Ближче до Парижа

В Україні триває «Французька весна». І не зайвою буде згадка, що ще на світанку незалежності Україну модно було порівнювати саме з Францією. З огляду на те, що в нас практично рівні населення (так було) і територія, так і кортіло «приміряти» на себе й інші параметри вабливої французької дійсності. З цією метою деякі наші законодавці заходилися старанно переписувати окремі французькі закони й вибивати собі відрядження до Парижа для «обміну досвідом». Втім, згодом українське населення істотно скоротилося. Французьке — приросло (причому не лише за рахунок іммігрантів). А «французькі» порядки на українському ґрунті не дуже прижилися. Може, тому, що ледь не кожен закон по кілька разів перекроювали. А може, тому, що, переписавши букви, втратили дух. В ексклюзивному інтерв’ю «ДТ» Надзвичайний і Повноважний Посол Франції в Україні Жан-Поль ВЕЗІАН розкрив деякі тенденції мовної політики Франції. І в контексті українських «дебатів» (зокрема й про мову на ТБ і в кінопрокаті), можливо, не завадить передовий досвід французів.

«Мовну даність у нас символізує франкофонія»

— Пане посол, яким чином вибудовувалася сучасна мовна політика Франції? Які цілі ставила перед собою французька держава в цьому питанні і якими методами домагалася їх досягнення?

— До революції у Франції існував режим королівської монархії, де переважало не «одиничне», а «множинне». «Французька» була мовою регіону Іль-де-Франс, мала різні місцеві варіанти. Тим часом регіональні мови існували паралельно з французькими говірками (гасконська, бретонська, баскська, провансальська, ельзаська і лотаринзька).

Французька монархія, поставивши перед собою мету побудувати державу і зміцнити королівську владу, швидко зрозуміла важливість існування єдиної мови. Принаймні у сфері офіційних актів: едикт Віле-Котре 1539 року, паралельно зі створенням служби цивільного стану (парафіяльні регістри), запровадив єдине використання французької мови для складання адміністративних актів (замість латини). Створення за часів кардинала Рішельє Французької академії (1634) і видання 1694 року її першого словника паралельно із закріпленням офіційного статусу французької мови символізували її вдосконалення і стандартизацію.

Французька революція, а далі Реставрація і Третя Респуб­ліка надали цій тенденції безповоротного характеру. Концепція єдиної нації, представлена і забезпечувана централізованою державою, формуючись у важкій для нації атмосфері морального посттравматизму внаслідок поразки 1870 року у війні з Пруссією, мала своїм логічним результатом те, що французька утвердилася як єдина мова у сфері шкільної освіти, котра, завдяки законам Феррі, стала безплатною і обов’язковою від самого початку Третьої Республіки.

І школа, і окопи Першої світової війни, через які за чотири роки пройшло ціле покоління, зробили свій внесок в остаточне закріплення статусу французької мови, що супроводжувалося зникненням говірок і скороченням використання мов меншин.

Починаючи з кінця ХІХ століття, наша країна пережила потужні міграційні хвилі, котрі зміцнили відданість можновладців ідеї єдиної мови. Предусім як вектора асиміляції. А пізніше, вже в наш час, того, що ми називаємо інтеграцією.

Нарешті, значне збільшення англо-американської мовної присутності в міжнародних організаціях, торгівлі, у сфері культури та ЗМІ спонукають законодавців шукати способи захисту французької мови. Насамперед у Франції (закон Тубона), а також на міжнародному рівні. Оскільки наша мова є державною або однією з офіційних мов і за межами Франції. Сьогодні цю мовну даність символізує франкофонія.

— Як формувалося французьке законодавство в цьому напрямі? Яку підтримку чи опір воно зустрічало?

— У питаннях мови законодавчою базою на сьогодні є закон від 4 серпня 1994 року (так званий закон Тубона). Цей документ, завдяки якому Франція отримала справжнє мовне законодавство, не ставить за мету зберегти чистоту французької мови шляхом очищення її від іншомовних слів; закон стосується використання французької мови, а не її змісту. Він підкреслює прагнення зберегти за французькою мовою функції сполучної ланки у сфері суспільних відносин та засобу міжнародного спілкування.

