«БОСПОРСЬКІ АГОНИ» — МІСТ ЧАСІВ

Утретє найдавніше українське місто Керч, історія якого нараховує 26 століть, зустрів учасників Міжнародного фестивалю античної драми «Боспорські агони». Організатори фестивалю, Керченський фонд «Боспор» (директор — Тетяна Умрихина), втілюючи в життя свою ідею «Без минулого немає майбутнього», вирішили взяти за основу найдавніші грецькі змагання — агони та створити сучасний творчий конкурс на античному матеріалі. Особливістю III фестивалю стало доповнення до театрального конкурсу сторінки музичного мистецтва та мистецтва образотворчого. В рамках «Боспорських агонів» були проведені 1-й Всеукраїнський художній дитячий пленер, присвячений 175-річчю Керченського музею старожитностей, музичний огляд струнних ансамблів Керчі, презентація книги «Мельпомена в Пантикапеї».

Важливим моментом для місцевої інтелігенції була участь у фестивалі аматорських театральних колективів — грецького театру-студії міміки та жесту, грецької театральної студії, керченського драматичного народного театру «Зодчі» і проведення для них майстер-класів фахівцями-професіоналами.

І все ж основна подія фестивалю — театральний конкурс. Склад учасників — цікавий і у творчому, і в пізнавальному плані. Антична драма поставила певні рамки творчого пошуку для театрів, але благодатність вічних істин античності дозволила театрам плідно розширити ці рамки та вийти на узагальнення загальнолюдського плану, перекинути місток із минулого в день сьогоднішній і поговорити про найважливіші для людства позачасові проблеми. «З’єднувати себе з тим, що не проходить». Цей вислів Платона взяли на озброєння театри, які звернулися до античної теми, і, зберігаючи дух античності, закладений від початку в цих творах, усе ж розумно демонстрували тезу: наш театр — це наше уявлення про той світ, про той час. І найголовніше — знаходили моменти, в яких сходяться минуле й теперішнє, намагалися передати те, що їх сьогодні хвилює в тих древніх проблемах.

З восьми театрів — учасників фестивалю п’ять були відзначені нагородами за певними номінаціями. Поза п’єдесталом переможців залишилися Національний театр ім. І.Франка, який показав прославлений, але вже вкритий павутинням часу спектакль «Енеїда», Дніпропетровський молодіжний театр-студія «Віримо» з останньою прем’єрою — спектаклем «Руфін і Присцилла» Лесі Українки та Державний академічний центральний театр ляльок ім. С.Образцова, який привіз на фестиваль лялькову іронічну інтерпретацію М.Бартенєва міфу про Геракла.

Володаркою призу за кращу жіночу роль стала акторка Німецького театру «EX-RE» Іоланта Козак. У моноспектаклі «Пігмаліон» за «Метаморфозами», виконаному мовою Овідія, акторка пластично розповідає міф про Пігмаліона. Вона грає всіх дійових осіб одночасно, перевтілюється і на Пігмаліона, і на богиню Венеру, і на Галатею. Змінюючи манеру поведінки, візуальне сприйняття кожного персонажа, І.Козак закриває обличчя здавалася б байдужою маскою, та раз і назавжди застигла маска — виразна в часі та просторі. Найсучасніший погляд на античну тему продемонстрував спектакль «Філоктет» Х.Міллера, поставлений Македонським народним театром «Йордан Х.К.Дзинот». Актори країни, яка перебуває в стані війни, зосередилися на гострому сприйнятті міфу про древнього героя Філоктета. У сценографії спектаклю (В.Свєтозарєв) є сучасні атрибути воєнного часу, давньогрецькі персонажі в камуфляжних костюмах із сучасною зброєю. Слова про честь, запроданство влади та світове панування, вкладені у вуста стародавніх героїв, виголошуються їхніми нащадками, змушеними стати воїнами, несамовито, потужно, натхненно. Тисячоріччя минають, а світ не може позбутися кривавого панування сили, що призводить до війни. У спектаклі немає жодної жінки, на війні немає місця нічому прекрасному, жорстокість і непримиренність чоловіків штовхають світ у безодню. Виконавець ролі Філоктета Й.Вітанов був визнаний кращим серед акторів-чоловіків.

У номінації «За сучасне прочитання античної теми» кращим спектаклем стала притча Миколаївського українського театру драми й музичної комедії «Чудесна потвора» Г.Фігейредо. За його основу покладено епізоди життя філософа-байкаря Езопа. Тандем постановників (режисер — О.Ігнатьєв, сценограф І.Биченкова) пішов шляхом протиставлення закляклому й оживаючому стародавньому світу єдиної живої душі, що опинилася в ньому, — Езопа. Спектакль гарний візуально, винахідливий за асоціативністю думки, свіжий за режисерськими знахідками. Львівський театр ім. Леся Курбаса вирізняється тим, що ставить перед собою непрості творчі завдання. Зверненням до текстів Платона «Бенкет», що дав назву спектаклю «Хвала Еросу», він знову підтвердив свої необмежені сценічні можливості. Режисер спектаклю В.Кучинський отримав приз за кращу режисуру. Гра акторів, на перший погляд, немудра, незнайомим з естетикою театру ім. Леся Курбаса, вона може здатися навіть нудною. Та театральні гурмани з особливим задоволенням смакують дивовижно-емоційні акторські імпровізації. Відверта природність, органіка існування, винахідливість режисерських рішень — усім цим багатий спектакль «Хвала Еросу». Тканина його — монологи, жваві міні-спектаклі. Актори виголошують тексти Платона, роблячи їх зрозумілими й переконливими для сучасного глядача, не спрощуючи, а звертаючись до внутрішньої драматургії. Перекладаючи на мову сцени структури Платоновської академії і одночасно використовуючи традиції українського народного театру, актори створюють надзвичайно цікаве дійство філософських розмов, що змінюються піснями, пластичними етюдами, танцями, немов запрошуючи глядача побувати у справжній античності. Спектакль, безсумнівно, став подією на фестивалі «Боспорські агони». Цей високохудожній твір розповідає про найважливіше, про спілкування людей, про необхідність розмови — неспішної, зосередженої, яка розкриває шляхи розуміння істини. Переможцем у номінації «Кращий спектакль» став Єреванський державний ТЮГ за спектакль «Хмари» за п’єсою Арістофана (сценічна версія і постановка А.Казанчана). Він цікавий за формою, в якій античність упритул зійшлася з сучасністю. Зробивши проекцію давньої історії суперечки правди й кривди, розказаної Сократом, на перипетії сучасного парламенту, спектакль часом просто лякає асоціаціями із сучасністю. Лаконічна багатомірність спектаклю нагадує плакат, в якому переважає лапідарність думки й красота форми, а пронизливий звук застереження збурює емоції твердженням про незмінність людської природи.

Слово «актор» у Давній Греції мало значення, яке відповідало поняттю «відповідач». Саме ці «відповідачі за мистецтво» дали можливість сьогоднішнім глядачам відчути дух античності. Тут, на давній керченській землі, його присутність відчуваєш особливо. Культура античності минула — та чути її відгомін. І, можливо, лише фестиваль «Боспорські агони» докладає реальних зусиль для того, щоб усі почули ледь вловимі звуки багатющої культури минулого.