Бути концерну! А кіно?

Нова влада от уже півроку силується навести лад у всіх сферах діяльності народженої Майданом держави. Залишимо реприватизацію, труби, бензин, м’ясо, цукор і ДАІ галузевим спеціалістам і тематичним аналітикам. Звернімося (вже вкотре!) до того, що для будь-якої порядної держави є душею і натхненням, кореневою системою національної ідеї і портретом, який пильно розглядає світ, — до культури. Вона, бідолашна, під керівництвом нової команди стогне, плаче і марніє.

Скандали супроводжують нову владу від її народження. Зрозуміло — і недоброзичливців, які прагнуть попорпатися в генеалогічному дереві та родинних зв’язках, не бракує; та й усі ми люди, від помилок не застраховані, тим більше зваливши на себе тягар вирішення чохом проблем розкраденої країни. Але, гадаю, якби оголосити конкурс діяльної бездіяльності, Міністерство культури й мистецтв, яке зазнало втрат у перетвореннях мистецтва, заміщені туризмом, мало б усі шанси здобути пальму першості. Чарівна пані міністр Оксана Білозір із задоволенням являє себе світу на бієнале або Днях української культури у Франції, але не з’являється на зустрічах із журналістами хоча б для того, щоб доладно пояснити власну позицію, дії міністерства й підвідомчої їй команди, — для цього є заступники й найближчі помічники. Але, як з’ясовується, вони не володіють ні ситуацією, ні матеріалом. Свари, розпочаті наказом про розмежування посад, про звільнення винних (із погляду міністерства) і призначення «справжніх професіоналів» (визначених ним же), численні суди, побутове лукавство, а іноді й відверта неправда, поповнилися новим шедевром — наказом ще на бланку Міністерства культури та мистецтв України за № 467 від 8.07.2005 року «Про створення державного господарського об’єднання «Концерн «Компанія Довженко-фільм».

Розчерком міністерського пера пані Білозір об’єднала на основі «безоплатної передачі майнових прав на нерухомість, як внесків із балансу державних підприємств» Національну кіностудію художніх фільмів ім. О.Довженка, Національну кінематеку України, Українську студію хронікально-документальних фільмів, Українську кіностудію анімаційних фільмів і Національний центр Олександра Довженка. Причому наказ цей, як стверджують кінематографісти, готувався й був підписаний без будь-яких консультацій із Національною спілкою кінематографістів України.

Заслужений юрист України Григорій Гінзбург, коментуючи численні юридичні казуси, що містяться в наказі, акцентує увагу на тому, що «наказ № 467 прямо порушує статтю 15 «Закону про захист економічної конкуренції (безпосередньо це стосується «примусу до об’єднання»), тобто — порушує антимонопольне законодавство».

Секретаріат НСКУ, збори молодих членів НСКУ, ветерани й директори кіностудій зібрали прес-конференцію, на якій оприлюднили свої висновки. Кінематографічній громадськості набридли підкилимові міністерські ігри. Українська та світова спільнота, вважають вони, має бути широко поінформована про «протизаконне свавілля Міністерства культури й міністра О.Білозір». Вони збираються всіляко опиратися виконанню цього наказу, не виключаючи конституційних заходів громадянської непокори. Крім цього, відповідно до існуючого законодавства, НСКУ подає в суд із приводу вищезгаданого наказу і дій міністра, яка його підписала.

Перший заступник міністра пан Владислав Корнієнко, на жаль, не відповів прямо на жодне запитання, поставлене журналістами й кінематографістами, замінюючи конкретні формулювання цифрами чисельності працівників служб міністерства й розповідями про складні шляхи внутрішньоміністерських перетворень. А пані Оксана Мельничук, яка постійно заміняє міністра на зустрічах із журналістами, взагалі сказала, що це робочий документ. Але ж робочий документ — це, як правило, проект наказу, не скріплений ні підписом першої особи, ні, тим більше, печаткою. Залишилося без відповіді і запитання відомого українського режисера Олеся Янчука, котрого кінематографісти рекомендували міністерству як заступника з питань кіно, про причини призначення в.о. генерального директора концерну нікому не відомого й досить літнього пана Тараса Брикайла. Пан заступник міністра в досить жорсткій формі зауважив, що це внутрішня справа міністерства.

Така відповідь змусила всіх присутніх слідом за Янчуком, який озвучив цю думку, засумніватися: чи є у нас міністр, не кажучи вже про те, чи буде кіно...