в потрісканих залах висять навіть не відреставровані Тенірс, Маньяско, Рібера, Халс (пам’ятаєте фільм «Повернення «Святого Луки»? Це про історію з одеським музеєм і його експонатом, полотном Франса Халса). Коли страшно за старовинну порцеляну, гобелени і японську ксилографію...

А тут іще багаті добродії з’явилися, які в товариство друзів музею не поспішають, зате відвідують управління культури і туризму облдержадміністрації із пропозиціями провести реставрацію власним коштом, але за це зайняти деякі приміщення. Що ж, в умовах, коли держава поводиться як недбайливий, безтурботний власник, це може стати шляхом вирішення проблеми. Щоправда, співробітники музею таку ідею з обуренням відкидають. Поки що. Та ніде правди діти — після того, як залишив свою посаду губернатор Одеської області Василь Цушко, котрий взяв був реставрацію будинку під свій особистий контроль, нічого позитивного не сталося. Фундамент міцний, а стіни ось-ось роз’їдуться... Що тоді?

Тоді музей закриють. Не на реставрацію, ні. На вимогу обласного управління охорони праці, щоб не постраждали робітники і відвідувачі. Про це вже сповістили директора під час планової перевірки співробітники зазначеного управління. Запідозривши недобре, Віктор Сергійович скликав екстрену прес-конференцію, на якій висловив низку побоювань. Залишивши музей, колектив ризикує його втратити. Ідею закриття без ремонту директор прилюдно назвав диверсією стосовно європейської культури. За цю зухвалість йому, очевидно, доведеться поплатитися своїм директорським кріслом. Як стверджують компетентні люди з владних кіл, які не бажають бути названими, на посаду директора ОМЗСМ можуть дуже скоро «перекинути» директора театру опери і балету Володимира Палієнка. Скільки ж триватиме безглузда кадрова чехарда, доки директорів тасуватимуть, мов карти? Невже незрозуміло, що жоден директор нічого не зможе зробити без фінансування? Ну що можна зробити в палаці, який руйнується, маючи тільки тазик, мітлу і ганчірку?

Ні, після скандалу музей закривати передумали. Зате почалося те, що можна розцінити лише як знущання. Директора мордують вимогами платити штрафи за те, що кілька років тому одна зі співробітниць зламала ногу в себе вдома, а музей не склав акта (?!). За те, що довго не вдавалося знайти людину на посаду інженера з техніки безпеки. За те, що не оформлено якихось стендів і не зроблено застережних написів. А ще треба позбутися дерева на подвір’ї, яке руйнує своїм корінням щойно укріплений фундамент, і заплатити за це тисячу гривень, — вторують фахівцям з охорони праці дбайливці охорони пам’яток культурної спадщини. Щоправда, за знищення цього нікому не потрібного дерева доведеться сплатити вже чотири тисячі гривень штрафу управлінню екології. Театр абсурду, та й годі. Коли ж наші відомства навчаться залагоджувати такі питання? А чи управлінням дали наказ знайти «крайнього»?

До речі... На реставрацію сьогодні піде мільйон з 27-мільйонної субвенції облдержадміністрації, покликаної оновити всі старовинні будівлі Одеси. Як стверджують деякі депутати міськради, найближчим часом буде оприлюднена інформація про те, що місто виділяє музею мільйон. Або навіть два. Це все. Тим часом зволікання призводить до подорожчання реставраційного процесу. Ані заміною директорів, ані лавиною актів тут не допомогти. Субвенції вистачило б, аби повністю оновити музей. Проте поки одні гарячково латають охрімову свиту, а інші нишком займаються банальним казнокрадством на різних об’єктах, одесити соромливо відводять погляд від музею, що руйнується, колись прекрасного й усе ще сповненого чудових творів мистецтва. На щастя, певний прорив усе-таки намітився: міське управління капітального будівництва за два мільйони взялося підготувати проект реконструкції. Може, пощастить цього разу музею?