Це не бієнале

18 жовтня, 2019, 16:58 Роздрукувати Bипуск № 39, 19 жовтня-25 жовтня 2019р.
Відправити
Відправити

У Науково-технічній бібліотеці КПІ до 23 листопада триватиме третя Київська бієнале сучасного мистецтва під назвою "Чорна хмара".

Це не бієнале

Знаменита картина Рене Магрітта "Віроломство образів" містить зображення люльки для куріння - і лаконічний підпис: "Ceci n'est pas une pipe" ("Це не люлька"). "Тут несподівано вислизає сама річ", - констатував Мішель Фуко в не менш знаменитому есе під назвою "Це не люлька".

"Це - не бієнале", - можна величезними буквами написати над входом до головного (і єдиного) павільйону так званої третьої Київської бієнале "Чорна хмара", яка "проводиться в рамках новоствореного Альянсу східноєвропейських бієнале", як із гордістю пишуть організатори - Центр візуальної культури Василя Черепаніна.

Але що від цього зміниться?.. У Києві й Україні як проводили, так і проводитимуть "бієнале", "трієнале", "концерти й фестивалі", а також проплачені політичні мітинги. Систему змінювати треба.

"Київська бієнале" від Центру візуальної культури (ЦВК) народилася на противагу "офіційній" бієнале ARSENNALE, яка лише один раз, у рік Мундіалю, пройшла в столичному "Мистецькому Арсеналі". Друга за ліком ARSENNALE в розпал і після подій Майдану успішно зірвалася. Але встигла спричинити скандал. Борис Гройс тоді від Києва демонстративно відмовився. Потім сам "Арсенал" без попередження згорнув організацію форуму. Ґеорґ Шелльгаммер і Гедвіґ Саксенг'юбер - куратори-сподвижники, які вже працювали над проєктом, настільки були вражені скасуванням їхнього проєкту, що наперекір офіційній Україні все ж таки зібрали в Києві міжнародний артфорум. Але альтернативний, без участи держструктур. 2015 року "Київська школа" відбувалася на різних майданчиках: основним виставковим павільйоном став занедбаний Будинок торгівлі на Львівській площі. Знову ж таки наперекір офіціозу організатори назвали захід "першою" київською бієнале. Але що стосується рівня організації й більшости робіт, то вони були, швидше, порівнянні з середньої руки колективною виставкою в київському Будинку художника, який прямо навпроти Будинку торгівлі.

Наступна бієнале, організована силами самого ЦВК 2017 року, виявилася ще менш представницькою. І запам'яталася переважно пристрастями навколо "Літаючої тарілки" - знаменитого будинку Інституту науково-технічної інформації (УкрІНТЕІ), який був побудований у Києві в 1970-х рр. за проєктом Флоріана Юр'єва і який нині занепадає. З "тарілки" зібралися робити ТРЦ - але, не в останню чергу завдяки культурним активістам, будівлю вдалося врятувати. (Віддамо належне панові Черепаніну та його Центру культури.)

Зі спогадів про "тарілкове" минуле розпочалося малолюдне відкриття й третьої за ліком нинішньої "незалежної" бієнале "Чорна хмара" в бібліотеці КПІ. Щоправда, на відміну від дітища Флоріана Юр'єва, останню рятувати не треба. Навпаки: можна сказати, що сама чудова бібліотека вишу, яка давно працює як загальнодоступний культурний хаб, а точніше чудові враження від неї, включаючи навіть архітектуру 40-річного будинку, рятує "бієнале" від остаточного фіяско.

Не смійтеся. Робіт на "бієнале" усього 12. За винятком двох, "свіжих", усі створено 2017 року й раніше. Це - фото й відеоролики, плюс проєкт Сьюзан Шупплі "Уповільнений розпад" ( 2017 р.), що перекочував з київського Річпорту, з нещодавньої міжнародної виставки медіаарту "ARTEFACT: Чорнобиль 33". Інсталяція зі сканами квітневих і травневих номерів газети "Правда" за 1986 рік трохи змінена і явно втратила у видовищності.

Ще в експозиції варто відзначити відео Володимира Кузнєцова "Спогади-1986", теж на чорнобильську тему, але створене кількома роками раніше, 2013-го, й "освіжене". Крім кон'юнктурної "чорнобильської" теми, "Чорна хмара" містить дуже різноликі роботи, які геть не поєднуються між собою. Включаючи відео, відзняте різним звір'ям, яке поцупило в туристів телефони й фотокамери.

Проєкти "основного павільйону" "бієнале" так вдало "вписані в простір" університетської бібліотеки (цитую пояснення куратора Сергія Климка), що практично зливаються із тлом, яке складається з різних місцевих плакатів, оголошень, табличок, покажчиків, барвистих фресок радянських часів на стінах і т.п. (Дизайн експозиції - Олександр Бурлака.) "Ви, напевно, цього року вирішили зробити акцент на лекційній програмі?" - поцікавилася я в куратора пана Климка. Але відповідь була заперечною. На його думку, усе побачене - велика й суперкласна виставкова "програма".

Власне, про "Чорну хмару" я б узагалі не говорила тут і зараз: зазвичай намагаюся не писати про зовсім уже провальні артпроєкти. Однак є одне велике "але". "Виставки" і навіть цілі "фестивалі", зовсім неможливі ще років 10 тому, - настільки разюче безпомічні, аматорські, беззмістовні, без розуміння, чому й навіщо їх узагалі влаштовують, - дедалі частіше відкриваються в Києві. Дуже гучно рекламуються. На них приходять люди. І дедалі більше переконуються: отак і треба "робити арт".

Ні, так - не треба! Адже, у результаті засилля симулякрів, у масштабах усієї країни помітно девальвувалося вже саме поняття сучасного мистецтва - та й мистецтва і культури, включаючи музейні експозиції, як таких. Винних у катастрофічному стані справ у нас зазвичай шукають серед чиновників. Але, поклавши руку на серце, - макабричну свистопляску під виглядом "культури і мистецтва" влаштовують у нас усі учасники артшоу: галеристи, дилери, куратори, видавці, викладачі "творчих" вишів та всіляких "курсів" і "шкіл", що ростуть як гриби-поганки тут і там.

І, звичайно ж, самі художники. Які охоче, та ще й на дурняк, беруть участь у будь-якому, навіть сумнівному, виставковому заході - аби тільки покликали.

Не "держава" знищила в країні й арткритику, яка, за ідеєю, має називати речі своїми іменами… Надія на те, що ситуацію все ще можна врятувати, - у наявності справжніх профі, таких як Павло Гудімов, Марина Щербенко, подружжя Волошиних і Гриньових, Тетяна Тумасян (яка організувала в Харкові чудову справжню бієнале "молодого" мистецтва), Віктор Марущенко, Михайло Рашковецький, Оксана Баршинова та ін. Усе ще готові робити арт в Україні куратори й арткритики Аліса Ложкіна й Костянтин Дорошенко. (Список можна продовжити, пробачте, кого не згадала.)

Але поки профі роз'єднані й навіть не намагаються формувати "громадську думку" з приводу тих чи інших подій у сфері (сучасного) мистецтва України - хто завгодно так і "куритиме" намальовані люльки. Або, швидше, навіть усі кому не ліньки і далі називатимуть "люльками для куріння" - мистецтвом, - свиней, апельсини, баобаби, "плечо и число четыре" (цитата з поета-оберіута Олександра Введенського).

Ceci n'est pas une pipe…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК