Безруков, німці і скандал

Розгортається черговий скандал, пов’язаний з виходом (чи забороною?) російського художнього фільму «Матч», що «грається» на нашому полі частково нашими ж ногами, але, здається, під пропагандистську дудку Кремля. Бурхливу активність на цьому тижні розвинули деякі громадські організації України, які вимагають у міністра культури М.Кулиняка «негайно заборонити» прокат цієї кінопрем’єри.

Як це у нас повсякчас стається, скандал виник із домислів: нібито «Матч» Андрія Малюкова «одіозна» Державна агенція України з питань кіно «хоче заборонити»...

Державна агенція з питань кіно, втім, нічого не «хоче» - переважно «хочуть» прокатники. Тобто дистриб’ютори, які приносять до агенції - в народі Держкіно - документи і візуальний твір, щоб, згідно із «законом про кінематографію» і положенням про «умови розповсюдження і демонстрування», отримати прокатне посвідчення.

Експертна комісія з питань видачі прокатних посвідчень розглядає «візуальний твір» і, відповідно до того ж самого «положення», підпорядковуючись «переліку тем і ситуацій, за якими може бути пов’язана відмова у оформленні прокатного посвідчення», ставить «індекс фільму» - віковий рейтинг обмеження глядацької аудиторії від «14 років» до «Х21». І на основі ось цих висновків голова комісії, він же голова Держкіно, приймає рішення. Яке у свою чергу потім підписує міністр культури.

Важливо сказати, що в Експертній комісії, яка складається із психологів, критиків, журналістів, викладачів тощо, є 20 чоловік. Кожний має свою думку-голос. І лише голова комісії має два голоси: 1 голос+контрольний. Тобто про «заборону» мова в принципі йти не може.

Фільм «Матч» на момент написання цього тексту мав «рахунок» 9:8 - на користь «виходу в прокат».

***

«Матч» заснований на відомій з радянських часів історії про серію зіграних в Києві футбольних матчів в 1942 році за окупації України фашистами. За легендою, гравці команди «Старт», частково зібраної з колишніх гравців «Динамо», були заарештовані і розстріляні фашистами, бо буцімто не погодилися програти німецькій команді «Флакельф», - і виграли матчі.

З цього був створений один з наймогутніших міфів «Матч смерті». І здається, міф не в змозі розвінчати жодний факт. Що футболістів розстріляли не всіх, не після матчу, а в концтаборі і через півроку після гри, і за різних обставин, і Гамбурзька прокуратура, розглядаючи цю справу з 1973 року, 2005-го внесла рішення: «Справжньої причини арешту футболістів встановити не вдалося... Розстріл в Сирецькому концтаборі був проведений… невідомими поліцаями, прізвища яких встановити не вдалося… Таким чином, не має приводу розпочати новий процес».

При тому, що міф нібито розвінчали, він лишається сталим у свідомості більшості певної частини населення країни.

Про цей же матч 1963 року Євгеном Кареловим був знятий фільм «Третій тайм». А 1981 року, на основі цієї історії, могутній Джон Хьюстон зняв «Втечу до свободи», де, між іншим, крім кінозірок на кшталт Майкла Кейна, Сильвестра Сталлоне і Макса фон Сюдова, зіграли Пеле і Боббі Мур.

Призначення чергового чемпіонату Європи з футболу в Україні на 2012 рік дав старт для «перезапуску» історії. Свій сценарій написав наш Олександр Шапіро, і досить довго займався цим проектом, поки його не поглинула продюсерсько-сценарна трясовина.

А невдовзі втрачену паличку першості підхопили в Росії. Як раз компанія «Рекун Cinema» стала однією з восьми лідерів прокату, що були відібрані російським «Фондом кіно» для держфінансування і, отримавши 250 мільйонів рублів, запустилася з «Матчем». І тут стався перший скандал. Причому він був пов’язаний не з майбутнім фільмом, а зі співзасновником компанії, режисером Валерієм Тодоровським - він був «виставлений» з компанії своїм колегою, іншим співзасновником і продюсером Іллею Нєрєтіним.

Режисер Андрій Кавун, приятель Тодоровського, який кілька разів співпрацював з «Рекун», називає це «рейдерським захопленням».

Так чи не так, але проект «Матч» завис у повітрі - за словами продюсерів, «писався сценарій». Проте наступного року «Рекун» уже не увійшла до списку лідерів прокату і не була профінансована «Фондом кіно» (подейкують, що виграний гранд за рік перед цим давався саме через фільми Тодоровського, зокрема «Стиляги» і «Лещата», збори яких і вивели компанію в лідери).

Згодом режисером став Андрій Малюков, відомий за радянським бойовиком «В зоні особливої уваги». Головну чоловічу роль із великою помпою посів «бригадир» Сергій Безруков, а головну жіночу - «адміральша» Єлизавета Боярська. 2011 року почали розсилати сценарії українським акторам. Деякі - Олександр Ігнатуша і Богдан Бенюк - відмовилися. «Так огидно українців ще не показували!».