Закон 1994 року закладає принцип, відповідно до якого французька мова є мовою освіти, трудових відносин, суспільних комунікацій і державних органів. А також виступає «привілейованою сполучною ланкою для країн, що входять у співдружність франкофонії». Завданням закону є забезпечити громадян «правом на французьку мову». Зокрема, шляхом надання їм можливості в повсякденному житті, на робочому місці, у задоволенні культурних потреб і здобутті знань мати інформацію французькою мовою, що є елементами гарантування їхньої безпеки та охорони їхнього здоров’я.

Цей закон розробляли в контексті початку 90-х, коли віталися ініціативи, пов’язані з так званою культурною самобутністю.

Ця тема, окрім іншого, вийшла за традиційні рамки політичного суперництва. Автором першого варіанта законопроекту була Катрін Таска, котра представляє інший, ніж Жак Тубон, політичний табір.

Суспільство в той час, як і нині, підтримувало цей закон. А найбільш активними його противниками були представники економічних кіл. Ця опозиція існує й тепер. І англійська мова зміцнює свої позиції у світі підприємництва. Зокрема в середовищі великих міжнародних корпорацій. Слід також відзначити активність профспілок у цьому питанні. А також те, що судова влада без вагань застосовує жорсткі санкції щодо підприємств, які не виконують закону 1994 року, а також засобів масової інформації.

Противники закону все ж таки заручилися підтримкою депутатів, які звернулися з цього питання до Конституційної ради. Остання скасувала два положення закону, вважаючи їх такими, що суперечать принципу свободи думки і висловлювань, проголошеному у статті 11 Декларації прав людини і громадянина.

«Ратифікація Європейської хартії не може відбутися без глибокого перегляду Конституції»

— Європейську мовну хартію, котру Франція підписала ще 1999 року, досі не ратифіковано. З чим це пов’язано? Які «застереження» зробила Франція, які сили виступали за ратифікацію та імплементацію, які — проти? Яка ситуація сьогодні?

— Французький уряд, що його в той час очолював Ліонель Жоспен, підписав Європейську хартію регіональних мов та мов меншин 7 травня 1999 року. Перш ніж подати її на розгляд до парламенту для подальшої ратифікації, французький президент (Жак Ширак) звернувся до Конституційної ради, котра ухвалила таке рішення: «У Європейській хартії регіональних мов і мов меншин містяться положення, які суперечать Конституції».

Конституційна рада спавді вважала, що Хартія наділяє особливими правами окремі «групи мовців усередині «територій», де ці мови використовуються, що є зазіханням на принцип неподільності Республіки, рівності перед законом і цілісності французького народу. Вона також вирішила, що ці положення суперечать першому пункту статті 2 Конституції («мовою Французької Республіки є французька»). Оскільки можуть призвести до визнання права використовувати іншу мову, ніж французька, не лише в приватному житті, а й у суспільній сфері, до якої Хартія відносить правосуддя, адміністративні органи та дер­жавні служби.

Таке рішення не заважає (у рамках конституційних принципів) визнати що й інші мови, якими розмовляють у Франції, мають належне місце в культурному надбанні нації. Численні акції з їхньої підтримки проводять у сфері культури, освіти та ЗМІ.

Крім цього, починаючи з 2001 року «Делегація з питань французької мови» (DGLF) перетворилася на «Делегацію з питань французької мови та мов Франції» (DGLFLF), що свідчить про увагу держави до мовного розмаїття нашої країни.

Під час останньої президентської кампанії нинішній президент Французької Республіки (ще як кандидат) заявив, що він не підтримує ратифікації Європейської хартії регіональних мов, оскільки така процедура не може відбутися без глибокого перегляду Конституції.

У цьому зв’язку Ніколя Саркозі й висловився на користь «закону, котрий закріплює юридичне визнання регіональних мов Франції».

Проте з нагоди процедури ратифікації Лісабонського договору 50 депутатів від Соціалістичної партії і 30 депутатів від «Спілки за народний рух — UMP» запропонували до розгляду два окремі тексти поправок до статті 2 Конституції («мовою Республіки є французька, за цілковитого поважання регіональних мов, котрі є частиною національного надбання»).

