"Богема" з Подолу

Однак присутність у грудневій виставі двох яскравих солістів - Ольги Фомічової та Андрія Бондаренка - надало цій постановці справді прем'єрного, святкового флеру.

Ця вистава удостоєна "Київської Пекторалі" в номінації "За кращу музичну виставу" 2017 року. Однак іронія й парадокс долі в тому, що режисер цієї найкращої вистави - талановитий Віталій Пальчиков - не з власної волі опинився за бортом театру. Це сталося, коли директором театру значився Юрій Щур. Саме при ньому з КМАТОБу "пішли" багатьох талановитих людей. І дуже хочеться сподіватися, що при новому керівнику - ним став відносно недавно Петро Качанов - саме талановиті люди й задаватимуть правила гри в такому важливому для Києва театрі. Особливо коли оперна режисура - рідкість і цінність наших театрів. А Віталій Пальчиков як оперний режисер у тій-таки "Богемі" та в інших виставах виявляє яскраву майстерність, він людина пошуку, розумний і творчо розвивається. Тим паче що в наші дні професія оперного режисера посідає чільні позиції в постановочному процесі.

І все ж наполягаю: музика - первинна, і роль диригента у створенні музичної вистави - пріоритетна.

У КМАТОБі оперу Пуччіні "озвучив" Сергій Голубничий - один із яскравих київських диригентів молодого покоління, переможець ІІ Міжнародного конкурсу диригентів ім. Стефана Турчака, що працює в різних колективах - опереті, оперній студії і тут.

Вистава Пальчикова-Голубничого - сучасна, цікава, від початку й до кінця все в ній зворушливе, по-хорошому наївне та світле.

"Богема", написана 1895 року за мотивами роману Анрі Мюрже, принесла Пуччіні світову славу. Чиста, віддана любов, сумніви у власних силах і перемога над життєвими ваганнями, міцна чоловіча (та й жіноча) дружба, трагічна смерть від сухот юного, прекрасного створіння і глибоке горе поета, який любить бідолаху...

Пуччіні - яскравий представник "веризму", інакше кажучи - музичний "правдолюб", ліричний реаліст. Він - автор десятка чудових партитур, одна відоміша за іншу, особливо популярні "Манон Леско", "Богема", "Мадам Баттерфляй", "Тоска", "Турандот"... Композитор писав: "Я прагнув, як міг, подобатися широким масам". Він сповідував три закони: зацікавити, вразити й зворушити. І йому це чудово вдалося. Музика Пуччіні - яскравого мелодиста й майстра живої музичної інтонації - не залишає байдужим, апелює до серця, і кожен слухач переймається прекрасною музикою геніального оперного класика.

Оригінальність вистави починається з програмки. На обкладинці за столом, на якому лежать ноти, малювальні пензлі і чашки кави, сидять на тлі картини з намальованим краєвидом на кав'ярню в Латинському кварталі четверо головних авторів постановки: хормейстер Анжела Масленнікова, диригент Сергій Голубничий, художник Людмила Нагорна та режисер Віталій Пальчиков. У цьому "квартеті" неважко впізнати образи чотирьох головних героїв Пуччіні.

У "Богемі" того вечора співали двоє іменитих гостей: партію, на перший погляд, легковажної, але насправді відданої в коханні та дружбі Мюзетти виконала сопрано Ольга Фомічова, яка розпочинала кар'єру в КМАТОБі, а тепер співає в Національній опері. Ця яскрава, досвідчена примадонна володіє прекрасним рухливим і легким сопрано. Ольга - чудова акторка, вона досить виразно й "опукло" грає. Її героїня то кокетлива, віроломна й примхлива, то вона - віддана, палка кохана і вірна подруга.

На сцені КМАТОБу Фомічова співала Мюзету вперше, органічно ввійшла в ансамбль і становила природний, живий тандем із баритоном Андрієм Бондаренком, який виконав партію Марселя.

Про цього соліста - докладніше. Андрій став окрасою вистави. Він співає по всьому світу, це визнаний лідер серед баритонів Європи й Америки. Зал завмирав, затамувавши подих, стежачи за його чудовим вокалом і шляхетною акторською майстерністю.