***

Нарешті 22 березня членам Експертної комісії в стінах Держкіно був показаний «Матч», де, здається, мелодраматична історія між голкіпером футбольної
команди і жінкою, що зраджує чоловікові, і загалом футбол є лише тлом для ідеологічної атаки.

У фільмі є три сторони: фашисти, україномовні кияни і російськомовні кияни. Фашисти показані як солдати на війні: вони свідомі загарбники зі своїми прямими цілями і жорстокими методами, словом - на війні як на війні. Кияни, що говорять українською, на 99% - це поліцаї, корисливі колабораціоністи чи просто зрадливі дурники-боягузи з емоційним визначенням «покидьки» (лише двірник-прибиральник «нормальний»), а бургомістр, так і поготів об’єднує в собі всі вище наведені ознаки. Російськомовні - це єдині «наші», це «люди», ненависники фашистів, що не продаються, а якщо і лягають під когось в прямому сенсі розуміння (як героїня Боярської), то з геройською ціллю врятувати життя коханому.

Поліцаї, що служать фашистам, говорять українською, носять на рукавах жовто-блакитні стрічки, збивають із синагоги зірку Давида, промовляючи при цьому: «Жидовня погана». Це автоматично прищеплює українську мову до посібників фашизму, узагальнюючи всіх україномовних до фашистів; колабораціоністи виявляють зрадливість, а ярлик антисемітизму в наш час робить контрольний постріл з визначення «не мають права на існування». І вже не суттєво, що доведено про російські корені навішування на українців «антисемітизму» - люди повірять тому, що побачили. Адже в головній ролі - улюбленець Безруков, його кохана - красуня Боярська. А в другорядній ролі - Остап Ступка, справді гарний актор, який справді гарно - ледве чи не єдиний! - зіграв у цьому фільмі.

Люди повірять. А зважаючи на сучасну політику держави (з витисненням української мови, з гегемонією однієї партії), фільмові моменти - українська команда, що набиралася з поліцаїв і колабораціоністів, називалася у фільмі «Рух» - стануть червоною шматою для биків.

Проте досі не названий центральний епізод, незмивна блюзнірська пляма, яка, до речі, була поставлена ще у першому варіанті сценарію і гордо донесена до знімального процесу: коли в місто заходять фашисти, їх зустрічає бургомістр у вишиванці та жінки у національному вбранні з хлібом-сіллю в руках, які вирішують швиденько забігти до клозету, і там, на розподільних стійках між унітазами, випадково забувають хліб із сіллю на рушнику, втім згадують, повертаються, і бігом біжать таки вчасно зустріти «визволителів»…

Яка чудова сценарна знахідка! Який образ, достойно прийнятий режисером і акуратно перенесений на екран! Гадаю, саме цей момент залишиться в історії кіно, бо фільм забудуть досить швидко.

Кому це вигідно? Вже точно не безіменним сценаристам. Та й продюсери виглядають беззубими пішаками у грі, м’яч в якій вкидався може і з бізнесовими планами, очевидно прибутковими, та комбінації й вирішальний удар робився вже кимось іншим.

Проблема для цього, головного гравця, у тому, що гру шито білими нитками і це кидається у вічі; і що гірше - шито погано, криво.

На диво поганенький зразок пропагандистського кіно поставив пляму на професійній кар’єрі Малюкова, міцного телережисера, чиї серіали «Диверсант» і «Побег» відзначаються розумінням жанру і цікавим режисерським баченням.

Те, що «Матч» не випадає з російсько-націоналістичних ідеологічних зацікавлень Малюкова, режисера серіалів «Я - руський солдат» і «Империя под ударом», не є позитивом. Швидше навпаки. Та це дрібниці. Цим фільмом свій «матч» програв і Безруков: слушно погодившись грати у явно резонансному фільмі, в акторському плані він чомусь нічого не показав… Здається, йому просто не було що грати (у того ж таки Остапа Ступки роль багатіша на гидоцтва).

Тож слушне питання: чи вистрілить фільм у прокаті? Постріл буде точно. Аби не постріл «Аврори».

Коментар

Олександр ІГНАТУША, актор:

- Зрозуміло, чому саме зараз з’являється подібний фільм. Інтерес до України в поєднанні із жалем Росії за втраченою частиною імперії є природним для росіян - без України в історичному плані російська імперія неможлива. Є зручна нагода, під яку цю «пілюлю» можна подати - Євро-2012.

Для мене, як для киянина, матчі, зіграні і виграні киянами в 1941-1942 роках, є гордістю. Я пишався цим фактом. А якщо цей фільм вийде, від гордості не залишиться і сліду. В сценарії жодного хорошого українця немає, крім сумнівного двірника, який мете вулиці і стиха допомагає єврейській дівчинці.

Кіно - це мистецтво, але воно є і потужною ідеологічно зброєю, про що всі, гадаю, знають. І цей фільм є засобом з дискредитації «хохла-зрадника».

Про українське підпілля, як-то Олена Теліга, що була розстріляна фашистами у Бабиному Яру, чи про ОУН чи УПА, які боролися і з фашистами також, - ні півслова.

Страшнішої антиреклами і візитки для України з огляду на Євро-2012 важко вигадати…