«АРХІТЕКТУРНА ДОМІНАНТА» ЧИ ХРАМ?

Ми долаємо відсталість і бездуховність, що дісталися нам від радянського минулого. Дуже багато чого, здавалося б, втраченого при поширенні атеїзму, втілювалося в інших формах, продовжуючи служити культурі. Але доводиться жалкувати, що найчастіше їх протиставляють одну одній, свідомо відкидаючи можливість синтезу. Однією з таких реалій нашого часу став римо-католицький костел святого Миколая на Великій Васильківській вулиці, у приміщенні якого з 1979 року функціонує Будинок органної та камерної музики. Котрий рік не вщухає конфлікт між його колективом і католицькою громадою. Серйозно не розглядаючи варіанта повернення будинку християнській конфесії, влада забуває, що століття тому храм будувався саме на кошти католиків м. Києва.

Витвір Городецького недовго належав віруючим. За радянської влади костел був закритий для богослужінь і з 1945 року використовувався як архів. Коли Україна здобула незалежність і, як наслідок цього, почало відроджуватися духовне життя, після звернення в мерію міста з 1992 року храм дозволили використовувати для проведення літургії. Проте католики досі не можуть назвати його костелом і, по суті, розміщуються у своєму будинку лише з милості представників Міністерства культури.

Проблема повернення Церкві будівель, що належали їй раніше, набагато актуальніша, ніж здається на перший погляд. 21 березня 2002 р. Президент України підписав Указ №279 «Про негайні заходи для подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу ССР щодо релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій». Але прийняття цього документа жодним чином не вплинуло на ситуацію в цій сфері. Тому 3 квітня 2003 рік у приміщенні УНІАН відбулася прес-конференція. Генеральний вікарій Києво-Житомирського діоцезу (єпархії) єпископ Станіслав Широкорадюк звернув увагу присутніх на те, що законодавча база з повернення Церкві раніше відібраних у неї будинків фактично завершена. Він двічі зустрічався з Леонідом Кучмою. Робота очолюваної Анатолієм Кінахом комісії, створеної, щоб простежити за виконанням указу, як видно, виявилася безрезультатною. На прес-конференції не було жодного представника Держкомрелігій. І не дивно, адже за останні вісім років Україна не повернула Церкві жодного храму. Просто до списку переданих споруд Держкомрелігій вносить рештки вже не потрібних країні руїн або місць, де колись стояли католицькі святині. Так, будинок костелу св. Олександра 1991 року передавався віруючим у жахливому стані — досить відвідати цей храм і подивитися надавані документальні фотографії. Костел Пресвятої Діви Марії ще будується. Єдиний діючий із кінця 60-х років, костел Воздвиження св. Хреста на околиці Києва (у Святошинському районі) — швидше, каплиця, хоча й з правами храму (будинок подарувала Церкві приватна особа).

На згаданій прес-конференції єпископ Широкорадюк і глава парафіяльної ради Станіслав Григорук пояснили, що передача будинку костелу св. Миколая Церкві — це питання його порятунку. За п’ять років відновивши собор св. Олександра, католицька громада довела, що це їй під силу. Чому ж, попри ці факти, — цитую «Дзеркало тижня» №31 від 16 серпня 2003 року, — «у католицької громади немає коштів зробити в костелі св. Миколая ремонт»? Заяви Руслана Кухаренка, керівника Управління з охорони пам’яток культури при держадміністрації, протягом 2003 року дуже суперечливі. З інтерв’ю «Столичным новостям» (№1 від 14 січня 2003 р.): «В старой застройке Киева архитектурными доминантами были именно соборы... Если храмы вычёркивались из нашей эпохи... мы потеряли нашу национальную аутентичность». Чи не випливає з цих слів, що будівлі, які споруджувалися й служили духовними центрами міста, присвяченими Богу, мають використовуватися за початковим призначенням? Чому ж у процитованому вище № 31 «Дзеркала тижня» пан Кухаренко вважає «передачу костелу повністю у відання католицької громади недоцільним»? Варто згадати і його впевненість у тому, що якщо така передача відбудеться, храм не можна буде використовувати як концертний зал. Очевидно, думкою самих католиків щодо цього ніхто не цікавився, оскільки при спілкуванні з ними переконуєшся у цілком позитивному ставленні до музичного колективу й розумінні їхньої ситуації. Настоятель приходу св. Миколая отець Радослав Змитрович сказав: «Парафіяни прагнуть повернути собі спадщину католиків XIX століття. Однак те, що будинок має належати Церкві, не означає зневажливого ставлення до музичної культури. У прокафедральному соборі св. Олександра щонеділі проводяться вечори органної музики, і костел св. Миколая не повинен бути винятком. Ми раді, якщо в будинку- храмі люди долучатимуться до духовності через концерти органної музики. Хай лише споруда, що будувалася як храм, буде насамперед храмом».

Нині ж стосовно будинку допускаються дії, що суперечать, а точніше — порушують наказ Державного комітету будівництва, архітектури й житлової політики України від 26 лютого 2001 р. № 41 «Про затвердження порядку встановлення меж зон охорони пам’яток» (костел є пам’яткою під охоронним номером 902/1) п.2,6:

«Охоронна зона — територія, що виділяється для збереження і відновлення найближчого історичного середовища пам’ятки, головним або істотним елементом якого є пам’ятка, і створення оптимальних умов її огляду. Охоронна зона також забезпечує належне функціонування пам’ятки, охорону від вібрацій, забруднень, підтоплення та інших негативних природних і техногенних впливів. У охоронній зоні нове будівництво за висотою, розмірами, масштабністю, архітектурними формами погоджується з пам’ятками та їхнім історичним середовищем.

3.4.1. До охоронної зони включають ділянки історичного будівництва ландшафтів, вільних просторів, що становлять також характерне історичне середовище пам’ятки, а також цінні точки огляду й зони. До охоронної зони також зараховують території, необхідні для захисту пам’ятки від шкідливого техногенного і природного впливу

Мінімальний розмір охоронної зони, відповідно до чинних нормативів, не має бути меншим 50 м. Відстань від пам’ятки до ліній теплопостачання — не менше 15 м».

Уже на початку 80-х років будинкові костелу св. Миколая завдали шкоди, проклавши буквально під самим храмом лінію метрополітену. Попереднього вивчення земель і зміцнення фундаментів не проводили. У зв’язку з цим початковий фундамент значно ослаблений, через постійну вібрацію процес його руйнації не зупиняється. Це призвело до появи в стінах храму тріщин, а одна з веж небезпечно нахилилася.

З 1998 р. щодо території на вул. Великій Васильківській, 77-79 велася розробка ескізного, а потім і архітектурного проекту на будівництво багатоповерхового будинку офісного призначення для ТОВ «Тіко-Констракшн». З 22.06.2003 р. в охоронній зоні костелу св. Миколая розпочалися будівельні роботи. Фактична відстань будівництва до храму від 10 до 15 м, а, відповідно до проекту, фундаменти офісного центру лежатимуть на відстані лише 10 м від будинку костелу. Цим порушуються всі норми охоронної зони пам’ятки. Якщо будівництво вестиметься в безпосередній близькості до костелу, є реальна загроза порушення цілісності земель, що може призвести до обвалу будівлі, в якій протягом дня постійно перебувають сотні людей. Є й загроза «культурного» знищення костелу. Будинок офісу спроектовано в таких архітектурних формах, які жодним чином не відповідають архітектурному стилю храму. Створений в імперському дусі, центр буквально «задавить» художню композицію костелу, спотворить його історичне середовище, негативно вплине на співвідношення обсягу храму та відкритого простору навколо нього.