Брати по крові. Олег Карамазов: «Між Ющенком і Януковичем уже немає жодної різниці»

Про рок-групу «Брати Карамазови», буває, частіше почуєш у зв’язку з навколополітичними акціями, — набагато рідше їх тепер побачиш на ТВ, у модних програмах. Недавно взагалі стався гучний скандал через те, що хлопцям заборонили виступати в Івано-Франківську... З «політичних» мотивів? Тим часом «Карамазови» зовсім не декларують своє «русофільство». Зокрема Олег Карамазов заявив «ДТ»: «Я — православна людина й живу на своїй землі!» Найближчим часом «Брати» хочуть потішити братів-слов’ян в Україні, Білорусі, Сербії, Росії — загалом 60 концертів. До того ж є новий альбом і планується спільний тур із Юрієм Шевчуком. «Куди ж нам ще крутитися? — дивується Олег Карамазов. — У «Пісню року»? Але там і без нас дуже весело!»

«Сердючка — справжнє обличчя Євробачення»

— Олеже, зважаючи на все, ви справді далекі від «Пісні року». А як вам «Євробачення»?

— Незважаючи на те, що я вмовляю себе не читати газет і не дивитися телевізор, чомусь однак у курсі всіх подій. З того, що я бачив коли-небудь, найцікавішим мені видався виступ нашої Вєрки Сердючки. Мені здається, цей форум розрахований на громадян — споживачів пральних порошків, диво-прасок, загалом — усього того, що рекламують щодня на телебаченні. Тому «Євробачення» вже точно не акт мистецтва, і немає сенсу його чекати як щорічного культурологічного прориву. Такий собі милий, самодіяльний пісенний фестиваль! На ньому ж виступає не Робі Вільямс, а такі люди, які в нас беруть участь у програмі «Шанс». Тому мені й сподобався рік тому виступ від України Данилка. Це був «вдалий» вибір справжнього обличчя Євробачення...

— А ось учасники програми «Шанс», на ваш погляд, — повноцінні одиниці в шоу-бізнесі?

— Якось ми приїхали в одне місто з концертом. Опинилися в одному готелі з учасниками цієї програми. Та кількість дванадцяти- і тринадцятирічних дівчаток, які стояли під готелем в очікуванні героїв «Шансу», свідчить: цей проект потрібен. Напевно, це шанс для молоді потрапити на конвеєр, що називається шоу-бізнесом. Далі комусь із них може пощастити більше, комусь — менше. Та я б, звичайно, своїй дитині такої долі не побажав.

— Пригадується, недавно ви виступали на одному майданчику спільно з регіоналами проти НАТО. Цікаво, скільки вам заплатили?

— Ми не вперше висловлюємо свою позицію щодо НАТО. Це тема, яка нас зачіпає. Хоч ми і вважаємо себе аполітичною групою. Що ж стосується виступу на Майдані, то ми отримали запрошення від Василя Горбаля. І цього було досить, аби зрозуміти: концерт організовують «Регіони». Та щойно я довідався, що його транслюватиме «5 канал» і в нас є можливість донести свою позицію, — відразу погодився. З усією відповідальністю заявляю: за участь у цьому концерті «Карамазови» не отримали ні копійки.

— А вам ці «копійки» пропонували?

— Який сенс пропонувати, якщо позиції багатьох громадських діячів і музикантів із цього приводу й так усім відомі? Наприклад, хлопці з рок-групи «Кому вниз» вважають себе українськими націоналістами. У цьому питанні вони теж проти... Я ж проти НАТО ще й тому, що Україна декларує себе як позаблокова дер­жава. Ні проросійський, ні проамериканський, а вільний статус моєї країни мене влаштовує! З іншого боку, я чудово знаю про справи НАТО... Знаю, що насправді відбувалося в Югославії. Мої друзі перебували у Белграді, коли його бомбили натовські літаки. Інші постраждали в Афганістані! Тому в мене немає ілюзій із приводу мирних прагнень блоку. Ось я й вирішив вийти на сцену і відкрито про це заявити.

«Конфлікт у Косово перебуває в зоні боротьби добра і зла»

— Якщо вже говоримо не тільки про музику, а й про політику, то що ви приймаєте з принципів гуманітарної політики Ющенка і що не подобається в тих-таки принципах у Януковича?

— Насправді я не бачу великої різниці між цими політиками. Для мене існують люди, які мені подобаються і які мені не зрозумілі. Раніше я намагався вникати, критикувати. Тепер усі вони для мене звичайні брати…

— «Брати по крові»?

— Повірте, це справді звичайні люди! Мені їх навіть жаль. Я бажаю всім цим людям, котрі кинули свої життя на завоювання й утримання влади, — розуму. Пам’ятати: вони — насамперед люди! А то багато хто з них повірив, що виконує якусь «місію», що без них усе розвалиться... Нічого не розвалиться. Дощик ітиме восени, навесні. Влітку буде спека, а взимку — холод. Хочеться їм нагадати, що найбільше вони потрібні своїм близьким, та якщо вже піднялися нагору — не повинні забувати про братів своїх менших.

— Відомо, що ви були в Сербії у тяжкий для неї час. Яке ваше громадянське ставлення до тліючого конфлікту між Сербією і Косово?