Ці дві поправки не були підтримані. І уряд зобов’язався повернутися до обговорення цього питання після муніципальних виборів.

Серед іншого хотів би зауважити, що Міністерство культури Французької Республіки організовує так звані семінари Мальро, які дають змогу направляти експертів у всіх галузях, що становлять інтерес для наших зарубіжних партнерів у культурній сфері. У такому форматі ми провели 2006 року в Києві, за сприяння Спілки архітекторів України, семінар Мальро з питань охорони національного надбання і забудови історичного центру міст. Цілком можливе й проведення аналогічного семінару з питань мовної проблематики.

«Дедалі більше фільмів у нас виходить мовою оригіналу»

— Францію часто наводять як один із найуспішніших прикладів вирішення проблеми захисту національного кіноринку. Які механізми виявилися для вашої країни найбільш ефективними — законодавчі (заборонні, заохочувальні), економічні (стимулюючі, штрафні), інші? Які тенденції мовних переваг відстежуються в національному шоу-бізнесі, книговиданні, ЗМІ?

— Державні органи дбають про захист вітчизняного кіновиробництва з допомогою двох взаємодоповнюючих механізмів, які існують із 1944-го… По-перше, цілісної системи фінансової підтримки трьох секторів французької кіноіндустрії: кіновиробництва, кінорозповсюдження та прокату. По-друге, протекціоністського законодавства, що регулює з допомогою системи квот трансляцію кінофільмів і фінансування кіновиробництва за рахунок телеканалів.

1944-го, коли створювалася ця система, ішлося про те, щоб відродити й захистити національну культурну індустрію, котра переживала значні труднощі після Другої світової війни. У тому числі в умовах бурхливого розвитку американського кіно. З роками створена державою система змінилася і стала більш відкритою до кінематографів інших країн. Втіленням цієї відкритості стали договори про спільне кіновиробництво, а також надання фінансової підтримки кінематографам тих країн, які мало представлені на ринку.

Система підтримки, запропонована Національним центром кінематографії (НЦК), досить складна. Та все ж можна окреслити один з основних механізмів, на якому вона базується. Будь-який — французький чи іноземний — фільм, що виходить у комерційний прокат у Франції, приносить дохід, частину якого систематично перераховують у фонд підтримки НЦК. Для цього існує спеціальний податок на вартість вхідного квитка.

Фонд підтримки розподіляють на два види допомоги. По-перше — це «автоматична» підтримка через механізм реінвестування у виробництво нових фільмів, незалежно від мови, на якій ведеться зйомка; по-друге — аванс у рахунок майбутніх надходжень, тобто вибіркова допомога, призначена для підтримки незалежного кіно, котре є надто сміливим із погляду норм ринку.

Отримуючи надходження від усіх фільмів, які виходять на французький ринок, фонд підтримки фінансує виключно фільми, «схвалені» НЦК.

Проте в переліку вимог, які дозволяють тому чи іншому фільму отримати визнання НЦК і можливу допомогу з фонду підтримки, мова зйомки є всього лише одним з критеріїв поряд з іншими (місце проведення зйомки, походження проекту та його фінансування, громадянство акторів і техперсоналу...). Отже, бувають фільми іноземними мовами, що користуються даною системою. Тобто підтримка економіки кіно у Франції не обов’язково супроводжується захистом французької мови в кінематографі.

Що ж до отримання дозволів на прокат того чи іншого фільму, то спеціального закону про мову субтитрів чи дубляж у нас немає... Каральні санкції стосуються лише змісту фільмів (наявність сцен насильства чи порнографії) і застосовуються класифікаційною комісією.

В аудіовізуальній сфері захист французької продукції здійснюється також шляхом створення квот на телебаченні. Котрих, утім, не існує в кінопрокаті. Тут використання французької мови є одним із важливих моментів.

