БІБЛІЯ РОСІЙСЬКОЇ МУЗИКИ

Організація гастролей світових брендів у нашій країні — справа, як відомо, досить ризикована, трудомістка, найчастіше невдячна, простіше кажучи, сізіфова праця. Проте знаходяться організатори, які розуміють, що час «одноклітинних» антреприз минає, на естрадній попсі можна вибухнути, як на мінному полі, і репутацію за межами Палацу «Україна» створюють на інших речах. Але, крім прагнення створити ім’я на якісному продукті, щоб усе-таки наблизити рівень України до загальноприйнятих у цьому бізнесі стандартів, у вітчизняного продюсера є ще безліч завдань. Приміром, просвітницьке. Коли продюсерська компанія «Альянс Шатро» привезла до Києва вперше після тривалої перерви балетну трупу Маріїнського театру зі спектаклем-бестселером «Коштовності» Джорджа Баланчина, більшість глядачів просто не повірили. Буквально через півроку була та ж сама незрівнянна і справжня Маріїнка з одноактними балетами Михайла Фокіна, оголосили новий продюсерський бренд «Російські сезони в Києві», і публіка валом повалила, заздалегідь знаючи, що їм пропонують першокласний продукт. Проте тоді зал Національної опери вже не зміг умістити всіх бажаючих. І знову «Альянс Шатро», за незмінної підтримки посольства Російської Федерації в Україні, Надзвичайного і Повноважного Посла Російської Федерації в Україні, спеціального представника президента Російської Федерації з розвитку торгово-економічних відносин з Україною Віктора Черномирдіна, а також ексклюзивного спонсора усіх вищезгаданих гастролей — компанії «АВК», готує для глядача грандіозний у всіх сенсах подарунок. Перші з 1976 року повноцінні гастролі оперної трупи (диригент, хор, солісти і балет!) Державного академічного ВЕЛИКОГО театру Росії в Національній опері України — 19 і 20 квітня — з оперою Модеста Мусоргського «Борис Годунов».

Тим, хто не повірить, можна тільки поспівчувати. Тому що в Київ їде не просто світова марка — ВЕЛИКИЙ ТЕАТР, їде одна із найсильніших оперних труп світу зі спектаклем — вершиною світового музичного мистецтва, до назви якого можна вжити епітети тільки найвищого рівня.

Отже, опера «Борис Годунов» Модеста Мусоргського, що створювалася композитором у 60—70-ті роки XIX століття, була написана на сюжет трагедії О.С. Пушкіна і мала дуже непросту сценічну історію. Будучи великим психологом, Мусоргський використав у сюжеті складний, неоднозначний образ царя і широко показав народ, його менталітет, типовий для слов’янського характеру, як засвідчила історія, за всіх часів. Реформаторство ж музичної мови і форми, порушення усталених у практиці написання опер норм і джерело творчості — народна пісня і мова — викликали до композитора одночасно гнів не лише критиків, а й Влади.

Працював Мусоргський над цією оперою п’ять років — з 1868 по 1872 р., вносячи доповнення і переробки і в наступні роки. У першій редакції «Борис Годунов» був відхилений оперним комітетом Маріїнського театру в лютому 1871 року через ідейний зміст. Але 29 жовтня 1872 року, завдяки підтримці громадськості і видатної співачки Ю. Платонової, театрально-літературний комітет «схвалив» оперу. 5 лютого 1873 року в Маріїнському театрі вперше було виконано три сцени (корчма, сцена в Марини Мнішек і сцена біля фонтана із Самозванцем). Прем’єра виявилася настільки успішною, що навіть ворожі Мусоргському критики визнали його перемогу. А серед прем’єрної публіки лунали репліки: «Це Гоголь у музиці!» Цього ж року опера була забракована вдруге, але знову, на настійну вимогу Платонової, повернута до репертуару, спричинила велику полеміку в пресі, й у результаті з неї довелося вилучити деякі сцени. Проте 1882 року опера все ж таки була вилучена з репертуару Маріїнського театру. З репертуару імператорських театрів «Бориса Годунова» викреслювали Олександр III і Микола II.

У 90-х роках М.Римський-Корсаков здійснив нову редакцію й інструментування «Бориса Годунова» відповідно до виконавської практики російського оперного театру, що полегшило шлях опери на сцену. Від цього моменту починається швидке зростання популярності опери: «Бориса Годунова» ставлять в оперних театрах Пермі та Єкатериненбурга. 1898 року «Московська приватна опера» С. Мамонтова здійснює постановку з молодим Шаляпіним у ролі Бориса та Сергієм Рахманіновим як диригентом і вже 1899 року під час своїх гастролей показує «Бориса Годунова» із Шаляпіним у Петербурзі, Одесі, а в 1900 році — у Києві! Чи не зробила Історія своє горезвісне коло, практично через 100 років привівши «гастролюючого» «Бориса Годунова» знову в Київ?

