Сердито. По-донецьки

Розмови про те, що туристичний потенціал Донеччини дозволяє розраховувати на щось більше, точаться давно, але поки, в основному, лише розмовами і залишаються. Тим часом Азовське узбережжя — справжній клондайк для туристичних інвестицій. Сонце, море і пісок — товар, який у спекотні літні дні без попиту в будь-якому разі не залишиться. І рік за роком представники влади, серйозно надуваючи щоки, розповідають про «потенціал» і «необхідність розвитку». Але й цього року, як і в усі попередні, — не витанцьовується...

На туристичному фронті без змін...

Вперше цього сезону море, скривджене увагою і розгніване безперервним терором із боку людини, вже дало знати про себе — масовою загибеллю риби наприкінці травня. Відпочивальники скаржаться: дотепер, попри формально відкриті пляжі, у воді плаває дохла риба. Ще більше обурюються ті, хто постраждав від закритих пляжів, — значну частину довгоочікуваної відпустки довелося провести в тужливому спогляданні морської гладіні замість того, щоб весело хлюпотітися у теплій воді.

До того висловлювали побоювання, що цього року гостям Азов­ського узбережжя Донецької області, можливо, вже не вдасться поніжитися на пляжах. Через відсутність самих... пляжів. Поки жителі України раділи несподівано теплій зимі, у приморській смузі лютневі шторми — особливо сильні через відсутність традиційної для Азову прибережної крижаної кірки — люто розметали кволі грибочки й огородження, та ще й «злизали» із такими труднощами завезений пісок. Керівники баз відпочинку та дитячих таборів хапалися за голову. На підприємствах, яким усі ці курортні заклади належать, начальство розводило руками: на нинішній час ганяти за дві сотні кілометрів самоскиди з піском — недозволенна розкіш. Пляжі так-сяк відкрилися і почали працювати...

Нові халепи стали лише доважком до величезної маси проблем туристичної інфраструктури Донецької області. Особливо шкода, що проблеми ці кочують із року в рік, і перелому у війні людини з власним байдужим ставленням до подарунків природи не передбачається. Сукупність об’єк­тивних труднощів і звичайного головотяпства дає сумний результат: попри стрімке наближення футбольного євродебюту 2009 і 2012 років, розважати і приваблювати вибагливих європейців поки що нікому, нічим і ніде.

Цього року, вважають спеціалісти, прориву на туристичному фронті Донеччини не відбудеться. Азовське море залишається «внутрішнім морем» Донбасу, куди їздять здебільшого лише жителі регіону. Святогір’я теж в основному розраховує на своїх земляків. З одного боку, йдеться про досить популярні курорти — Донецьку область щороку відвідують до восьми мільйонів туристів. З іншого — слід констатувати, що це насамперед заслуга неповторної у своїй пишності природи, а не місцевого сервісу. Комерційна пропозиція сервісу, по суті, коротенько формулюється так — «дешево і сердито». Ну, і ще недалеко від дому. Але попит є навіть на це.

Трагедія Меотиди

Добробут основної частини населення країни, у тому числі й на сході, який пишається своїми небаченими економічними успіхами, ще не настільки високий, щоб дозволити вояжувати закордонними курортами. Але необхідна в такій ситуації інфраструктура дешевого відпочинку не дозволяє говорити про внутрішній туризм у Донбасі як про доконаний факт.

Ринок реагує відповідно: із понад двох сотень туристичних компаній, які працюють в області, внутрішні тури своїм клієнтам пропонують не більше двадцяти. Причина проста: людина за свої гроші хоче відпочити і позагоряти, не відволікаючись на питання побутового комфорту. На жаль, саме цього на малій батьківщині їй запропонувати не можуть. Тому основний контингент донбаських курортів — люди, яким для повноцінного відпочинку бракує або коштів, або часу.

А либонь Азовське море є предметом щирого захоплення екологів усього світу. Давні греки не даремно називали його Меотидою — «годувальницею». За багатьма параметрами це море най-най: найтепліше, наймілкіше, найпрісніше, найрибніше й найчистіше (було). Зрештою, на узбережжі Азову водилося багато видів рідкісних птахів, які живуть тільки тут і ще в двох-трьох місцях земної кулі. Птахи залишилися тільки в закритих заповідниках, а море... Не будемо про сумне.

Захоплені гонитвою за прибутками від важких виробництв, «донецькі» не помітили, як роз­тринькали дуже цінний капітал — унікальні з екологічної точки зору і потенційно вигідні для туристичного бізнесу території. Сталося це не вчора і навіть не позавчора, але досі всерйоз за виправлення такого стану речей ніхто не брався.

Брудно? Зате безпечно!

Лікарі-епідеміологи наполягають, що вже цього літа потрібно заборонити купання у деяких місцях Азовського узбережжя. З різних причин. У кожного шматочка приморської смуги — своя історія і своя маленька трагедія.

У Маріуполі, де розташовані одні з найбільших металургійних підприємств України — ММК ім.Ілліча і «Азовсталь», промислові гіганти не припиняють скидати в море свої відходи, попри вмовляння і попередження. Як наслідок питома вага «нестандартних» за мікробіологічними показниками проб становить 75% (2005-го ця цифра була удвічі меншою). Потенційних гостей міста відлякує і принципова безконтрольність стихійної торгівлі. Ризик з’їсти щось не те і провести дорогоцінну відпустку на таблетках, а то й у лікарні, надзвичайно великий. Зусилля муніципальної влади, яка до початку літнього сезону почистила міський пляж і «підлатала» комунальну інфраструктуру, кардинально ситуацію не змінюють.

