У вік різноманітних спадів, стресів та струсів дехто з нас, щоб вижити, ховає свою вразливу душу, її рожеве тільце за щільними роговими стулками мушлі. Минає час, і ми так звикаємо до цього стану, що розучуємося щиро, по-дитячому дивитися на наш усе ж таки прекрасний світ.
Карикатуристи «Архігуму» прагнуть вивести глядача з буденної рівноваги, змусити його засміятися, розкрити стулки отієї мушлі і разом зі сміхом закласти туди піщинку ідеї. Можливо, ця піщинка переросте у прекрасну перлину. Принаймні художники мріють про це.
Карикатура промовляє найбільш сприйнятливою мовою — лаконічною та інтернаціональною, що не потребує перекладача. Художник, який бачить у великому смішне, у смішному — велике, завдяки вмінню розcтавити несподівані акценти, прагне поділитися з людьми своїм — хай невеликим — відкриттям.
Потрібно більше сміятися! Якщо цього хотіти, привід можна знайти на кожному кроці. Вміння сміятися є перепусткою, яка допомагає легко і весело відчиняти майже всі двері. Гумор зближує людей, знімає втому, підвищує апетит, зміцнює розум і коріння волосся. П’ять хвилин здорового сміху замінює склянку сметани і відро капусти, разом узяті. Отже, розcмішити людину — це все одно що здійснити акт гуманізму. А коли ще раз, і ще, і ще… то це вже буде АРХІГУМАНІЗМ.
Декілька слів про сам «Архігум». Виник він у ті недалекі часи, коли по-старому карикатуристи вже жити не хотіли, а по-новому ще не знали як. Подія ця сталася першого квітня 1983 року. І промайнуло вже двадцять років… Відтоді клуб здобув багато прихильників своєї творчості. Члени клубу презентували Україну у 38 країнах світу на престижних конкурсах, звідки привезли понад 600 призів.
Цим виданням кращих робіт клубу «Архігум» за двадцять років ми започатковуємо видавництво «Антологїї української карикатури».