Чужі тут не ходять

Нинішній конкурс - ювілейний, відзначає 10 років з часу заснування. Але він не забронзовів, а незмінно молодий і готовий самоутверджуватися. Не дивно, що саме конкурс МУХі став найголовнішим у країні і найпрестижнішим для українських художників, які тільки почали кар'єру.

Володимир Денисенков

Уперше МУХі підтримав Український культурний фонд. Ще вперше конкурс отримав конкретну тему, яка й визначала висловлювання художників-учасників: "Випробування меж". (Адже "художник - це той, хто випробовує межі досвіду, весь час відпрацьовуючи все нові форми його виявлення".) Але найголовніше: за минулі роки МУХі з локальної, малопомітної ініціативи однієї приватної арт-інституції перетворилися на всеукраїнський барометр, за яким судять про стан і перспективи української арт-сцени. МУХі відкривають нові зоряні імена й формують арт-моду, як мінімум, на найближчий рік. Вони давно котируються чи не більше, ніж "молодіжний" конкурс PinchukArtCentre. Тим паче що міжнародне журі судить виключно досягнення українців, - чужі тут не ходять.

Володимир Денисенков

Дюжину прізвищ із нинішнього шорт-листа премії експерти вибирали з 255 заявок. Цікаво: (інші) роботи окремих потенційних переможців і, відповідно, найкращих молодих українських художників зовсім недавно можна було також побачити на харківській Бієнале молодого мистецтва. (Це Петро Армяновсьий, арт-дует EtchingRoom 1, Поліна Карпова та ін.) Експертний склад двох премій не збігається, тож "дублі" зайвий раз свідчать на користь номінантів, пояснили нам в оргкомітеті МУХі.

Володимир Денисенков

Попри наявність єдиної теми, яка, здавалося б, має об'єднувати проєкти різних авторів, "переможну" експозицію нинішнього конкурсу абсолютно неможливо звести до якогось спільного знаменника. Це минулими роками, побувавши в тому ж Інституті сучасного мистецтва, який приймав фіналістів МУХі, досить упевнено можна було сказати: арт-молодь повально захопилася скульптурою. Або: весь наступний арт-рік в Україні в топі буде медіа-арт. Сьогодні художники творять хто що хоче… Ну й слава Богу! "Усіх у штанях, скроєних однаково", висміював ще сто з гаком років тому Саша Чорний. А вже сучасному мистецтву бути безликим і взагалі неможливо.

Володимир Денисенков

Чого не побачиш на виставці "мушиних" фіналістів - це, на жаль, олійного живопису. (Графіка все-таки є.) Схоже, молодь упевнена, що "картинки з виставки" сьогодні продовжують створювати для прикраси інтер'єрів або ж старе покоління художників-метрів на кшталт Олександра Ройтбурда чи Владислава Шерешевського. Нове покоління впевнено вибрало фото, відео й медіа. (Те, за чим ніяк не встигають устежити навіть київські музеї, які ще порівняно недавно взагалі не вважали те ж таки фото мистецтвом). А добра обізнаність зі світовою арт-модою видає бажання робити "концептуальні", малоемоційні, малоколірні роботи. До того ж у виробництві вони відносно недорогі.

Володимир Денисенков

Та, як не дивно, саме на тлі монотонного, позбавленого яскравих барв "концептуального" відео-медіа-арту й графіки особливо виграють більш "ігрові", видовищні проєкти. Поліна Карпова свої фото "непарадного" Харкова, які виставлялися і на харківській Бієнале, з допомогою купи жовтого осіннього листя перетворила на прекрасну інсталяцію, якою так і хочеться гуляти, наче парком. Ярема Малащук із Коломиї зняв іронічний кольоровий відеофільм, де єдиними героями став натовп клубної молоді, що танцює під рейв. Але однакові механістичні рухи людської маси і безликість нагадують чи то життя під мікроскопом, чи то первісний бульйон: загалом, біомасу. Філософське вийшло відео, в дусі, як мінімум, Лебона й бергсонівського "Сміху". А ось Олександр Совтисік з Івано-Франківська ненароком прославився ще до офіційного відкриття виставки. Юнак створює гігантські "витинанки" з килимів. Тих самих радянських символів достатку й домашнього затишку. Килимки розміром на всю чималу музейну стіну їхали в Київ, у музей Шевченка - та загубилися дорогою. Рятували юного колегу, поспіхом відшукуючи килими, які до того ж можна розрізати на частини, найіменитіші вітчизняні куратори й художники. У результаті, килимки на виставці висять - від Олександра Ройтбурда. А історія "порятунку рядового Раяна" вже встигла обрости легендами, стала хорошим анекдотом.

Володимир Денисенков

Серед інших учасників, включно з названими, нашу увагу особливо привернуло відео дніпровської арт-групи fantastic little splash. Лєра Мальцева й Олександр Ганц зняли сагу про знаменитий готель "Парус". За межами Дніпра історія легендарного довгобуду, який почали зводити на мальовничому березі річки в самому центрі міста ще в 1970-х, до ювілею Леоніда Брежнєва, але не добудували… Незавершений довгобуд у колишньому Дніпропетровську обріс легендами, анекдотами й мемами. Як з'ясувалося, в місті навіть календар колись випустили з "добудованим" із допомогою фотошопу "Парусом", і він висів у кабінеті мера та інших головних міських чиновників. А одного разу недобудовану висотку, всі 25 поверхів, повністю пофарбували зеленим - під колір "Приватбанку". Одне слово, відео, яке спочатку здається документальним, похмуро серйозним, із розгортанням сюжету, що включає, зокрема, коментарі численних спікерів, від архітекторів до чиновників і містян, сприймається ледь не як сатира. Фільм знімали весь рік на грантові гроші: хлопці-художники виграли відкритий конкурс, який оголосила… міська адміністрація. (Честь і хвала міській владі Дніпра!)

Володимир Денисенков

- Ми не просто досліджували історію "Паруса". Своїм проєктом хочемо показати: схоже, ми, сучасні українці, ніколи не жили в "реальній" реальності, - розповіли DT.UA Лєра з Олександром. - Із простору радянських симулякрів, змодельованих тодішньою пропагандою дійсності, відразу потрапили в сучасну постправду. Коли будинок-привид можна добудувати з допомогою комп'ютерної програми і вважати, що він повноцінно функціонує.

Володимир Денисенков

Я написала, що "спільного знаменника" в робіт фіналістів конкурсу МУХі немає? Неправильно. Об'єднує найкращі "молоді" проєкти вміння думати. І спонукати до роботи головою - інших, глядачів. Утім, саме ця риса однаково властива хорошому мистецтву будь-яких жанрів і періодів людської історії. МУХі - це, взагалі, конкурс не про "молодь" як таку. Він, взагалі, "про" мистецтво. Якщо музеї з галереями почнуть захльостувати кон'юнктура й інтер'єрний лубок, тобто різні симулякри, то тут-таки налетять жваві кусючі "мухи". І не стане симулякрів. Бо на тлі живого і справжнього підробки нікому не цікаві.