Арт Зупинка в "застої"

У Національному художньому музеї презентували нову експозицію. І тут-таки її оголосили етапною. Заради виставки музей тимчасово змінив назву на "радянський" - Державний музей українського образотворчого мистецтва УРСР.

Якщо вірити специфікації, "Тихий протест 70-х" - це "перша виставка художників-сімдесятників". Насправді симптоматичний цей проект стилем подачі та рекламою. А що стосується живопису, то деякі поціновувачі вже охрестили його "персоналкою Владислава Мамсикова".

Нагадаю: у липні ц.р. Нацхуд презентував оновлену постійну експозицію. Одночасно глядачам представили кураторський проект Оксани Баршинової "Перегони з часом: Мистецтво 1960-х - початку 2000-х років". Уперше в простір другого поверху - на жаль, тільки до осені! - "вписався" зал з чудовою (хоча й відносно малою) добіркою неофіційного мистецтва часів СРСР. Вітчизняний худандеграунд 1970-х органічно переходив в українське контемпорарі, починаючи з 1980-х.

Здавалося б, логічне "продовження" "Перегонів з часом", яке зайняло зразу всі зали, мало б демонструвати ще глибший підхід до теми. Чи хоча б стати аналогом розважального атракціону "Одеська квартира" в "Мистецькому Арсеналі". І демонструвати не так картини, як саму атмосферу знаменитих "квартирників" та інших неофіційних виставок і акцій епохи 1970-х. Щоб освіжати пам'ять старшим. І пояснювати "що почім" молодшим поколінням співвітчизників.

Та ба. "Тихопротестна" виставка, сформована з "понад 120 картин, більшість яких публіка побачить уперше" (цитую реліз), насамперед стала звичайною демонстрацією колекції відомої галеристки Людмили Березницької. (Її син, Євген Березницький, - куратор проекту).

Судячи з побаченого, найбільше в зібранні сім'ї - картин Мамсикова-старшого. Компанію йому в музейній експозиції складають Петро Беленок, Олег Соколов і Зоя Лерман із колекції, власне, Національного художнього.

Вони та ще Тетяна Яблонська, Віктор Зарецький і Олександр Дубовик, який "затесався" незрозуміло яким боком у цю компанію (втім, одна картина погоди не робить), - ось, по суті, "кістяк" вітчизняного сімдесятництва в живописі. Якщо вірити побаченому в Нацхуді.

На жаль, у те, що в епоху застою "обличчя" українського образотворчого мистецтва визначали насамперед ці люди і прізвища, важко віриться. Як і в те, що перед нами - найперша в історії виставка "сімдесятників".

Насправді саме в музеї на вул. Грушевського ще в 1990-х відбулася гучна міжнародна наукова конференція, присвячена соцреалізмові в мистецтві.

Що ж стосується суто освітньої цінності "Тихого протесту 70-х", значно пізнавальнішою була, наприклад, організована років десять тому в галереї Людмили Березницької L-Art невелика виставка "Суворий реалізм". Знову-таки - з роботами з сімейної колекції.

Не менше, ніж неповна відповідність історичній дійсності, засмучує повна відсутність "атракціону", навіть малого натяку на інтерактивність. Картини представлені без найменших пояснень для публіки: що це за художник, що стоїть за його сюжетом та образами, у чому була іронія, і чи справді автор іронічний, і т.п.? Музичний супровід у стилі ретро? Якісь артефакти як доповнення до живопису?

Відтак, проігнорувавши воістину безмежні можливості "обіграти" 1970-ті, "темні" для розуміння навіть нинішніх 30-літніх, куратор виставки пан Березницький створив справжній парадокс. Під час офіційного відкриття чимало "непрофесійних" глядачів всерйоз вирішили, що сусідній із "Тихим протестом" зал постійної експозиції - теж із Тетяною Яблонською та Віктором Зарецьким - це і є головна частина проекту! Більшість таких поціновувачів прекрасного не змовляючись ще й заявляли, вказуючи на "постійний" музейний зал: "Тут - найкраще на виставці!".

Утім, вони не мали рації. "Найкраще" у проекті було... взагалі не в музеї. У день відкриття експозиції "своє бачення моди та героїнь 70-х" (на підтримку виставки) представили вісім українських дизайнерів, у тому числі Лілія Пустовіт. "Луки" модних дів відмінно виглядали на тлі картин із 1970-х.

Що ж, у цьому сенсі "Тихий протест 70-х" і справді можна назвати проектом етапним. Уперше в нашому музеї ("Мистецький Арсенал" не береться до уваги) "світська" складова майже відтінила сам музей. З усіма його претензіями на "просвіту" і "високу культуру".