7 ВЕРЕСНЯ: АПОЛЛІНЕР НЕ КРАВ

У незакінченій поемі Бродського «История двадцатого века» в главі, яка розповідає про події 1911 року, автор виділив кілька рядків для опису події, можна сказати, анекдотичної. За звинуваченням у крадіжці з Лувру «Джоконди» Леонардо да Вінчі було заарештовано поета Гійома Аполлінера.

«Из Лувру пропадает
Мона Лиза…

Кого вы думаете,
копы из Парижа

За это взяли? Мсье Аполлинера!

И в обезьяннике
ему трепали нервы».

Це дуже приблизний виклад подій не вельми відрізняється від того, який можна відновити сьогодні, переглядаючи паризькі газети перших днів вересня 1911 року. Прагнучи встигнути здати матеріал до виходу газет, журналісти плутали все: час крадіжки, ім’я інспектора поліції (Дорне, Дріу), котрому доручили розслідування справи, і навіть назву вкраденої речі. Вечірня «Матен» від 7 вересня повідомляла: Інспектор Дріу заарештував критика й поета мсьє Гійома Аполлінера в зв’язку з викраденням із Лувру єгипетських статуеток.

Зі статуетками розібралися швидко, а ось непричетність до зникнення «Джоконди» Аполлінеру довелося доводити всерйоз. Причини арешту поета були неабиякі: його бачили в Луврі за кілька днів до крадіжки. І він цього й не приховував, навпаки, враженнями від цих відвідин Аполлінер поділився з читачами паризької «Ентрансіжан»: «Чого ж ви хочете? — коментував він зникнення «Джоконди». — Там не зустрінеш жодного охоронця на цілій галереї!»

Наступного дня в будинку спостережливого поета пройшов обшук. Гійом Аполлінер (літературний псевдонім Гійома Альбера Володимира Олександра Аполлінарія Костровицького (сам він називав себе Вільгельмом Костровицьким), позашлюбний син збіднілої польської аристократки, приїхав до Парижа 1899-го. Йому було 19 років.

Він багато писав, співробітничав із журналами різних літературних напрямів, виступав із лекціями та зажив популярності дещо скандального характеру. Проте ця скандальність стосувалася скоріш творів Аполлінера (заради заробітку він писав порнографічні романи, найвідоміший із яких, «Одинадцять тисяч різок» («Les onze mille verges») — спекуляції на теми маркіза де Сада, — опублікований 1907 року), ніж його способу життя. Ілля Еренбург, котрого познайомили з поетом на початку 1914 року, зауважив, що скидався він на добродушного фламандця. Еренбург побачив у ньому захопленість і пізніше згадував, що Аполлінер любив жартувати: «Якось запропонував нам написати містерію про змія, яблуко й Пікассо. Пабло, як забобонний іспанець, не міг спокійно слухати слово «змій» і робив під столом магічні знаки, аби відігнати біду».

Ясна річ, Аполлінер, за всієї його любові до жартів, не викрадав «Джоконду», що невдовзі і з’ясувалося. Він провів кілька днів у в’язниці, потім його випустили на свободу. У збірнику «Алкоголь», мабуть, найсильнішій прижиттєвій поетичній книжці Аполлінера, є цикл віршів «У в’язниці Санте», написаний після ув’язнення.

Шедевр Леонардо повернувся до Лувру лише через три роки. Викрадачі, ними виявилися італійці, котрі мріяли повернути картину на батьківщину, не змогли знайти на неї покупця в Італії й віддали «Джоконду» французькій владі. До речі, Лувр збитків не зазнав. Навіть навпаки. Бажаючих побачити світлу пляму на стіні замість картини за три роки прийшло до музею більше, ніж шанувальників Леонардо — за дванадцять років.

Аполлінер улітку 1914 року пішов добровольцем на фронт, мріяв звільнити Польщу, воював старшиною артилерійської бригади. Навесні 1916-го осколком снаряда був тяжко поранений у голову. Сильний головний біль, лівосторонній параліч тіла. У листопаді 1918-го, за два дні до кінця війни, Аполлінер помер у Парижі від «іспанки».

І все-таки ця історія з арештом була символічна, а сам арешт по-своєму відіграв надто важливу роль у його житті. Творчі пошуки Аполлінера від чистого експерименту з формою привели його до реалізму, а опісля й до надреалізму, сюрреалізму.