«Майдан» — как много в этом звуке...»

Про події, що відбувалися на Майдані, на сьогодні написано вже чимало. Не виключено, що хтось захистить на цю тему дисертацію — настільки всіх нас вразила (кого зі знаком плюс, а кого — й навпаки) помаранчева революція.

Щойно вляглися останні іскри феєрверку на Майдані й душевне піднесення в багатьох почало змінюватися втомою та деяким розчаруванням, — зродилися сумніви й запитання: «А чи був хлопчик?», чи все-таки натовп? Чим викликане і наскільки прогнозованим було те, що сталося, і яких соціально-психологічних наслідків (можливо, масових депресій) тепер слід очікувати, зокрема і в результаті тривалого впливу на психіку помаранчевого кольору?

Вочевидь, колеги-журналісти настільки «засмикали» такими запитаннями психологів усіх мастей, що ті вирішили зібратися за «круглим столом», організованим минулого тижня Інститутом соціальної і політичної психології АПНУ (ІСПП) спільно з Асоціацією політичних психологів України. Хоча настрій експертів, які працювали на Майдані в період масових акцій, змінювався в діапазоні від екзальтовано-захопленого до скептичного, вони одностайно охрестили події «соціально-психологічним феноменом». Цілком імовірно, що завдяки Майдану в суспільстві відбудеться корекція цінностей, у кожному разі, в молоді. Якщо 1998 року серед основних цінностей молоді люди називали здоров’я, матеріальну забезпеченість, друзів, сім’ю, любов і щастя, то серед нових пріоритетів — мир у країні, добробут України, її єдність і чиста совість.

Психологи дійшли висновку, що учасників акції в жодному разі не можна називати натовпом, тобто знеособленим скупченням людей, які втратили відчуття відповідальності, не мають усвідомленої мети, але взаємопов’язані подобою емоційного (частіше агресивного) стану й загальним об’єктом уваги. На думку Дениса Богуша, президента Центру вивчення маніпулятивних технологій, це була якась інша соціально-психологічна категорія: «Одне слово, Майдан. Термін уже встоявся».

«Спектр емоційних станів, у яких перебували люди на Майдані, — підсумовувала Любов Найдьонова, учений секретар ІСПП, — дуже різноманітний. І це свідчить про те, що вони не були перетворені на натовп гордовитих зомбі із допомогою певних технологій. Відповіді були нештамповані й інтелектуально насичені. Люди не просто емоційно переживали, а й осмислювали події.

Понад 50% опитаних (усього в опитуванні брали участь близько тисячі чоловік) приєднувалися до таких відчуттів емоційного переживання, як єдність, віра і гордість. Остання емоція, що досить рідко трапляється в масовому плані, на Майдані була серед домінуючих. Як в епіцентрі (біля сцени), у наметовому містечку, так і на окраїнах, де, власне, феномен Майдану починав розпадатися, основною була емоція радості».

При цьому, відзначають психологи, емоційний стан людей, які були аудиторією ЗМІ, значно відрізнявся від стану тих, хто безпосередньо брав участь в акції. Тетяна Пашукова, доктор психологічних наук із Кіровограда, вважає, що суспільство в цілому перебувало в передпанічному стані. Втративши впевненість у завтрашньому дні, люди «прилипали до телевізора», боючись пропустити щось важливе. Вони відзначали неймовірну втому, насамперед — від калейдоскопу інформації. Порушувалися нормальні трудові функції, важко було планувати щось на перспективу.

На думку Дениса Богуша, «наш народ дуже сильно заполітизований. Якщо американець думає про політику в середньому три з половиною хвилини на день, то українець до виборів — три з половиною години, а після — близько чотирьох. При цьому він зможе назвати імена 10—15 політиків, тоді як американця, котрий знає, як звати президента, уже вважають політично підкованим.

Загальнонаціональні канали стосовно тих чи інших кандидатів нерідко створювали віртуальну реальність. Та, оскільки зберегти тотальну цензуру було неможливо, люди бачили відхилення від реальних образів. І це серйозно вплинуло на результати голосування. Саме віртуальні образи й грубі цинічні фальсифікації викликали соціальний сплеск».

Те, що сталося, не було до такої міри несподіваним, як нам сьогодні намагаються це подати, вважає Ірина Жадан, завідуюча лабораторією психології політичної освіти ІСПП. На думку Миколи Слюсаревського, директора інституту, хоча напруженості, яка асоціюється з пригніченістю, гнівом, тривогою, у суспільстві не спостерігалося (навпаки, вона здавалася зниженою), зате переважало очікування змін, і ще на початку передвиборної кампанії кожен п’ятий у разі фальсифікації виборів готовий був висловити протест. Низька соціальна активність саме й спричинила той факт, що акції проходили мирно, без агресії. У цьому, вважає Слюсаревський, особливої заслуги лідерів опозиції немає.

Зміною суспільних мотивацій психологи назвали те, що вперше за багато років українці були обурені не величиною зарплат і пенсій, а порушенням прав людини.

Наскільки ймовірні масові депресії після таких яскравих переживань? Тут думки фахівців розійшлися.

Спад, навіть виснаженість на фізіологічному рівні — природні після великого емоційного піднесення. Проте, відповідно до опитувань людей на Майдані, відчуття втоми в різних категорій не перевищувало 5%. «Не думаю, що Майдан сам по собі є стресором, який викликає масові депресії, — вважає Любов Найдьонова. — Якщо кількість депресій і збільшиться, то це буде зумовлено наявністю й інших чинників. Тобто причиною послужить факт повернення до повсякденного життя та необхідність вирішувати нагромаджені проблеми».

На думку Тетяни Титаренко, завідуючої лабораторією соціальної психології особистості ІСПП, «депресії все-таки будуть. І в цьому нічого страшного немає. Депресії розпочнуться, як завжди, навесні. І, можливо, їх буде трохи більше, тому що багато хто (особливо приїжджі) надто великі надії покладають на майбутнє. І коли воно настане, то повернення на грішну землю неминуче викличе розчарування».

Що ж до помаранчевого кольору, то більшість психологів зійшлися на думці, що, попри його позитивний вплив, він усе-таки — енерговитратний. І тому нині чимало людей із радістю зняли з себе революційні стрічки. На думку Миколи Слюсаревського, «професійні психологи можуть багато розповісти про психологічні особливості кольорів. І все це буде правильно. Водночас будь-яку істину не слід перебільшувати й доводити до абсурду. Кольорова символіка — явище соціальне. І хоча психофізіологічно колір, безумовно, впливає на емоційний стан людини, головне те, яким власним змістом ми наповнюємо ту чи іншу символіку. Одна річ — колір як такий, інша — він же для людей, котрі брали участь у цих подіях. Це стосується як помаранчевого, так і синьо-білих кольорів».