Будь-яка дитина, яка побувала в дитячому оздоровчому таборі на берегах Азовського моря, все життя пам’ятає солонувато-гіркий присмак місцевої води. Після повернення додому навіть хлорована з крана здається вишуканим напоєм. Солоний чай із цукром — екзотика азовського громхарчу. Санітарна служба вже багато років переписує зі звіту до звіту, що питна вода в приазовських районах не відповідає навіть застарілому, але досі чинному ГОСТу 1982 року, але... нічого не змінюється. Більше того — навіть солоної води вистачає не всім.

Трохи далі узбережжям, у районах азовської Ялти та Гурзуфа, нормально відпочивати людям заважають самі люди. Точніше, залишки їхньої життєдіяльності. Торік постановою головного санітарного лікаря Донецької області закрили Ялтинський полігон твердих побутових відходів (по-нашому — звалище), адже сміття вже було ніде складати, а новий «плацдарм» так і не побудували. На вимоги регіональної влади місцеві ради заявляють, що в їхніх убогих бюджетах не вистачає коштів навіть на розробку проекту, не кажучи вже про будівництво. У той час як точаться ці суперечки, поступово переповняються і сусідні звалища. Найближчим часом ці смітники можуть стати причиною бактеріологічного забруднення Азовського моря.

Ще один неодмінний атрибут морського відпочинку — фольклорні дерев’яні будочки «типу сортир». Але навіть обладнані центральною каналізацією об’єкти не можуть гарантувати побутовий комфорт своїх пожильців. Система прийому стічних вод теж дихає на ладан, і в районі Гурзуфа прибережна смуга постійно забруднюється субстанцією, яку епідеміологи у своїх звітах тактовно іменують «неочищеними і незнезараженими нечистотами».

На тлі всього цього — десятки занедбаних пансіонатів і дитячих таборів. Деякі заклади не бачили у своїх стінах людей протягом п’яти років. Підприємства-банкрути й агонізуючі заводи просто покинули свої підшефні об’єкти, а місцева влада досі так і не наважилася на якесь вольове рішення на кшталт вилучення та перепродажу приватному інвестору земельних ділянок. На тлі яскравих барв природи, яка не здається під руйнівним напором людини, під пронизливими променями літнього сонця сумовиті будівлі з облізлим тинькуванням, підсліпуватими орбітами вибитих вікон і перекошеними парканами виглядають особливо тужливо...

Мер Новоазовська Олег Сидоренко каже, що самі інвестори сюди не надто вже й поспішають. Місцева влада дуже довго намагалася продати хоча б муніципальні пляжі, на утримання яких давно бракує коштів. Але у потенційних покупців усякий інтерес зникає через необхідність колосальних капіталовкладень. Тому в Новоазовську і сусідньому селищі Сєдово цього літа пляжі не відкрилися. Втім, додає Сидоренко, туристам це ніколи не заважало, все одно купалися, де хотіли.

Тож до очевидних переваг відпочинку на Азовському узбережжі можна зарахувати хіба що обіцяну міліцією безпечну криміногенну обстановку. За словами начальника Донецького обласного управління МВС Михайла Клюєва, перед курортним сезоном правоохоронні органи провели оперативне відпрацювання прибережних районів і вже встигли порушити більше тисячі кримінальних справ, арештувати кілька десятків злочинців, знайти значну кількість викрадених автомобілів і виставити з країни пійманих у Приазов’ї нелегальних мігрантів. Начальник УМВС сподівається, що такими попереджувальними заходами міліціонери змогли віднадити «гастролерів», які щороку приїздять до морських берегів «на роботу».

«Дике» Святогір’я

У північній частині До­нецької області — Святогір’ї — проблеми здебільшого ті ж самі. Є тут і покинуті пансіонати. 2007-го не розпочали роботу близько десяти курортних закладів.

Тільки цього року Святогірськ нарешті розжився резервною лінією подачі електроенергії і перестав залежати від однієї-єдиної вразливої «нитки». Зате тут значно менше труднощів із водою та каналізацією. Як і на узбереж­жі, «дикий» туризм переважає над організованим. За путівками, культурно і поважно в дитячі табори та бази відпочинку щорічно їдуть не більше 70—75 тис. чоловік. Ще 150 тисяч — прочани Святогірської лаври.

Санітарна служба висловлює ряд претензій і до Святогір’я. У місцевих заростях водяться небезпечні для людини кліщі, від укусу яких можна захворіти на лихоманку, знамените озеро Банне перетворилося на осередок поширення малярійних комарів, а на вулицях чатують на своїх жертв бродячі кішки та собаки. «Я порушую ці теми другий чи третій рік і особливої динаміки не бачу», — поскаржився голов­ний санітарний лікар Слов’янська Сергій Моховик (Святогірськ є територією, підконтрольною міськраді Слов’янська).

Заступник мера Святогірська Леонід Чупак вважає, що лікарі дещо згущують фарби. Однак, попри попередні обіцянки влади вирішити, наприклад, проблему бродячих тварин, собаки та кішки продовжують кусати туристів із завидною сталістю. У медичних документах курортні зони області зараховуються не до місць відпочинку, а до осередків поширення сказу.

У цілому ж рівень розвитку туристичної інфраструктури на півночі Донецької області оцінюється вище, аніж на Азовському узбережжі. «Коли ми кажемо про європейський сервіс, потрібно враховувати, говоримо ми про п’ятизіркові готелі чи про те, що пропонують у Європі звичайним туристам. Так от, у другому випадку в нас уже сервіс практично не відрізняється. І за ціною, і за якістю», — підкреслив мер Слов’янська Валентин Рибачук.

Словом, поки зберігається status quo: постійні гості курортних зон Донбасу й цього разу не зрадять своїй звичці. Але в неписаній табелі про ранги завтрашніх відпускників Донецька область посідає далеко не лідируючі позиції. А либонь могла б.