Будні та свята позаконкурсного життя. Постфестивальні нотатки

Поділитися
Оновлений «Кінотавр», відмовившись від проведення Міжнародного конкурсу, зосередився на вітчизняному кіно...

Оновлений «Кінотавр», відмовившись від проведення Міжнародного конкурсу, зосередився на вітчизняному кіно. Нова концепція висуває на перший план завдання впровадження виготовленої кінопродукції у прокат. Факт значного зниження загального рівня культури, на жаль, уже не потребує доказів, і зросле кіновиробництво мимоволі (або ж усе прорахувавши) йде на поводі у глядача, готового платити гроші за квитки в кінотеатри. Це, безумовно, позначилося на формуванні конкурсної програми, про яку ми говорили в минулому номері «ДТ». Дещо інші якісні критерії було застосовано при доборі позаконкурсних програм.

«Шанс» дав можливість фільмам, які з різних причин не ввійшли до конкурсу, «показатися» професіональним глядачам.

— Ми не хочемо оцінювати ці фільми, — наголошує куратор програми, кінокритик Андрій Плахов, — просто хочемо дати їм шанс бути показаними на найбільшому національному фестивалі, куди приїздить також велика група експертів і практиків із-за кордону, включаючи покупців і фестивальних відбирачів. У кожного фільму своя доля, а наша мета — підштовхнути її, дати шанс реалізуватися. А раптом вона виявиться щасливою?

У цій програмі було п’ять стрічок, різних за жанром і художніми особливостями — від мелодрами та чорної комедії до трилерів, драматичних або з елементами романтики. Чотири з них — дебюти. Всі, крім претензійної чорної комедії з елементами еротики, що мала назву «Манга» (режисер Петро Хазізов), — справедливості заради треба відзначити операторські знахідки (Андрій Макаров), — зроблені за участі Міністерства культури або Федерального агентства з культури та кінематографії. І як тут не позаздриш білою заздрістю?! «Аксакал» у цій компанії — Олена Ніколаєва. Її «Попса», знята за міцненьким сценарієм Юрія Короткова, — дуже адаптована історія провінційної Попелюшки, котра намагається зробити кар’єру в настільки привабливому здалеку світі шоу-бізнесу. Завдяки цілому розсипу популярних артистів — від Тетяни Васильєвої, Валерія Гаркаліна та Всеволода Шиловського до Ольги Дроздової із Дмитром Пєвцовим — картина ця викликала інтерес у представників ТБ. На ці імена напевно «клюнуть» рекламодавці.

Цікавою, але небеззаперечною здалася робота Сергія Потьомкіна, яку він презентував ще на минулому «Кінотаврі», «Місто без сонця». «Героя нашого часу», талановитого художника-наркомана, грає в ньому Сергій Безруков.

У програмі «Кіно на площі» було показано картини, які «пробував на зуб» широкий глядач. Ця вдячна п’ятитисячна аудиторія з однаковим ентузіазмом аплодувала «Єралашу» та його незмінному директору Борису Грачевському, Любові Казарновській у неоверсії «Без вини винуватих», хвацько виписаній Георгієм Данелія і Рустамом Ібрагімбековим (фільм «Ганна» Євгена Гінзбурга), та Євгену Миронову в його не найбільш вдалій роботі, яка вже була в прокаті («Втеча» Єгора Кончаловського).

«Кінотавр-2005» інтенсивно працював і відпочивав, надаючи перевагу здоровому способу життя, який сьогодні набуває популярності. У рамках фестивалю відбулося кілька круглих столів, найцікавішими з яких здалися «Хто замовляє музику? Глядач чи продюсер» і «Скільки коштує зірка». Перший, безумовно, прикрасив своїм ведінням Данило Дондурей, головний редактор часопису «Искусство кино». На його тлі інші учасники дискусії мали вигляд досить блідий й непереконливий, хоча й були багатослівними. Вони здавалися не- готовими до серйозної розмови, «розтікалися мислію по древу», відволікаючи увагу на себе від безпосередньої теми. Другий круглий стіл, схоже, поклав початок тихій війні продюсерів з акторами, де перші вважають, що бюджети картин зростають через непомірні апетити зірок.

Між переглядами, дискусіями, прес-конференціями та численними інтерв’ю учасники і гості азартно вигравали кубки та заохочувальні призи в турнірах із великого тенісу та пінг-понгу. А пізніми вечорами в затишній «Ротонді» на березі моря, оточені численними телекамерами, на авансцену подій дня виступали критики. З раунду в раунд вони грали у словесний пінг-понг, що мав назву «Кіноринг», де обговорювали конкурсні стрічки попереднього дня. Вже всебічно обговорених, похвалених і полаяних на денній прес-конференції творців картин судили «активісти» з кола критиків, призначені ними ж у прокурори, судді й адвокати. Або викликали на педагогічну чи вчену раду — залежно від тематики фільму, — що складалася з тих самих персон. Якщо це була гра, то їй бракувало легкості та здорового гумору, що був би цілком доречний у цьому жанрі. Занадто серйозно ставився до себе кожен із учасників «Рингу». Напевно, варто подумати про форму таких, безумовно корисних, корпоративних зібрань, щоб вони не повторювали робочі моменти прес-конференцій.

Найуспішнішою кіноподією фестивалю виявилися, на мій погляд, спеціальні покази. Про «Сонце» Олександра Сокурова читачі вже знають із матеріалів «ДТ». На новій роботі Рустама Хамдамова «Вокальні паралелі», сценарій якої написаний режисером у співавторстві з Ренатою Литвиновою, мені хочеться затримати вашу увагу. «Кінотаврці» були першими глядачами цієї стрічки, робота над якою тривала дев’ять років. Надзвичайний за своєю красою та енергоємністю робочий матеріал довго лежав у коробках через відсутність фінансів. Утілити первісну ідею в життя взялися продюсер Денис Євстигнєєв і незрівнянний майстер монтажу Іраклій Квірікадзе, яким удалося створити дуже цілісне, напрочуд гарне, візуально та звуково вишукане кінодійство, визначене авторами як фільм-концерт. У картині звучить музика Верді та Пуччіні, співають солісти з чарівними голосами, із задоволенням включаючись у невластиву оперним примам гру. Є примхливо-жорстока, холодна красуня-ведуча, одягнена в незвичайне, не прив’язане до часу вбрання. На перший погляд, відсутній сюжетний каркас. Дійство перетікає з неозорих просторів казахських степів до юрти, де сусідять старі люди, діти і тварини, прекрасне сопрано підноситься до негодящої стелі промислового довгобуду. Вигадливі костюми та грим прикрашають чарівну Віолетту, а чудовий дует затихає, відлітаючи вдалину на стародавньому фанерному літаку... Глибоко філософська кінопритча про несумісність побуту та високого мистецтва, що здатна зворушити й крижане серце, звісно, то є кіно не для всіх. Та як хочеться, щоб його побачили ті, кому таке кіно необхідне.

Ось і закінчився «Кінотавр» нового стилю, фінал якого було прикрашено античними смолоскипами, що палали біля моря, приголомшливим феєрверком над ним і пляжем, вистеленим свіжоскошеною травою. Гарно. Модно. Вишукано. І дуже хочеться, щоб бізнесові амбіції організаторів фестивалю були підтримані високою духовністю та душевністю гарного кіно. Це неодмінно буде затребуваним і принесе щедрі плоди всім.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі