Архівні борги

15-й Міжнародний конгрес архівістів, що днями відбувся у Відні, широко окреслив збереження архівних цінностей як проблему світового значення. Бо унікальні та особливо цінні документи втрачаються або пошкоджуються до невпізнанності в різних куточках планети. Завдяки старанням українських архівістів (а на конгресі побувала численна делегація з України — майже сорок осіб) пожежу в Кам’янець-Подільському архіві вперше оголошено міжнародною гуманітарною катастрофою. Було вирішено, що попервах у чотирьох європейських країнах будуть діяти мобільні групи для відстеження по світу архівних документів, яким загрожує знищення. Але як досягти між державами домовленості про повернення збережених архівів, конгрес однозначної відповіді не дав.

Учасники найвищих архівних зборів знову обговорювали проблему переміщених архівів. І хоча від часу Другої світової війни, яка завдала чимало лиха культурним цінностям, уже минуло майже шістдесят років, архівісти світу досі не виробили єдиного механізму повернення архівних цінностей, вивезених до інших держав під час воєн та збройних конфліктів. Раніше популярною була концепція укладення двосторонніх міжнародних договорів. Саме на цій основі Росія, наприклад, у 1993—1994 роках повернула Франції понад 900 тисяч справ, отримавши взамін 12 журналів російських і радянських суден, що здійснювали плавання в Середземному морі в 20-ті роки XX століття. Окрім того, вона отримала 7 млн. (!) кадрів документів, переданих Франції. Але в останні роки зацікавлені сторони почали надавати переміщеним архівним документам особливого значення, й тому попередня концепція вже виглядає застарілою.

Потрібно забезпечити зацікавленим сторонам рівні можливості в доступі та використанні переміщених архівів, а для ліпшого збереження — мікрофільмування їх у країні вимушеного знаходження. А для цього треба прийняти спеціальний закон. Таку пропозицію висловила російська делегація, нагадавши про досвід Росії, де навіть недосконала версія закону (1998 року) дала можливість дуже швидко повернути Великобританії особисті документи військовослужбовців Британського експедиційного корпусу, взятих у полон німецькою армією.

В Україні ще з вересня 1999 року діє закон «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей». І українська влада, діючи в межах законодавства, повертає західним державам цінні архівні матеріали, як, наприклад, унікальний архів композитора Й. С. Баха та архіви голландських художників. А повернення Україні архівних документів —поодинокі випадки. Наскільки мені відомо, лише Німеччина повернула Україні багато копій фотодокументів, вивезених з українських архівів під час Другої світової війни.

У ширшому контексті, реституція (повернення) архівних цінностей — це процес, який, схоже, триватиме століттями. Росіяни висловлювали чимало претензій до Франції, Німеччини, а ці держави, в свою чергу, нагадували про «архівний» борг Росії. Завдані одне одному рани так і залишилися боліти. «Реституція —це сфера, де важко дійти згоди державам із різних континентів. Наприклад, представники колишніх французьких колоній запитували в ході дебатів свою метрополію, коли їм повернуть незаконно вивезені архівні документи. На це французькі архівісти відповідали досить невизначено: «Питання вивчається». І все. Проблема повернення архівів знаходиться не так у законодавчій, як у політичній площині. У цій справі політичну волю мають демонструвати всі зацікавлені держави», — робить універсальний висновок учасник конгресу, директор державного архіву Тернопільської області Богдан Хаварівський.

Нічого дивуватися, що в питаннях повернення архівних цінностей переважна більшість держав колишнього Радянського Союзу взагалі не має позиції (а відтак — відповідальності). Промовистий факт. Під час конгресу казахські архівісти звернулися до українських колег: «Надайте нам матеріали про учасників освоєння цілинних земель. Це ж наша історія». Але, з іншого боку, Казахстан відмовляється надавати документи про політичних в’язнів з України, про український дисидентський рух загалом. Жодних спільних рішень обидві сторони не знайшли.

Однак Міжнародний конгрес архівістів дав новий імпульс співпраці фахівців держав, які хочуть просунутися в питаннях реституції. Йдеться насамперед про Україну та Польщу. У західного сусіда є багаті архіви з українською історією. Вони стосуються й діяльності січових стрільців, і боротьби УПА. В Україні теж зберігається чимало матеріалів про поляків, які в різний час проживали тут, про польські організації. І тому польські та українські архівісти вирішили, що повернення архівних цінностей між двома державами відбуватиметься у два етапи: спочатку вони створять банк даних про ці матеріали, обміняються мікрофільмами, а відтак розпочнеться власне реституція. При цьому домовленості досягнуто на різних рівнях. Наприклад, генеральний директор архівних установ Польщі Дарія Налеч і керівництво держархіву Тернопільської області домовилися, що в рамках спільної програми Ради Європи та Міжнародної ради архівів «Відновлення пам’яті Польщі» тернопільські архівісти беруть на себе велику частину робіт з виявлення, класифікації та мікрофільмування документів з польської історії періоду бездержавного існування (1772—1918 років).

«Повернення архівів — це й моральний борг народів, і політична відповідальність керівників держав, і професійний обов’язок осіб, чия діяльність пов’язана зі збереженням і використанням архівів», — виголосив максиму з трибуни конгресу головний архівіст Росії Володимир Козлов... Але домогтися від різних держав, щоб вони усвідомили відповідальність за чужу культурну спадщину та повернення морального боргу, — найширший фронт роботи для наступних конгресів.