Александр Эсаулов, «Хозяин Зоны», видавництво «Клуб Семейного Досуга»

Про екологічні катастрофи автор цієї книги відає з власного досвіду. Директор Інституту підтрим­ки експлуатації АЕС, а за часів ава­рії в Чорнобилі — голова виконко­му Прип’яті, він крок за кроком від­стежив причини катастрофи. Втім, у романі автор досить лаконічний: лише нагадує, що кроків цих було багато, і «ступенька за ступенькой складывалась лестница, по которой Городу предстояло взойти на Голгофу».

Загалом це аж ніяк не документальна хро­ніка, а захопливий детектив з елементами три­лера не без моралі й із майстерно вишитою художньою канвою. Чого варті самі лише стилістичні фішки, що відсилають до Булгакова і Набокова. Себто до «інфернальної» класики жанру, коли автор, описуючи житейську марноту марнот та її фінал, буденно повідомляє, що «наступила темнота и покой, и никакие деньги ему теперь не были нужны» або як «с первого взгляда было ясно, что в никакой помощи Зам больше не нуждается».

Отже, сьогоднішня Прип’ять, пригасла Чорнобильська АЕС і невгасимо-вічна радіоактивна лава, що застигла меморіальним сталактитом в одному з відсіків міста-примари. Так би мовити, на згадку нащадкам. І таємничий Хазяїн Зони — чи то привид, чи то мутант з уцілілої колективної пам’яті про Чорнобиль. До речі, про трагедію корумпована влада в романі давно вже забула, використовуючи відпрацьоване народне горе як приманку для іноземних інвесторів. Мовляв, «новый украинский Президент рвется в Евросоюз, а за все надо платить», і тому треба витягти з нього дозвіл на зберігання європейських ядерних відходів у чорнобильській зоні. Зрозуміло, що рятує світ не якийсь там супермен, а випускник ВНЗ, що потрапив у вир науково-технічного свавілля.

Першу частину дилогії «Хозяин Зоны» недарма названо «Горь­кие воды», адже за сюжетом випити цю чашу доводиться не безіменній владі, а конкретному президентові, а от науку залишатися людиною за будь-яких обставин можна вивчити на «Факультете всеобщей любви». Саме так зветься другий роман зі згаданої дилогії, в якому відлуння сталінських репресій 1938 року резонує вже в чорнобильську епоху 1980-х. НКВД, катування-допити, історія родини, горезвісне «син за батька не відповідає», а також романтична любов, що урівнює в правах і нащадків, і недавніх класових ворогів. Хоча, звичайно, важко покохати людину, у чиєму дарунку впізнаєш конфісковану сімейну реліквію. Помста, немов класичний попіл Клааса, у цьому разі стукає в серце чорнобильським попелом імперії.