Контроль за забезпеченням «захисту і належної присутності французької мови» в аудіовізуальному мовленні, а також за дотриманням квот на трансляцію передач французькою мовою покладено на Вищу раду телебачення та радіомовлення (Conseil Superieur de l’Audiovisuel). CSA стежить також за виконанням положень закону Тубона від 4 серпня 1994 року, який стосується використання французької мови. Відповідно до його положень, використання французької мови на телебаченні і радіо є обов’язковим.

Таким чином, французькі теле- і радіокомпанії повинні виділяти частину програмного часу для продуктів, «створених французькою мовою», і вкладати в такі продукти частину своїх інвестицій.

Відповідні декрети встановлюють обов’язкову норму в розмірі 40% для продукції, створеної французькою мовою. Даної норми повинні дотримуватися у всій сітці мовлення. Включно із прайм-таймом.

Також існує обов’язкова квота на європейський продукт — у розмірі від 50% до 60% (залежно від конкретної ситуації).

Телеканали мусять також направляти частину свого прибутку на виробництво кінопродукції французькою й іншими європейськими мовами. При цьому відповідний відсоток варіюється залежно від типу каналу (ефірний, кодований, кабельний, цифровий). Платний канал, такий як, наприклад, Canal +, має направляти на придбання прав на трансляцію кінопродукції європейського виробництва, а також кінопродукції, створеної французькою мовою, не менш як відповідно 12% і 9% від загального обсягу коштів.

Це означає, що досить істотна частина французької кінопродукції отримує фінансування завдяки цьому заходу, що має на меті, окрім іншого, протистояти в конкуренції з телебаченням.

Подібну систему квот, зумовлену подвійним завданням — забезпечити захист мови та підтримати творчий процес, було створено також і для музичного ефіру радіостанцій, котрі, починаючи з 1996 року, зобов’язані транслювати не менш як 40% пісень французькою або однією з регіональних мов Франції.

Причому половина цих пісень має виконуватися молодими талантами або бути новим продуктом.

З іншого боку, задля збереження культурної спадщини і забезпечення відкритості до зовнішнього світу багатьом радіостанціям у Франції дозволено транслювати частину музичної програми регіональними або іноземними мовами.

Якщо говорити про мовні переваги в сфері кіно, дубляж французькою є прийнятнішим для широкої публіки. Хоча дедалі більше фільмів виходять мовою оригіналу з субтитрами і поступово завойовують позиції на ринку.

Що стосується музики, то щорічними лідерами продажу є французькі сингли, за якими впритул ідуть, звісно ж, англосаксонські.

— З якими проблемами, на ваш погляд, стикається французька кінопродукція на українському ринку? Які нюанси проблем і методів їх вирішення є характерними (з погляду юриспруденції, економіки тощо)?

— Нагадаю, що в останні роки в прокаті України французьке кіно посідає друге місце після американського кінематографа. Отже, проблеми мають відносний характер.

Проте, починаючи із січня 2008 року більшість французьких стрічок не вийшло на екрани, оскільки відтепер дистриб’юторам заборонено розповсюджувати на українському ринку російськомовні копії, котрі, перебуваючи в прокаті і на російському ринку, і в країнах СНД, давали тим самим змогу отримувати значну економію коштів.

Не маючи можливості включити у свій бюджет додаткове фінансування на україномовний дубляж, деякі французькі дистриб’ютори були змушені відмовитися від українського прокату...

Досить часто французькі фільми розповсюджують лише в кількох копіях. І касові збори не завжди дають українським дистриб’юторським компаніям змогу окупити свої інвестиції: придбання прав і копій, імпорт в Україну, дублювання або субтитрування, реклама фільму...

З одного боку, більшість французьких фільмів, завезених в Україну, справді не мають того комерційного потенціалу, що є у голлівудських блокбастерів. З іншого — ці фільми знімають переважно незалежні компанії, котрі не мають коштів, аби фінансувати дублювання, що полегшило б їх експорт на всі кіноринки світу.

Розв’язання цієї специфічної проблеми не знайдено. Ось уже багато років Французький національний центр кінематографії безплатно надає зарубіжним дистриб’юторам 35-міліметрові копії деяких французьких фільмів, сприяючи їхньому виходу на ринки інших країн. Тим часом механізму допомоги в дублюванні фільмів не існує.