Барбара Делінські, «Повернення», Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», Харків, 2008

Барбара Делінські починала як автор дамських романів у м’якій обкладинці. Кажуть, із часом вона взялася за серйозну літературу, над кожним своїм твором працює скрупульозно і збирає купу інформації, аби вийшло правдоподібно. Хай там як, її роман «Повернення» (Looking for Peyton Place) — така собі перехідна ланка між «високою» і «кишеньково-розважальною» літературою. Теми порушені серйозні, проте глибини й драматизму бракує. Місцями захоплююче, місцями страшенно передбачувано.

У маленькому американському містечку Мідл Рівер розгортаються три сюжетні баталії: героїня-одиначка проти зашкарублої громади з власними скелетами у шафі; здоров’я людей проти великих грошей; і, нарешті, кохання і пристрасть — проти родинної ворожнечі. Загалом нічого несподіваного.

Дещо оригінальним можна назвати «розтроєння» образу жінки-письменниці. По-перше, в романі незримо присутній дух Грейс Металіус, котра 1956 року написала скандальний роман «Пейтон-Плейс», герої якого, з їхніми потаємними пристрастями і брудними секретами, підозріло нагадують жителів Мідл Рівера. По-друге, головна героїня «Повернення» — письменниця Енні Барнз, яку надихнули книжка і доля Грейс. Коли вона повертається до рідного містечка, аби з’ясувати причини смерті матері та загадкової хвороби сестри, мідлріверці бачать у ній другу Грейс, котра прагне витягти на світ божий їхні грішки, і тому виживають непрохану гостю як можуть (от тільки характер у Енні твердіший, ніж у Металіус, яка зрештою спилася, та й надворі вже давно не 50-ті…). І, по-третє, не забудьте про саму Барбару Делінські, котра періодично глаголить вустами своєї героїні.

У романі цікаво показано, як люди, прагнучи приховати темні сторони свого життя, впадають у паніку і зрештою досягають прямо протилежного ефекту. Як легко насправді керувати громадською думкою, знаючи, на які важелі натискати. Як важко прийняти неприємну правду про власне болото з вуст чужака. «Екологічна» лінія — масове отруєння ртуттю — виписана цілком сумлінно. Є й щось на кшталт детективної інтриги, але підтримується вона мляво, і нечисленні загадки книжки роз­в’язуються цілком передбачувано. Зовсім як в останніх романах Мариніної.

Пікантності любовній колізії надає те, що суб’єктами кохання стають ідейні вороги, а «закохування» відбувається… на бігу, точніше, під час пробіжки. Інтимні подробиці перелічуються педантично, наче інгредієнти в кулінарному рецепті. Порухи душі переважно передаються затиканням рота Грейс, яка постійно туркотить у голові Енні, коли та розмірковує про коханого.

Закінчення — як у типовому американському фільмі: кохання, адвокат и бабло перемагають зло. Громадськість нарешті з’ясовує, хто хороший, а хто поганий, і висловлює свою думку масовою демонстрацією, яка і вирішує хід подій. Принагідно трапляються кілька дрібних халеп і незначних смертей, а десяток скелетів таки вивалюються зі своїх шаф.