31-річний випускник НМАУ, володар BBC Cardiff Singer of the World Song Prize, уже прозвучав на Зальцбурзькому фестивалі, в Карнегі-холі, Вігмор-холі, Кельнській опері, оперному театрі Сіднея, Маріїнці, Глайндборнському фестивалі, працював із провідними світовими диригентами. У сезоні 2016-2017 років Бондаренко співав Пеллеаса (К.Дебюссі, "Пеллеас і Мелізанда") у Шотландській та Вільнюській опері, Онєгіна в Deutsche Oper Berlin і Далласі, "Любовний напій" у Мюнхені, Марселя в "Богемі" (Opernhaus Zurich, де він є резидентом) і в опері Кельна. В тому ж сезоні баритон дебютував у Королівській опері Ковент-Гарден і продовжив свою резиденцію в Цюріху. Співав у моцартівському шедеврі Сosì fan tutte, "Любовному напої" та "Доні Паскуалі" Г.Доніцетті, "Богемі", дебютував у ролях Альберта у "Вертері" Ж.Массне і Вольфрама в "Тангейзері" Р.Вагнера. Влітку 2018-го виконував партію Марселя в "Богемі" на сцені Королівської опери Ковент-Гарден. Співав у Берліні, Мадриді.

Баритон записав партії Дон Жуана і графа Альмавіви в операх Моцарта на Sony Classics, випустив диски на інших престижних західних лейблах.

Слів немає...

Упевнено й артистично співала Мімі - молода солістка театру Дар'я Литовченко. Даша лише рік тому закінчила асистентуру-стажування в НМАУ ім. Чайковського. Нещодавно слухала її в заголовній партії Рити в невеликій опері Г.Доніцетті, де вона зіграла й чудово проспівала роль деспотичної і сварливої міщаночки.

У "Богемі" Дар'я була інакшою. Вона прекрасно провела партію ніжної, відданої подруги, яка палко кохає одного з головних героїв - Рудольфа. Спочатку весела, безтурботна, закохана дівчина, але по ходу сюжету Мімі занедужує на сухоти, цілком змінюється, стає нещасною, стражденною й тихо вмирає в колі вірних друзів та вбитого горем коханого.

У Даші гарний, густий тембр, виразний, сильний і гнучкий голос. Весь діапазон звучить рівно, чисто, м'яко, без найменшого надриву. Вона технічна, прекрасно співає не тільки кульмінації. Думаю, у співачки великі перспективи. А зважаючи на її прекрасні зовнішні дані, це лише посилює її шанси на успіх.

У партії Рудольфа - тенор Дмитро Фощанка. Він органічний і різноманітний як актор, грає - то безтурботного в дружньому колі бідного поета, який не втрачає бадьорості, то ніжного героя, який палко кохає, то лірика, що тимчасово відсторонився від хворої подруги, страждає від неможливості забезпечити їй лікування. Але наприкінці, усвідомивши весь жах втрати, Рудольф по-справжньому нещасний, убитий горем, безутішний...

Фощанка хороший у кульмінаціях, на форте, "нагорі". На початку вистави він, як і в моцартівському зингшпілі "Бастьєн і Бастьєнна", де почула його вперше, в середньому регістрі співав із легким "шипом". Прекрасно звучить в ансамблях, яких у партитурі Пуччіні безліч.

Вразили й запам'яталися акторська майстерність, тонка режисерська продуманість і достойний вокал "чоловічих" сцен: квартети, дуети, прекрасні соло артистів "другого плану" - музиканта Шонара (баритон Андрій Лещов), філософа Коллена (бас Олександр Харламов), господаря мансарди Бенуа (бас Роман Смоляр), покровителя Мюзети радника Альциндора (бас В'ячеслав Стрелков).

Не тільки слухати, а й дивитися було захоплююче. Судячи з костюмів, дію перенесено з кінця ХІХ століття приблизно на 50 років уперед. Пальчиков - чудовий режисер, великий вигадник, його герої - живі, реальні люди. Вони наступають одне одному на ноги, сплять, накрившись газетою, в кав'ярні, бігають одне за одним по мансарді, реально їдять і п'ють, перекидаються побутовими предметами. Кінець опери дуже зворушує. Пуччіні вміє викликати сльози, і Пальчиков повністю з ним заодно. Вітаю, чудова вистава!

"Богема" у КМАТОБі має цікаву історію створення. Слово диригентові Сергію Голубничому:

- У цій постановці оркестр уперше перебуває "позаду" основної дії на сцені. Це експеримент. У театрі була складна ситуація, і ми з Віталієм Пальчиковим задумали поставити "Богему" в концертному виконанні. Але Пальчиков - креативний режисер, який сказав: "Навіщо ми залишатимемо стільки "гуляючого" простору? Давай використовувати всю авансцену". Потім він запропонував задіяти яму. Вистава створювалася "на ходу". У процесі з концертного виконання без великих декорацій вийшла повноцінна вистава. У нас було обмаль часу на репетиції, але новий директор театру П.Качанов іде нам у всьому назустріч, і ми сподіваємося на подальший позитивний розвиток нашого театру.

