29 ЖОВТНЯ: ТИТУЛЯРНИЙ РАДНИК І ЦАР

Влітку 1888 року імператор Олександр III тричі проїжджав Південно-Західною залізницею. Величезний імператорський потяг складався з важких вагонів, для переміщення яких знадобилося два товарних паровози. При цьому швидкість потяга була неприпустимо високою для російських залізниць із їхніми легкими рейками, дерев’яними шпалами та пісковим баластом — потяг міг вибити рейки. Про це й написав у рапорті на ім’я міністра шляхів сполучення Посьєта управляючий Південно-Західною залізницею Сергій Юлійович Вітте. До обов’язків управляючого входило супроводження імператорського потяга під час проходження його ділянкою залізниці. Вітте вимагав знизити швидкість потяга до безпечної, інакше він відмовлявся його супроводжувати.

До вимог управляючого прислухались, та при першій же зустрічі і Посьєт, і сам Олександр III висловили Вітте своє незадоволення. Міністр, зокрема, наголошував на тому, що на інших шляхах ніхто імператорського потяга у швидкості не обмежує і таких умов не ставить. Царю Сергій Юлійович заперечувати не став, та й не міг, а міністру відповів досить різко, що інші нехай роблять що завгодно, а він своєму государеві голову ламати не хоче і не дозволить. Це був зовсім не той тон, яким дозволялося говорити про імператора, тим паче у його присутності, тому зухвалість Вітте запам’ятали. Та насправді він мало чим ризикував: Південно-Західна залізниця було товариством комерційним, а не казенним підприємством, і в кадрових питаннях державі не підпорядковувалося.

Про зухвалого управляючого згадали досить скоро. 17(29) жовтня 1888 року неподалік станції Борки, Харково-Миколаївської залізниці сталася аварія царського потяга. Сім’я імператора під час аварії була у вагоні для столування, і серйозно ніхто не постраждав тільки завдяки силі та мужності Олександра III. Вагон при зіткненні розбився, але імператор встиг утримати дах, що падав. Це дозволило врятуватися всім, хто був на той час поруч із ним.

Причини аварії встановлювали довго й старанно. Підозрювали, приміром, терористів — у багатьох ще свіжі були спогади про жахливі замахи на Олександра II. Та фахівці, які досліджували місце катастрофи, були майже одностайні: аварія — результат неприпустимого перевищення швидкості імператорським потягом.

Невдовзі наспіли й адміністративні висновки. У відставку відправили міністра шляхів сполучення Посьєта і головного інспектора залізниць барона Шерваля. Сергію Вітте запропонували місце директора департаменту залізничних справ у міністерстві фінансів. Звичайно, призначення Вітте не стало результатом лише його завбачливості та різкої непоступливості. На той час він розробив тарифний закон, який дозволяв регулювати ціни вантажних перевезень залізницями. Запровадження закону зробило прибутковою експлуатацію залізниць у Росії і, як наслідок, викликало небачений бум залізничного будівництва в наступні чверть століття. За рахунок прибутків від експлуатації наявних залізниць фінансувалося будівництво збиткових, але стратегічно необхідних Транссибу та Китайсько-Східної залізниці. На пропозицію посісти місце директора департаменту Вітте відповів відмовою. Та новий міністр шляхів сполучення Вишнеградський пояснив йому, що відмовлятися не можна, оскільки пропонував сам цар. «Ви, будь ласка, скажіть государю, — заблагав у листі-відповіді Вітте, — якщо государ накаже, я, звичайно, це зроблю, — але щоб він мав на увазі, що я ніяких коштів не маю. Платня директора департаменту 8—10 тисяч, а я нині отримую понад 50 тисяч». У Вітте був будинок на Липках, до того ж він нещодавно одружився, і залишати все, переїжджати в Петербург із Києва, щоб потім бідувати, у його плани не входило. У результаті Олександр III наказав подвоїти платню новому директору департаменту, причому друга половина зарплати виплачувалася з власних коштів імператора.

Щасливе вирятування імператорської сім’ї від загибелі під час аварії потяга під Борками в релігійній країні було сприйняте як диво. Це сталося в день пам’яті преподобного мученика Андрія Критського і старозавітного пророка Осії (Спасителя). На їхню честь побудували десятки храмів по всій Росії.

Ті, хто вижив у катастрофі, з жахом згадували її все життя. Велика княгиня Ольга Олександрівна навіть через більш як сімдесят років не могла забути засніженого поля, розкиданих уламків імператорського потяга, червоних плям на насипу й порізаних осколками скла рук матері. Імператриця Марія Федорівна рвала білизну на бинти і перев’язувала поранених. Дочка Олександра III згадувала потім про відчуття лиха, що не полишало її в день аварії.

Тоді ще ніхто не знав, що ця катастрофа з часом спричинить дві дуже важливі події. Від ударів, отриманих того дня, в Олександра III розвилася хвороба нирок, від якої він помре через шість років. Призначення титулярного радника у відставці Сергія Вітте директором департаменту започаткує одну з найбільш плідних кар’єр за часів царювання Романових. Вітте підготує і, що нечасто трапляється в Росії, успішно проведе близько десяти щонайважливіших реформ, за результатами яких країна ввійде до п’ятірки світових промислових лідерів.