Чи любите ви мультфільми? «КРОК-2008»: доплисти до тріумфу

Вже підбито підсумки XV Міжнародного фестивалю анімаційних фільмів «КРОК». Проект, який здобув Гран-прі, — мультфільм бельгійського режисера Йоана Польфора «Мандрівник». Нинішній «КРОК» курсував маршрутом Санкт-Петербург—Валаам—Мандроги—Кижі—Гориці—Ярославль—Москва на теплоході «Виссарион Белинский». Присутність великого критика явно відчувалася на борту: мимоволі виникало риторичне запитання: «Чи любите ви мультфільми так?..»

Конкурсну програму цього року було поділено на три категорії. У першій — студентські фільми (курсові роботи, створені на різних етапах навчання). У другій — дипломні роботи. У третій — перший професійний фільм, знятий поза стінами навчального закладу.

У міру перегляду кожної з категорій побачене аналізували. Відбувалося це без журі, в дусі «поговоримо відверто». Віч-на-віч — дебютанти і глядачі. І тільки в центрі — ведучий, він же майстер.

Перший «розбір польотів» випав на долю режисера Івана Максимова. Режисер-романтик виявився людиною діла, а не слова. Йому так і не вдалося випитати в початківців: навіщо взялися за ту чи іншу тему? Його розбір був радше особистою порадою — «як зробив би я, якби був на вашому місці».

Другу категорію перегляду підсумував його колега Михайло Алдашин. Тут чіткіше окреслилося, хто й що хотів сказати (і що з того вийшло).

Ну а коли в третій категорії настала черга «розбірок» із Юрієм Норштейном, учасники й самі охоче й відверто зізнавалися у своїх намірах.

Вже тоді вимальовувалася загальна картина молодіжних уподобань. Якщо в процесі навчання переважали роботи на задану тему, то чимдалі у хлопців з’являлася свобода вибору.

Не беруся класифікувати (через кому) всі обрані цього року теми. Зауважу лише, що «фільмів жахів» було менше. А якщо й були, то в них переважали радше дитячі страхи.

Більшою мірою творцям-початківцям вдалося розкритися в тому, що вони вже встигли відчути й пережити. За такого підходу в конкурсній програмі явно проглядали два напрями: перший — зумовлений бажанням бути оригінальним, другий — спробою відтворити пропущений крізь себе матеріал. Як зауважив Ю.Норштейн: «Не має значення вік митця, важлива міра його переживань».

З-поміж дипломних робіт здивував фільм Людмили Липовки «Багато снів тому». Дівчина замахнулася на випадок із практики Юнга… В її фільмі — тема нерозуміння між батьком і його маленькою донькою. Дитині сняться кошмари. Дівчинка їх замальовує. Нічні страхи до того ж нагнітає батько, котрий побивається: «Якби я раніше звернув увагу на її малюнки». Увесь час здається, що трагедія неминуча, а тим часом у фіналі нічого такого не відбувається.

Як з’ясувалося, автор Юнга не читав. Бажання звернутися до філософської теми виникло випадково: трапився сценарій. Відповідно до сюжету, дівчинці снилися зовсім не кошмари, просто на неї навалилися… знання людства. А відтак перебувати у владі снів значно цікавіше, ніж жити наяву.

Операторові з Єкатеринбурга Зої Киреєвій запропонували зробити свій перший режисерський фільм. З умовою: «Про дітей або для них же!». І тоді Зоя згадала історію свого першого «нерозділеного» кохання в дитячому садку. Так і народився фільм «Дівчинка-дурепа». Це задум, який постановникові і сценаристу в одній особі вдалося передати чітко й іронічно. За що її й було нагороджено (у третій категорії) призом і грошовою премією.

Юрій Норштейн на одній із зустрічей сказав: «Якщо в митця з’являється почуття бридливості, потрібно покинути мистецтво». У самих же майстрів відверте почуття бридливості викликав кліповий монтаж: «Із кліповою свідомістю потрібно знімати рекламний ролик! У мистецтва інші завдання».

Майстри-аніматори до комп’ютера ставляться як до допоміжного інструмента. Крім того, початківцям увесь час докоряли за наслідування певної школи або вчителя. На що Ю.Норштейн знову слушно зауважив: «Я не знаю жодного творця, на якого не вплинув би інший».

У результаті цю тезу підтвердило і журі, нагородивши спеціальним призом за найкращу програму бельгійську школу.

Практично всі фільми цієї школи отримали нагороди. Так, двохвилинну стрічку «Давай швидше», в якій головними героями виявилися мандарини і банани в одній м’ясорубці, було відзначено «За майстерну гру реальними предметами».

Фільм «Адміністратори», гадаю, виявиться зрозумілим усім народам, оскільки його герой, кролик, намагаючись зупинити лісову пожежу, звертається в усі інстанції, але адміністратори щоразу відсилають його по новому колу... Кролик кружляє по кабінетах доти, доки пожежа не наздоганяє вже самих бюрократів.

Це динамічна емоційна історія, за яку режисер Роман Клочков і здобув приз у другій категорії (плюс 4 тис. дол.).

Складніше пояснити сюжет фільму, нагородженого Гран-прі. Він теж дістався бельгійській школі. Його отримав Йоан Польфор за фільм «Мандрівник». Мабуть, це найнесподіваніше рішення журі. Після першого показу фільм не запам’ятався. В анотації зазначено, що знято стрічку «за поемою Бодлера». Прокоментувати попросили Андрія Куркова. Він дуже тонко відчув цю історію... «Те, що це була вона, а не він, як заявлено в назві, мабуть, ми всі побачили, — сказав письменник. — А про те, що доля кидала її від одного чоловіка до іншого, і щоразу вона виявлялася покинутою, здогадалися. Але, мені здається, що із цим фільмом не відбулося головного — він не змусив співпереживати героїні».

Симпатії глядачів не завжди збігаються з думкою журі. Чого не можна сказати про особливий приз — «Пластилінову ворону», — який заснували на честь Олександра Татарського. Цього року «Ворони» удостоїлася французька картина «Мишчин хвіст» Бенджамена Рене з формулюванням «За вищий пілотаж».

Яскравий ляльковий французький фільм, який зірвав оплески на перегляді, — «Я люблю тебе, мамо» здобув диплом «За політнекоректність». Я із цього формулювання прибрала б частку «не» і додала б її до диплома, що його отримала режисер Вероніка Федотова за стрічку «Король забуває».

Мабуть, це одна з найдобріших казок, яку хочеться порекомендувати дивитися політикам перед сном. Сюжет наївний. Король забуває, навіщо скликав військо, а оскільки вже скликав, то потрібно щось вирішувати... Він і пропонує... заспівати. У той час, як військо співає і пританцьовує на плацу, на королівство вже насувається сусіднє військо. Поведінка «співаючого» короля так спантеличила противника, що він приєднується до чужоземного хору. Остання фраза в казці: «І вирішили вони так зустрічатися частіше, запросто, по-сусідськи, без попереджень».

Українські студенти на «КРОКу» показали кілька робіт. Одну з них — автопортрет Катерини Чепик «Катеринка представляє» нагороджено дипломом «За свіжий і легкий погляд». Як зауважив Євген Сивоконь, ця студентка відмовилася їхати на фестиваль, «боячись пропустити навчальний процес». Режисер зізнався, що таких студентів в університеті Карпенка-Карого небагато, але на курсі, який він набрав, з’явилися молоді люди з амбіціями, котрі прагнуть робити «своє кіно».

Сподіваюся, на наступний «КРОК» ці молоді таки допливуть по свої трофеї.