АКТОРОМ МОЖЕШ ТИ НЕ БУТИ...

Відколи це про акторську освіту заговорили на перших шпальтах газет. Можна було б і порадіти за інтерес до улюбленої справи, коли не знати, що замішаний він на ситуації відверто скандальній. Виникла вона в зв’язку з діяльністю широко розрекламованої в Києві так званої школи акторської майстерності..., далі йде прізвище однієї відомої кіноактриси. Школі пред’явлено претензії за невиконані обіцянки щодо навчання власне у самої акторки, із наступною потім участю в зйомках серіалів і реклами. Гроші, повіривши обіцянкам, люди сплатили, причому дуже грубі (схему їхнього витягування викладено в подробицях), але ніхто з них так і не приступив до участі в будь-яких зйомках. Сама ж відома акторка заняття проводила від сили кілька разів.

Не в моїй компетенції займатися розслідуванням подробиць скандалу. Для цього є люди іншої професії. Для мене ж очевидно, що йдеться про появу «кидал» і спорудження чергового «лохотрону» (хай вибачать мені жаргонне слівце) цього разу на території, відведеній під акторську освіту. Треба віддати належне його проектувальникам: будівництво велося з тонким урахуванням психології та знанням потреб майбутніх клієнтів.

Дійсно, на акторську освіту завжди був підвищений попит. Ні для кого не секрет, що найбільші конкурси завжди були саме в театральні вузи. Кількість претендентів на одне місце акторського відділення тут завжди вимірювалася двозначною цифрою. Кардинальні зміни, що торкнулися ледь не всіх сфер нашого життя за останні півтора десятиліття, хіба що збільшили цю цифру. Кажу це з досвіду нашого Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого. Пов’язую з тим, що після набуття Україною незалежності лави абітурієнтів поповнили ті, хто в минулі роки орієнтувався на вузи Москви та Санкт-Петербурга.

Акторським відділенням нашого інституту щороку цікавляться близько шестисот чоловік. Приймаємо ж ми на бюджетну (за державний рахунок) форму навчання близько тридцяти юнаків і дівчат. Щоправда, в останні роки до них приєднуються також і ті, хто навчається на контрактній (платній) основі. Це ще чоловік 10—15. Нескладно підрахувати, скільки абітурієнтів залишається поза стінами вузу. І кожен же із них жадає акторської слави, кожному хочеться стати знаменитим та улюбленцем загалу. Масмедійний підігрів цього бажання, де люди з вулиці перетворюються на ледь не головних героїв країни, лише розпалює амбіції молоді. В цих умовах попит на акторську освіту різко зростає. Таким чином виникає реальна передумова для запуску «лохотрону» в дію.

Проектувальники акторських «шкіл», слід віддати їм належне, досить активно використовують у своїй рекламі назву основного предмета в театральних школах — «майстерність актора». Сама назва ніби гарантує за елементарної старанності набуття настільки бажаного уміння. Але надії на це, правду кажучи, геть даремні. Не можна опанувати майстерність в акторському мистецтві не те що за рік-два (про шестимісячні курси взагалі годі й казати), її не можна опанувати і за чотири роки навчання в найкращому з навчальних закладів. Це просто ні в кого не виходить, оскільки будь-якому мистецтву не можна навчитися за лічені роки. Акторське мистецтво в цьому сенсі не виняток. Назва основного предмета акторських шкіл відбиває не стільки його суть, скільки ту кінцеву мету, до досягнення якої має прагнути учень протягом свого творчого життя. Про це ми на перших же заняттях говоримо своїм студентам. Тому з усією відповідальністю можу сказати: обіцянка навчити акторської майстерності за короткий термін — це шахрайство, відвертий обман недосвідчених.

Не менший обман полягає й в іншій обіцянці — забезпечити вуз досвідченими викладачами. Майже тридцять років професійно займаючись сценічною педагогікою, знаю, що коло дійсно досвідчених викладачів досить вузьке. Той, хто думає, що досить запросити талановитого актора і він створить належний рівень викладання, помиляється. Професії актора й театрального педагога — це різні професії з огляду на їхню зовсім різну спрямованість.

Основний професійний обов’язок актора — виконання ролей у виставах і фільмах. На відміну від актора, театральний педагог має створити щось геть інше — неповторну творчу індивідуальність, готову до самостійної творчості та самовдосконалення. Для професійних занять театральною педагогікою необхідно знати шляхи і засоби постановки свідомої психотехніки майбутнього актора, інакше кажучи, володіти методикою створення творчої особистості.

Крім того, специфічною особливістю акторської професії є поєднання в одній особі творця і матеріалу творчості. Адже актор творить із самого себе — зі своїх емоцій, думок, спостережень, із усього масиву життєвого досвіду. Тому найважливішою складовою акторського виховання є цілеспрямоване формування обсягу його особистісної змістовності. Це завдання великої складності, людей здатних його виконати, не так вже й багато. Тому не буде перебільшенням сказати, що талановитий педагог — явище більш рідкісне, аніж талановитий актор. Аби уникнути хибного тлумачення, хотів би підкреслити: це зовсім не означає, що людям акторської професії доступ до театральної педагогіки закритий. Ні, мова про інше. А саме: професійне виховання актора вимагає від людей, котрі намагаються цим займатися, зовсім особливих умінь.

Тепер про ще одну обіцянку — участь у зйомках реклами. Так, дійсно, актори для заробітку займаються і цим. Справа ця не стільки творча, скільки грошова. Так уже склалося, що один знімальний день у рекламі іноді може дати приробіток, що дорівнює тримісячній зарплаті в театрі. Тому ставлення до участі в ній за останні років п’ять—шість суттєво змінилося. Початковий осуд замінився розумінням. Та все ж реклама — це вимушений засіб підтримати себе на плаву, але не саме творче плавання. В акторській творчості вона посідає навіть не друге місце, вона відверто вторинна.

Це зовсім не означає, що наші проектувальники помилилися в обіцянках. Ні, вони знали кому і що обіцяти. Для тих, хто прагне будь-що стати знаменитими, обіцянка взяти участь у рекламі чи серіалі, де на тебе дивитимуться щодня і по багато разів, звісно ж, є чудовою принадою. Ось тут і настане, наївно думають юнаки та дівчата, справжнє щастя!

Мушу їх засмутити. Ніхто з професіоналів театральної педагогіки, хоч би який авторитет і досвід він мав, беручись навчати акторської професії молоду людину, не може їй щось гарантувати в майбутньому. Бо це буде не просто безвідповідально. Це буде відвертою брехню. Хіба можна щось гарантувати до початку навчання, якщо після найуважнішого вступного прослуховування і співбесіди невідомими залишаються визначальні якості, необхідні для опанування акторської професії, — працьовитість і міра можливостей в навчанні? У вступника можуть бути розкішні зовнішні дані, він може бути наділений рідкісною чарівністю, принадливістю, але при цьому бути патологічно ледачою людиною, зовсім позбавленою вольового начала. Всі достоїнства в цьому разі втрачають своє значення. Виявити ж під час вступних іспитів відсутність волі і працьовитості надзвичайно складно.

Ну і, нарешті, про обіцянку навчатися у знаменитості. Правду кажучи, від самісінького початку рекламної кампанії «школи акторської майстерності» присутність прізвища відомої акторки в цьому проекті викликала здивування. Коло театральних педагогів не настільки вже велике, з багатьма своїми колегами з Москви та Санкт-Петербурга я знайомий особисто. Відомі також імена практично всіх визначних акторів і режисерів, які займаються педагогікою. Про нашу ж акторку, як про одну з них, чути ніколи не доводилося. Педагогікою вона ніколи в Москві не займалася і, крім участі в ряді популярних фільмів, відома хіба що інтересом до домашнього консервування. Тільки занадто необізнані люди могли повірити в те, що вона особисто буде проводити майстер-класи. До речі, ще один пустодзвін останнього десятиліття — «майстер-класи». Замість відомого і звичного слова «заняття», «урок» для напускання туману і більшої поважності вживають гучне, запозичене — «майстер-клас». Мовляв, не якась безвісна бездарність за справу береться, а справжній майстер своєї справи. І покаже він не щось безлике, а справжній клас. Однак насправді найчастіше виходить зовсім і не майстер, і зовсім уже не клас, а так собі — дешева пудра для мізків наївних і довірливих.

Особистий творчий досвід майстра, ніхто ж не заперечує, справа велика. Але, по-перше, добре б, щоб цей досвід був хоч якось осмислений, по-друге, необхідним є вміння викласти його більш-менш послідовно, і, по-третє, що, мабуть, найсуттєвіше, необхідним є абсолютно ясне розуміння — твій особистий творчий досвід, хоч яким би об’ємним він був, це усього лише мала частка тих уявлень про професію, що накопичені багатьма поколіннями акторів, режисерів, педагогів.

Що ж стосується плати за навчання, то тут і відбувся головний обман. Тому, як і всі попередні подібні заходи, це, власне, і було спрямовано на те, щоб грошей витягнути якомога більше. Від прийнятих вимагали суми, що у більш як два рази перевищували внески за навчальний рік студентів платної форми навчання, скажімо, у нашому КДІТМ ім. І.Карпенка-Карого. Здавалося б, не так уже далеко ми й перебуваємо, щоб підійти і дізнатися, що чого варте...

Все це я пишу тому, що ринок акторської освіти в останні роки значно розширився, пропозицій стає і ставатиме дедалі більше. Поява різних платних шкіл, які обіцяють навчити акторської професії, набуває якогось масового характеру. Тому добре б пам’ятати, що жодна з театральних шкіл не здатна додати таланту своїм учням. Вони можуть лише розвинути те, що дано природою. Кожна з державних театральних шкіл палко бажає одного — щоб у ній навчалися лише талановиті молоді люди. Їхній талант — запорука репутації театральної школи. І якщо вам раз за разом відмовляють у прийомі, то, мабуть, слід подумати про хибність обраної мети і не поспішати відгукуватися на дуже сумнівні пропозиції, що вимагають солідної передоплати. Акторський талант, як і акторська доля, за гроші не купуються.