Арт-об'єкти йдуть у театри

Специфіка цього проекту в тому, що багато своїх відомих творів українська художниця запропонує відібрати відвідувачам, залишивши натомість письмові повідомлення, які, своєю чергою, також перетворяться на частину експозиції.

Простір "Лаври" цими днями чимось скидається на масштабний павільйон, який обживають елементи якоїсь вишуканої театральної сценографії з різних вистав від різних режисерів та художників. Усередині білого простору - і червоні контури нанизаних на шампури журнальних сторінок під назвою Red Paper; і холодні елементи військової техніки, залиті білою фарбою White tears (Білі сльози); і золоті колоски з проекту "Наші баби". І багато іншого, що різними роками народжувалося в рамках її проектів Mute, "Трансформація", "Чорне намисто", "Осінь така мила" та інших.

Власне, ця акція Зінаїди Ліхачової, у певному сенсі, підсумкова. Вона концентрує різні її пошуки в різні творчі періоди.

Як каже сама художниця, попереду в неї, безперечно, новий етап. І це - заданий вектор етнографічного "розшифрування" глибоких кодів та символів України. Власне, те, що вже пред'являлося, скажімо, в її проекті "Чорне намисто".

Як відомо, художниця максимально заглиблена в теми традицій українського народу, витоки нашої ідентичності. Все це відображається в її сучасних відеоформатах.

На думку арт-експертів, художниця прагне вибудувати міст між минулим України та її майбутнім, а основа цього мосту - засоби сучасного мистецтва, його медійні та інші потужності.

У "підсумкових" роботах, виставлених у "Лаврі", безумовно, відразу ж - яскраво й візуально - привертають до себе увагу вже згадані чотири червоних стовпи, такі палі з загостреними наконечниками, під назвою Red Paper. Наблизишся - і роздивишся в цьому метафоричному арт-об'єкті безліч гострих смислів, актуальних підтекстів. Матеріал для об'єкта - сторінки старих журналів. І ці сторінки буквально нанизали на гострі шампури, заливши криваво-червоною фарбою. У результаті, формується образ такої собі приреченості знань людства. "Знання примножують скорботу". Зів'ялі сторінки буквально прошиті холодним металом - наскрізь. Раніше білі сторінки забарвлені в багрець гіркого людського смутку. І холодний метал ніби шматує серце людських пізнань, тлінних текстів. Перетворюючи все це на мовчазні криваві палі минущої культури.

Ця та інші арт-інсталяції - без перебільшення, знахідки для мистецтва театру, безпосередньо для сценографів. Невипадково багато театральних діячів, котрі побували в галереї "Лавра", уподобали деякі її арт-об'єкти. Зокрема, директор - художній керівник Київського театру "Актор" Слава Жила вибрав для простору свого театру "Валяну бабу". Такі собі багатоярусна снігова баба, що нагадує пухкі намистини.

Директор Меморіально-музейного комплексу Революції Гідності Ігор Пошивайло вибрав тематичну інсталяцію холодних елементів військової техніки, залитих білою фарбою, зроблену з бойових снарядів та елементів техніки, під назвою White tears (Білі сльози).

"Укрпошта" бере одну з червоних інсталяцій із журналів Red Paper. А костюми з перфомансу "Стіна" вибрав квартет "Артихата" під керуванням Мирослави Которович.

Арт-критики відзначають у цих та інших роботах художниці - постійний баланс на межі архаїки й сучасності, публіцистичної актуальності й етнічної вічності. Багато з її робіт прописані на території етнографічних досліджень і культурологічних відкриттів. До того ж постійні арт-експедиції художниці і передбачають чітку мету - дослідження раніше втрачених народних традицій.

Опісля різні її знахідки набувають нового життя в медитативних інсталяціях, аскетичних відеопроекціях, музично-звукових перфомансах, скульптурних об'єктах.

На творчі пошуки української художниці свого часу дуже вплинула така культова постать світового арт-перформансу як Марина Абрамович. Зінаїда опинилася серед доброї сотні її учнів-послідовників ще в Австралії. І відтоді Марина Абрамович продовжує свій діалог з українською художницею - через роки, відстані.

Разом вони одного разу опинилися в найбільш "непрохідних" місцях Землі. Власне, на тій території, куди раніше не ступала нога жодного перфомера або етнографа. Промовчимо про саму місцевість, але зазначимо, що результат таких їхніх спільних експедицій-пошуків - передусім пройнятися відчуттям абсолютної свободи мислення і творення. Це те, до чого й закликає Марина Абрамович усіх своїх послідовників та учнів.

Зокрема, українській художниці вона й порадила зосередити максимальну увагу в подальших пошуках саме на етнографічній складовій її проектів. Бо ця лінія, на думку богині світового перфомансу, має стати домінуючою.

Тим часом, за визнанням уже самої пані Ліхачової, її цікавлять різні художні формати. Останнім часом її максимально поглинула арт-терапія. Оскільки допомагає, у прямому сенсі, зціляти людей, котрі страждають на різні недуги. Серед таких людей є й воїни АТО, які спочатку насторожено сприймали арт-терапевтичні методики, але згодом усвідомили їхній незаперечний сприятливий вплив. Таке народжується через малюнок, пошук кольору, фарби. Зрештою, пошук себе в цьому складному світі.

Найближчим часом українська художниця розпочне роботу над новим проектом, який пройшов серйозний конкурсний відбір у Нью-Йорку. Місце проведення - White Box Gallery NY. Час проведення - травень-червень 2018-го. Остаточна концепція проекту в розробці (є тільки загальний контур), однак українська художниця спільно з куратором дійшли висновку, що тут важливо відобразити етнографічні пошуки, вже заявлені в попередніх роботах.