Чемпіон із "Оркестру"

Одну з головних ролей грає Євген Прудник, людина унікальна - артист оперети і чемпіон світу з армрестлінгу, володар Кубка світу і виконавець ролей у виставах "Цілуй мене, Кет!", "У джазі тільки дівчата", "Моя прекрасна леді".

Наша розмова відбулася відразу після репетиції "Оркестру" - популярної французької п'єси середини ХХ століття, де переважно жіночі ролі. А в новій виставі театру оперети всі жіночі ролі грають чоловіки! Зокрема, Євгену Пруднику дістався образ ексцентричної Памели, яку актор характеризує так: моя Памела схожа на німфоманку, в неї маса кавалерів-коханців, у неї є дитина - донька, яку вона віддала в село, незрозуміло кому - чоловікові чи мамі, але, швидше за все, чужим людям. Адже дитина - велика перешкода для знайомств із хлопцями. У цієї героїні зовсім немає материнського інстинкту. Тобто в неї інстинкт розмноження переважає над інстинктом турботи про потомство. Одне слово, жінка-зозуля! Саме від цієї характеристики образу я і взяв "зерно ролі".

А взагалі, характер кожної жінки, яких, повторюся, грають актори нашого театру, абсолютно різні.

Євген сподівається, що вистава буде динамічною, з багатьма несподіваними поворотами, які розкриють акторів з неочікуваних сторін: комічне й драматичне переплететься у проекті.

- До речі, ми довго сперечалися з приводу жанру "Оркестру", - каже Євген, - і дійшли висновку, що тут є фарс, гротеск, трагедія, трагікомедія. Навіть жартома придумали новий "жанр" - іронеск. Оскільки в "Оркестрі" багато іронії та самоіронії.

Вистава "Оркестр" з'явилася в рамках конкурсу-лабораторії молодих режисерів музичного театру. І саме ескіз на тему Жана Ануя (режисер Анна Горянська) найбільше захопив експертів і глядачів. Згодом "Оркестр" як переможець конкурсу і опинився в репертуарі популярного театру.

- З Анною комфортно працювати, - розповідає Євген. - Вона відштовхується від наших характерів, ставить цікаві завдання. А якщо котрийсь задум не виходить, то вона не зациклюється, а пропонує нові рішення. У неї гнучкий режисерський підхід. Навіть коли пустуємо на репетиціях, то Анна інколи каже: "О! А ось це залишимо!".

- Євгене, все-таки, як ви балансуєте між театром і спортом, між оперетою й армрестлінгом?

- Та все нормально! Хоча постійно супроводжує якась хронічна втома. Однак у театрі відпочиваю від спорту, а у спортзалі - від сцени.

- Які нові роботи у вас попереду?

- На цей момент у мене в роботі три вистави. Вже згаданий "Оркестр". А незабаром, теж у лютому, - "Біла Ворона" режисера Максима Голенка. В цій виставі мій персонаж танцює степ! Це для мене новий вид танцю, тому що потрібно чітко дотримуватися ритму.

Знаю - певних вершин у степу досягти буде важко, та все ж це має вписуватися в рамки. Це більш акторський, ніж професійний танець.

Ще одна робота - "Сімейка Адамсів". І в трьох нових проектах - різні характери.

- Усе-таки, де більше овацій - у театрі чи в спорті?

- Овацій більше в театрі, а фанатів - у спорті. Хоча одного разу на змаганнях кількість овацій перевершила всі очікування. Це було на Всесвітніх іграх у Киргизії, я там узяв два "золота", нам аплодував весь іподром (близько 100 тисяч людей). Усі вони кричали "Україна!", коли побачили наш прапор.

Причому були люди з різних країн, але вони впізнали наш прапор. Це щось! Це неймовірний заряд енергії. У мене досі мурахи по шкірі, коли згадую це.

А одного разу ми приїхали в Малайзію на Чемпіонат світу. Пам'ятаю, тоді я зганяв вагу - 6-7 кілограмів. Якщо хочеш увійти до певної вагової категорії, а зайва вага є, то її потрібно швидко зігнати. Тоді майже нічого не п'єш і не їси. У такому стані мене й упіймали малайзійські фанати: мовляв, можна сфотографуватися? А їх багато, вони активні, вишикувалася черга. Декому довелося відмовити.

Що ж до театру, то одного разу в метро до мене підійшов чоловік інтелігентного вигляду: "Женя Прудник? Можна з вами сфотографуватися?" Я не сумнівався, що це все - мої спортивні досягнення. І тут він каже: "Ми з мамою ходимо в театр, любимо ваші вистави. Жодної вистави не пропускаємо. Ми - ваші фанати!".

- Часто запитуєте себе: заради чого виходжу на сцену?

- Дійшов висновку, що виходжу на підмостки задля власного задоволення. Ейфорія досі. Прямо якесь задоволення отримуєш, що можна розкрити себе в різних образах, відчути інший емоційний стан, якого в житті ніколи не було, тобто прожити все це в театрі. Адже на сцені можна прожити кілька життів - яскравіше, цікавіше, ніж у реальному житті.

* * *

Мабуть, його "життя в мистецтві" тягне на сюжет для повноцінної п'єси. Навряд чи Євген міг уявити, що колись стане артистом престижного театру. Адже спочатку навчався в Національній металургійній академії в Дніпропетровську. Але вже на третьому курсі, як сам зізнається, відчув внутрішню кризу. Хоча йому було тільки 20 років.

І раптом щасливий випадок - знайомство з дівчиною, її запрошення на студентську виставу "Ромео і Джульєтта", його захоплення після перегляду та знайомство з педагогом Григорієм Богомазом-Бабієм.