Але повернімося до історії... 16 грудня 1888 року відбулася прем’єра «Бориса» на сцені Великого театру. Постановниками були диригент І. Альтані, режисер А. Барцал, художник К. Вальц, балетмейстер А. Богданов. Сцени в келії і під Кромами, за петербурзькою традицією, вилучили. Успіх випав грандіозний. Полеміки, що супроводжувала «Бориса» у Петербурзі, взагалі-то не було. Але спектакль показали всього 10 разів. Лише 1901 року, після 10-річної перерви, Великий театр відновив постановку. Ставив спектакль знову запрошений на казенну сцену Федір Шаляпін. Подальший тріумфальний поступ опери Мусоргського російськими і закордонними сценами тісно пов’язаний з ім’ям Шаляпіна. Успіх московських поновлень сприяв здійсненню постановок опери в Петербурзі і провінції: у Тифлісі, Воронежі, Саратові, Харкові. 21 січня 1905 року Великий театр відновлює «Бориса Годунова» під керуванням Сергія Рахманінова.

Перша постановка опери за кордоном відбулася 19 травня 1908 року в Парижі на сцені Гранд-Опера у виконанні російських артистів під час «Російських сезонів» Сергія Дягілєва, що вже стали знаменитими. Одним з ідейних натхненників і активних учасників гастролей був художник Олександр Бенуа, диригував оперою Ф. Блуменфельд, декорації Олексія Головіна, костюми Білібіна, Бориса грав Федір Шаляпін. Перша вистава «Годунова» у Лондоні відбулася 1913 року, також під час «Російських сезонів», з участю Шаляпіна.

Після революції «Бориса Годунова» двічі ставили у Великому театрі. 1927 року музикознавець Павло Ламма, вивчивши рукописи, створив ще одну редакцію опери Мусоргського, поставлену в Маріїнському театрі. У 1940 році під керівництвом Самуїла Самосуда розпочалися репетиції опери в новій оркестровій редакції Дмитра Шостаковича, а партію Бориса готували Рейзен і Пирогов (останній увічнений «Мосфільмом» у фільмі-опері «Борис Годунов»). Проте прем’єра, призначена на квітень 1941 року, була відкладена, працювати над нею почали аж у 1943 році. Втім, після війни Великий повернувся до постановки 1927 року Лосського-Федоровського, у музичній редакції Римського-Корсакова. Саме в цій версії Леонід Баратов випустив знамениту виставу «Борис Годунов» 1948 року. Вперше за всю історію твору Мусоргського в постановку було включено «Сцену під Кромами», що дало змогу цілком по-новому оцінити геніальний твір композитора. Цей спектакль відкрив нових натхненних інтерпретаторів головних ролей опери. Партію Бориса виконували М. Рейзен і
А. Пирогов, М. Максакова співала Марину Мнішек, М. Ханаєв — Шуйського. З цього сузір’я імен особливо варто виділити Івана Козловського, який створив образ Юродивого. За цю роботу співак був удостоєний Державної премії СРСР. 1949 року постановка одержала Сталінську премію.

За ефектністю масових сцен ця вистава перевершила навіть усесвітньо відомі постановки опер Верді «із життя царів»: «Аїду», «Отелло», «Набукко» «Дон Карлоса» та інші. Ставши відтоді не просто найзнаменитішою оперною постановкою Великого, а і його «візитною карткою», «Борис Годунов» скидається на музейну реліквію. Розкішні боярські шуби, костюми, шиті золотом і коштовним камінням (лише костюм Бориса з парчі важить 15 кілограмів!), кремлівські собори майже в натуральну величину. Сад Марини Мнішек із місяцем і справжнім фонтаном створені художником Федором Федоровським з абсолютною історичною точністю.

«Борис Годунов», поставлений 1948 року, відтоді йде у Великому без змін. Саме тому іноземці вважають за краще дивитися цю оперу в Москві і завжди включають її в гастрольний репертуар. Від часу тріумфальної появи на сцені Паризької Гранд-Опера (у рамках «Російських сезонів у Парижі» Сергія Дягілєва) Борис Годунов, виконаний Федором Шаляпіним, став беззастережно сприйматися і світовою, і російською публікою як головний персонаж російської опери і головний її владар. Іноземці не випадково називають «Бориса Годунова» біблією російської музики. Понад 130 років минуло від часу появи «Бориса Годунова» і 226 років — з моменту створення Великого театру, але вони і сьогодні невіддільні одне від одного — ці два найбільші явища в історії світової музичної культури.