АРХІВИ НЕ ГОРЯТЬ. АЛЕ МОЖУТЬ БУТИ ВТРАЧЕНІ

На Тернопільщині архівна справа, окрім загального бюджетного недофінансування, має виразну місцеву особливість. Нове приміщення обласного архіву, розрахованого на зберігання понад одного мільйона справ, стало історичним довгобудом із власною незавершеною історією. Тернопіль поповнив перелік міст України з нещасливою архівною долею: так само не завершено будівництво Київського обласного держархіву та Севастопольського міського.

Коли 1939 року на Тернопільщину прийшла радянська влада, новостворений обласний державний архів поселили в колишньому домініканському монастирі, який є пам’яткою архітектури XVIII століття. Але наприкінці 80-х років, з першими паростками національно-культурного і релігійного відродження України, релігійні громади почали домагатися повернення їм незаконно відібраного у радянський період культового майна. Влада вже не могла нехтувати їхніми вимогами. І в 1989 році Тернопільський облвиконком прийняв рішення розпочати будівництво нового архіву. Згодом з’явився і президентський указ «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна» від 1992 року.

І ось Тернопільській єпархії Української Греко-Католицької Церкви передали напівпідвальне приміщення колишнього домініканського монастиря. У ньому міститься велике архівосховище, де зберігається 247 тисяч справ. А ще раніше Тернопільська міська рада першого демократичного скликання прийняла іншу ухвалу — зобов’язати обласний держархів віддати складське приміщення колишнього облкниготоргу крайовій раді Народного руху України. Нехай у просторих кімнатах засідають та радяться місцеві демократичні лідери!

Архів законно обскубли. А згідно з розпорядженням представника Президента в області від 1993 року, після завершення будівництва нового приміщення обласного державного архіву греко-католицькій церкві мав відійти весь будинок колишнього домініканського монастиря.

Тому спорудження нового приміщення для збереження пластів писаної історії просто не могло не розпочатися. Старт — 1992 рік. Упродовж наступних чотирьох років з обласного бюджету на будівництво було виділено, якщо перерахувати на нинішні гроші, майже 8 млн. гривень. На цю справу сам Папа Римський Іван-Павло ІІ передав через главу УГКЦ Мирослава-Івана Кардинала Любачівського (нині покійного) 50 тисяч американських доларів...

Та в 1996 році по будівництву вдарили до болю знайомі труднощі — відсутність коштів. І відтоді його припинено. Довгобуд руйнується, він потребує дедалі більше коштів. Коли ще три роки тому для завершення зовнішніх і внутрішніх робіт потрібно було 2,6 млн. гривень, то зараз їх проектно-кошторисна вартість оцінюється у 3,5 млн. гривень. У новому приміщенні ще треба завершити внутрішні будівельні роботи, встановити системи водопостачання і водовідведення, теплопостачання, системи сигналізації, пожежогасіння і вентиляції та виконати деякі інші роботи.

Обласний бюджет для завершення будівництва архіву роками не може назбирати необхідних коштів. За даними облфінуправління, у нинішньому році на все капітальне будівництво в області закладено трохи більше 4 млн. гривень, а потрібно, як мінімум, 12 млн. гривень. Очікують свого і добудова загальноосвітніх шкіл у кількох населених пунктах, і продовження будівництва обласної бібліотеки, і, врешті, добудова архіву…

Наприкінці 1999 року облдержадміністрація звернулася до Міністерства економіки з проханням передбачити при розробці Державної програми економічного розвитку України на 2000 рік 1,2 млн. гривень капіталовкладень для продовження будівництва нового приміщення державного архіву. Міністерство фінансів відповіло миттєво — «через обмеження видатків держбюджету на капітальне будівництво це питання не може бути вирішене позитивно». І все.

Начальник управління капітального будівництва облдержадміністрації Петро Білоус сподівається на продовження будівництва обласного архіву:

— Облдержадміністрація знову звернулася до Кабінету міністрів з проханням виділити в наступному році 1 млн. гривень державних капіталовкладень… Спрямовуючи на добудову упродовж двох-трьох років такі суми, можна було б у 2005 році здати в експлуатацію нове приміщення обласного держархіву.

Зауважимо, архів досі перебуває в культовому приміщенні, що суперечить умовам зберігання документів Національного архівного фонду України. Директор обласного державного архіву Богдан Хаварівський обгрунтовує нагальну потребу добудови нового приміщення:

— Уже понад 10 років архів не комплектується документами обласних установ, організацій та підприємств, а також архівних відділів райдержадміністрацій. Усі сховища перевантажені. А в обласному архіві зберігаються документи ще від 1557 року. Є тут цінні відомості періоду Австро-Угорської імперії, фонди державних установ, підприємств, організацій Тернопільського воєводства колишньої Польщі, радянські документи. У них спресована історія кількох народів — українського, польського, німецького, єврейського…

А тим часом частина приміщень архівосховища ось-ось стане аварійною. Не відповідає вимогам температурно-зволожувальний режим, немає систем кондиціювання повітря, внаслідок чого стіни першого поверху сховища вже покрилися грибком, застаріла система опалювання і т.п. Все це може призвести до пошкодження або втрати великого масиву цінних документів. У непристосованих або аварійних приміщеннях містяться також районні архіви у Кременці, Борщові, Теребовлі.

Через неналежні умови зберігання частина архівного фонду області має всі перспективи відійти від людей назавжди. З іншого боку, на перебування архіву-квартиранта в приміщенні колишнього домініканського монастиря, на щастя, ще заплющує очі Тернопільська єпархія УГКЦ. Але не слід забувати, що вона має законне право повернути собі всі квадрати, які займає держархів. І куди ж тоді подіти численні цінні документи?

Архіви не горять! — стверджує латинська мудрість. Але в Тернополі вони можуть бути втрачені з інших причин. Для історії та людей це не менше зло.