У результаті, Прудник закінчив Дніпропетровський театрально-художній коледж за фахом "актор драматичного театру".

Та й це ще не все. Хотілося одночасно закінчити і Металургійну академію. А після п'ятого курсу там зобов'язували відпрацьовувати п'ять років на заводі. "Або працюй - або виплачуй витрачені на тебе ж гроші!".

Наш герой вирішив, що завод може виступити його спонсором під час спортивної поїздки за кордон (на той час він був у збірній України, їздив на міжнародні змагання з армрестлінгу). Але заводу, мабуть, потрібен був хороший робітник, а не чудовий спортсмен. І майбутньому артистові оперети тоді довелося... виплатити всю п'ятирічну стипендію!

Таким чином, металургія, мабуть, "збагатилася", а Євген залишив для себе в житті театр і спорт.

* * *

- Як, взагалі, у вашому житті з'явився цей вид спорту - армрестлінг? І які ваші найголовніші досягнення тут?

- З дитинства я займався акробатикою, плаванням, дзюдо. Батько зі мною займався на турніках.

Нині я ввійшов до вісімки найкращих спортсменів планети в армрестлінгу - Топ-8. Це новий проект, він стартував 2019-го. Будуть змагатися вісім спортсменів, незалежно від ваги й віку.

Там є люди вагою по 140-160 кілограмів. І я зі своїми 100 кілограмами ввійшов до цієї вісімки.

У квітні стартує перший етап Топ-8 у Малайзії, де будемо боротися і з'ясовувати, хто якого місця вартий.

- Ви зі своїми 100 кілограмами можете боротися з такими важковаговиками?

- Так, ось у цьому й інтерес. А хто ж кращий рукоборець планети?

Знаєте, мені не страшно. А травми завжди бувають. У спорті вони неминучі. Треба вміти від них берегтися й реабілітовуватися. Але якщо все робити правильно, то без травм можна цілком обійтися.

Ще в листопаді 2018-го я виграв кубок світу "Злотий Тур", абсолютну категорію. Виступаю у вазі "до 95 кілограмів". Ще є "до 105" і "понад 105". І шість найдужчих спортсменів беруть участь у "абсолютці" (обмежень за вагою немає). Виходить, що я виграв усю "абсолютку". У фіналі боровся з сильним суперником із Литви. Він уперше брав участь у турі й вийшов у фінал. І чомусь дуже сильні спортсмени програли цьому новачку. Я ж завжди намагаюся розгледіти слабкі сторони суперника.

- І як ви перемогли того хлопця з Литви?

- Він сильний, але недосвідчений. Ми ввійшли у спаринг, і він просто не зміг скористатися своєю силою. Я боровся правою рукою. На лівій я посів третє місце в "абсолютці".

Нині армрестлінг поділяється на аматорів і професіоналів. Але це окремий вид спорту. Проводяться офіційні чемпіонати світу, Європи, кубки, професійні турніри. Наша асоціація 2018-го вступила в організацію "СпортАкорд", до якої входять неолімпійські види спорту. Які у зв'язку з цим грядуть зміни? Наприклад, сказали, що підвищать премії, а для мене це додатковий заробіток. Проте це буде відомо 2019-го, після проведення чемпіонатів Європи та світу.

А плани на майбутнє - включити армрестлінг в олімпійські види спорту.

* * *

- У вас досить яскрава зовнішність, чи були пропозиції попрацювати на Заході?

- Надходили пропозиції взяти участь у вокальних концертах у Європі. Театральних пропозицій поки що не було. Хоча знімався в ізраїльському серіалі "Моссад 101" ( англійською мовою). Сюжет: хлопці з Ізраїлю поїхали до Америки, і там із ними відбуваються різні події. Я грав американця.

- Ви - артист музичного театру. Як самі оцінюєте свої вокальні дані?

- Помітив одне: чим більше набираю у вазі, тим мені легше співати. Не знаю, чому. Багато вокалістів підтверджують, що така закономірність є. Можна згадати того ж таки Лучано Паваротті. Коли він схуд на 20 кілограмів, то просто не міг співати як колись, зникла колишня потужність.

Здавалося б, схуднув, естетично для сцени - це добре, але з вокалом відразу виникли проблеми.

Я брав уроки вокалу, працював над своїм голосом. А все почалося з караоке, - там мій голос і "викричався". Далі була робота над його окультуренням, щоб голос якісно й цікаво звучав.

- Якось ви розповідали, що перед комісією Театру оперети зробили сальто, - і вас узяли до театру. Невже сальто тоді виявилося вирішальним?

- Так, було таке. Це березень 2012-го. Але не думаю, що Богдан Струтинський узяв мене тільки через сальто. Проте цей трюк приємно здивував комісію. Усе-таки вирішальним було моє виконання композиції Євгена Мартинова "Заклятие". Це пісня про зраду дружини чи коханої, про ці переживання.

Пам'ятаю, Богдан Дмитрович сказав, що я зміг у пісні донести її емоційну складову, розкрити не тільки вокальні, а й смислові, емоційні пласти. Адже в музичному театрі пісня - частина вистави. Пісня виникає, коли емоції тебе переповняють, і проза перетворюється на поезію...

- Із вашими колосальними спортивними навантаженнями - все-таки театр дарує комфорт?

- Так! Мені дуже подобається, що останнім часом виникло багато цікавих проектів, у яких можна себе випробувати. Адже в нас у репертуарі є оперета, мюзикл, рок-опера, опера, драматична вистава... І можна пробувати себе в різних жанрах із різними режисерами. Є синтез, - і мені це подобається.