— У Сербії я справді був. Готуємося туди знову в червні з концертом. На мій погляд, події в Косово пояснюються дуже просто. На території того, що називається Косово, міститься духовний центр європейського православ’я. Там збереглися унікальні святині, монастирі. Одна людина правильно сказала, що Косово для Сербії — те ж саме, що Київ для всієї слов’янської цивілізації. Тому світова метушня, що зчинилася тепер у краї, жодним чином не пов’язана з тим, що там проходить наркотрафік чи що косовари торгують повіями, а добрі серби намагаються цьому протистояти. Відомо: хоч би що відбувалося у світі, хоч би які питання ми розглядали — політичні, військові, культурні, це все питання — другого порядку. Перше і єдине упродовж розвитку людської цивілізації — питання боротьби добра і зла. Ось цю боротьбу ми й бачимо на території Сербії .

— Ваш майбутній гастрольний тур із групою «ДДТ» присвячується 1020-літтю (?) святкування хрещення Русі. Чи немає й навколо цієї теми надмірної політизації?

— На мою думку, коли пройшов перший круглий стіл на цю тему і всі побачили, хто займається підготовкою святкування, — то й журналісти заспокоїлися з приводу того, що це «чиясь політична акція». Було помітно, що зібралися люди з діаметрально протилежних політичних таборів. Їх об’єднувало одне: вони всі — християни. Наш тур теж аполітичний. Ми не входимо до оргкомітету, що його з цієї нагоди створив президент. Хоча певним чином контактуємо і з ним. Недавно я прочитав книжку про те, як проходило святкування 900-річчя хрещення. Виявляється, 120 років тому відбувалося те ж саме. Ідея святкування виникла з ініціативи активних громадян. Там описується, як до реалізації програми долучалися меценати, політичні діячі, музиканти. У книжці є доповіді богословів і описи самого дійства. Розпочалося воно на Володимирській гірці. В усіх церквах відбулися молебні. Під вечір до причалу підійшли пароплави. З них запускали феєрверки. Символічно пронесли величезний хрест. Святково вдягнений народ співав і гуляв до ночі. Напевно, слов’яни завжди святкують однаково.

«Для ТБ наша команда не формат»

— Яке, на вашу думку, формулювання точніше: рок зараз «швидше, живий» чи «швидше, мертвий»?

— Що таке рок? Це музична форма: якесь самовираження з допомогою музичних інструментів. Якщо говорити про це, то в Україні є групи, котрі добре самовиражаються... Наприклад, молоді команди «Бум бокс», «Толл». Цих груп широкий глядач ніби й не знає, але в кожному місті вони збирають на свої концерти по дві-три тисячі глядачів, причому без якоїсь очевидної реклами. З цього погляду, музичний напрям — живий. Із погляду музичної форми... То вона ж була зіграна сповна в сімдесяті роки минулого століття. І з цієї форми вже все вичавили. Тепер, в епоху «пост усього», ми складаємо кубики як нам подобається. Це виглядає як самовираження окремих особистостей.

— До чого ж ми тоді рухаємося в мистецтві?

— У людей, причетних до мистецтва, як і в шлунках звичайних громадян, мають бути і хліб, і вода. Люди, які до нього причетні тут, в Україні, найчастіше не можуть себе прогодувати. Вони змушені дрейфувати — хто на захід, хто на схід. Плавають такі айсберги, чи уламки айсбергів. І ті, й інші змушені перебувати в постійному русі. На мій погляд, і на погляд людей, котрі не живуть в Україні, в Києві все одно відбуваються цікаві речі, зокрема і в культурі. Відвертих відкриттів немає, зате ведеться пошук. Хоча, напевно, так скрізь. Епоха — після всього!

— А як ви для себе пояснюєте те, що вашу групу ігнорує ТБ?

— Нас перестали запрошувати тому, що сучасному ТБ ми не цікаві. Воно живе за своїми законами. Ми — за своїми. Ми — двоє різних середовищ.

— А на яких радіохвилях вас можна почути?

— Із урахуванням появи величезної кількості радіоканалів, з’явилося багато нових облич. Мені пощастило, з одного боку: я дружу з людьми, яким належать ці канали, а з іншого — вони мене не крутять. Вони кажуть: «Не формат!» Не може «Європа плюс» ставити наші пісні, у них інші артисти. Є радіо «Джем». Воно нас крутить! Там ми на місці. Вважаю, що треба бути доречним у всьому, а не ходити з валізою грошей, аби примусити себе слухати.

— Тобто у вас із шоу-бізнесом жодних серйозних стосунків немає?

— Остільки — оскільки... Зняли кліп... На шоу-бізнесові тусовки ми не бігаємо — нудно...

— В епоху піратства й Інтернету чи є сенс витрачатися на випуск дисків?

— Для нас тепер важливіше — поділитися новим, ніж заробити. Тому новий альбом і «вивісимо» в Інтернеті. Диски візьмемо з собою в тур для тих, хто все-таки звик слухати музику з дисків. На дисках давно вже ніхто не заробляє.

— Чи погодилися б ви тепер виступати на розігріві перед західними зірками?

— У нас, на жаль, уже є власний негативний досвід. Одного разу ми виступали перед мегазіраками. Це був Роберт Плант. Зазвичай західний артист просить, щоб перед його виходом хтось із місцевих «пострибав на сцені». Погоджуючись на таке, слід розуміти, що глядач прийшов на іншого артиста і що тебе підставляють. Ми пам’ятаємо свій сумний досвід, і повертатися до нього не хотілося б.

— А підспівати, наприклад, Наталії Могилевській?

— Я не співаю дуетом ні з ким. Я ж не співак! Я — хло­пець із рок-групи. Даруйте, але це щось інше!