КОНКІСТАДОРИ

КОНКІСТАДОРИ — вони перепливли моря і спалили за собою кораблі. Вони говорили, що пливуть то по Золоте Руно, то здобувати Трою. Направду ж, інша мета маячніла в їхніх очах. І ступивши на хитку твердь нової землі, конкістадори продовжили рух до своєї маячні.

Отруйні стріли знавіснілих інків щербилися об їхні бойові лати з щирого чавуну. Чарівний чавун прикривав усе життєносне тіло конкістадорів. Тіло ж життєдайне було відкрите семи вітрам. Бо на рідних ливарнях не вміли виливати чавун такої змінної конфігурації. Життєдайне тіло було — таким чином — їхньою ахіллесовою п’ятою на шляху до заповідного. Тому час від часу вони відсікали його мечами і припалювали грецьким вогнем. А воно час від часу виростало знову. Однак вони невпинно сунули вперед, а часом назад, а часом убік. Наближаючись до Міста Золота, яке одне було їх справжньою ціллю.

Доки на далекій батьківщині плодились легенди про лицарів, що пішли полювати циклопа, та про інші нісенітниці, конкістадори добулись у Місто Золота. Збезчещені павіани повтікали в дикі дебрі, де в безсилій злобі смоктали власні отруйні стріли очманілі червоношкірі партизани. А потомлені конкістадори поснули мирним сном на скирдах золота. І приснились їм човни з рожевими вітрилами і дуже тихий океан.

Текст, присвячений конкістадору української журналістики
Володимиру Павліву з нагоди його 32-річчя