Поговорили з виконавцями жіночих ролей.

Дар'я Литовченко:

- Асистентуру в НМАУ закінчила в минулому році у Валентини Антонюк. В репертуарі у мене партії в "Риті", "Ночі перед Різдвом", Герда в "Історії Кая і Герди", Мімі, Земфіра, Флора в "Травіаті", Бастьєнна, Донна Анна у Львові, Маргарита в "Фаусті", Іоланта та інші.

- У вас є плани?

- Сподіваюся на продюсерів Андрія Бондаренка та Віталія Пальчикова і їхнє агентство UCAM. І я зараз прямо з театру збираюся на вокзал, щоб їхати і готуватися до сольного концерту в Дніпрі до 160-річчя від дня народження Джакомо Пуччіні, буду співати відділення з місцевим симфонічним оркестром.

На мої питання відповіла Ольга Фомічова

- Ви співаєте Мімі?

- Ні, у мене вищий голос, а партію Мімі має співати більш насичене, "тембральне" сопрано. І, це, звичайно, індивідуально, але поєднувати Мімі і партію Цариці Ночі ( "Чарівна флейта" Моцарта - О.К.) мені б не хотілося, оскільки вважаю себе лірико-колоратурним сопрано, а такі поєднання "перебудовують" голос.

- Що ще у вас в репертуарі?

- Віолетта, Джільда, Розіна, Адіна ( "Любовний напій" Доніцетті - О.К.), Фраскіта ( "Кармен" - О.К.). Мені подобається Мюзетта, тому що роль не трагічна - на сцені вона весела, як і Фраскіта, легка. Правда, "Богема" закінчується трагічно, але приємніше переживати за когось, ніж померти на сцені самій. Ще співаю Лейлу в "Шукачах перлів" (Ж. Бізе - О.К.). Нещодавно повернулася з цією партією з Голландії, де гастролювала з Харківським театром. З тих, що співаю в інших театрах, Констанція в моцартівському "Викрадення з сералю", яку співала на Кіпрі. На жаль, в Києві мало репертуару для колоратурного сопрано.

- Так, у Національній опері репертуар вузький. Немає Моцарта. Вагнера.

- Ну, Вагнер, можливо, і складний для постановки і виконання, а відсутність Моцарта - важко зрозуміти. Можливо, ставлення до нього скоро зміниться.

- Мені дуже сподобався сьогоднішній спектакль. Голосами, мізансценами, відчуттям образів.

- Добре повертатися туди, де тебе чекають. Я відчула, що мені в театрі раді, що мене чекали по привітним особам артистів хору, дирекції, дружній обстановці. Сподіваюся, це не останній мій виступ на цій сцені, що ми ще й "Травіату" сюди повернемо.

- Я завжди радий працювати в Києві, - каже Андрій Бондаренко. - Але на цій сцені - уперше. Мої друзі - маестро Голубничий і режисер Пальчиков - запросили мене співати в "Богемі", і я погодився не роздумуючи. У Києві скоро, 26 січня, у філармонії беру участь у концертному виконанні "Дон Жуана" Моцарта (заголовна партія, диригент С.Голубничий, партію Донни Анни співатиме Дар'я Литовченко. - О.К.). Потім буде сценічна версія цієї опери в Америці, у Флориді. Потім "Тангейзер" у Цюріху, теж уперше. Потім у Далласі та Х'юстоні співатиму у "Дзвонах" С.Рахманінова.

- Чому не співаєте в Національній опері? У вас такий розкішний голос, прекрасна акторська палітра, зовнішність - усе, чого тільки можна бажати! На Заході в оперному театрі кожна вистава ставиться під новий склад запрошених акторів, часто зірок різної яскравості. Постійна ротація солістів приводить лише до поліпшення якості постановок. У нас - зовсім інше. Мені здається, головний застій - у режисурі й репертуарі.

- Так, у режисурі. І ми розходимося з Національним театром у репертуарі. Театр відстає від світових тенденцій, це не секрет. Причин багато - і економічних, і трохи "застрягло" оперне життя.

ФОТО Тимофія Тулякова