Дідона і Авось

ДІЮЧІ ОСОБИ:

Зевс (Зевес) - нині діючий бог

Еней Тикаченко - парубок моторний

Низ Моріз та Евріал Марчік - троянці, побратими Енея

Харон Бельгійський - простий перевізник

Юнона - конотопська дочка

Марс Дрюкач - бог-силовик

Дідона - дівка, яку всі хочуть

Частина перша

Еней був парубок кремезний
I зiрку мав вiн золоту,
До того ж жезло довжелезне
Та ще й шляхетную мету.
Богам здавався вiн непевним,
А всiм селянам - батьком кревним,
Слова так сипав, як горох,
Вмiв хутко грошi рахувати,
Знав добре сiяти, орати,
Як треба - мiг по пицi дати,
Нi в чiм не був страхополох.
Коли чвалав вiн на партзбори,
Вдягнувши спiкерський жупан,
То, зчувши грюк його пiдборiв,
Ховались трейдери в бур'ян.
Бо мав Еней важку харизму
Та грандіозні ахворизми.
Вiн поважав богiв не вельми,
Сам Зевс для нього був не те,
А решта, прошу пана, - шельми,
Проте вважав вiн за святе
Себе самого та державу
(Для нього се було одне),
То ж мрiяв про всесвiтню славу
I про Олiмп. Та головне
Про дiвку мрiяв вiн одненьку.
Дiдона звалась. Чепурненька.
Така смачная молодиця,
Рум'яна, повна, бiлолиця,
Дородна, росла i красива,
Приступна, добра, неспесива,
Куди не йде - кругом юрба,
Хоч хто на неї ненароком
Закине молодецьким оком,
То так її i вподоба.
От i вподобали дiвчатко
Одразу пiвтора десятка.
Їх сторонилась, як холери,
Дарма - тi клятi кавалери,
У чергу шикувались знов,
Щоб висловить свою любов,
Один спiвав iй про кохання,
Про «Злагоду» i процвiтання,
Божився, що не буде бити,
Жбурляв до нiг її кредити.
А другий клявсь, що буде дбати
I соцiально захищати,
Трояндами прикрасить хатку
Та зробить людськими податки.
А третiй все хапав за коси
I шепотів їй про покоси,
Про врожаї, жнива веселi,
Про капремонт в старiй оселi,
Що буде в хатi всього повно -
Пшеницi, кукурудзи, вовни,
Що будуть сало i яєчки.
I все тягнув з собою в гречку…
Так i таскалися за нею,
Низ, Еврiал, Зевес з Енеєм…
Козак чи Бог - дарма! Дiдону
Не хвилювали тi поклони.
I хоч життя було тяжким,
Вона не здибалась нi з ким…

Частина друга

Юнона, конотопська дочка,
Енея не любила - страх!
Якби могла, то на шматочки,
Роздерла, щоб i дух не пах.
Еней був тяжко не по серцю,
Юнонi - все її гнiвив,
Здававсь гiрчіший їй вiд перцю,
Бо вiн колись її «розвiв».
Юнону вiн брутально «кинув» -
Став гетьманом їй завдяки,
Та i залишив попiд тином,
Не давши, бодай, копiйки.
Та гiрш за те їй не любився,
Що комiтета їй не дав -
Чи то забув, чи помилився,
Та обiцянки не стримав.
Юнона довго не барилась,
Щоби Енею дяку дать -
За чуб енеївський вхопилась
I так давай йому казать:
«Отак i вiр козацьким спiвам -
Ти ж, вражий син, казав, що лiвий!
Що збрешеш нинi ти менi?
Нагрiла в пазусi гадюку,
Щоби тепер терпiти муку!
Послала пуховик свинi!
Щоб ти, гульвicа, з дiдьком бився,
Щоб Бог забрав у тебе сон…»
Та наш Еней не розгубився -
Узяв та й вимкнув мiкрофон.
Еней вiд неї вiдступався -
Щоб не попала межи рог,
Не те, щоб вiн її боявся…
Та рейтинг в неї був - дай Бог!
Вона була нiвроку дiва,
Червона, як томатний сiк,
Розумна, хоч i вередлива,
Прогресувала кожен рiк.
Як тая вершниця скакала
Ще й вiйсько за собой вела,
Богiв чимало дратувала
I все як помелом мела.
Вона без всякого обману
I щиро, без обинякiв
Усiм робила добру шану -
Ремнями драла, мов бикiв,
Кусала, гризла, бичувала,
Кришила, шкварила, щипала,
Топтала, дряпала, пекла,
Порола, корчила, пиляла,
Хлестала i тортурувала.
А в принципi - не зла була.
Всi знали - мери та мiнiстри,
Вiце-прем'єри, бургомicтри,
Махровi iмперiалicти,
Соцiалiсти, комунiсти,
Завзятi нацiоналiсти
Та рiзнобарвнi журналiсти,
Жандарми, штатськi та воєннi,
Кривi, видющi та слiпi,
I незалежнi, i казеннi,
I атеїcти, i попи -
Що як невчас розтулиш пельку,
То мусиш куштувать земельку,
I хоч би ти великий пан,
А будеш битий, як Мовчан.
А ще, сказати вам, Юнона
Була ревнива. До Дiдони
Шалено ревнувала всiх
I пiднiмала всіх на смiх
В очах Дiдонових. На вушко
Казала їй: «Послухай, душко.
Хiба то женихи для тебе?
Що корчить кожен з них iз себе?
Зевес - то хтивий стариган,
Еней же - не холоп, не пан,
Здоровий - хоч на нім орати,
Та жити з ним? Господня мати,
Вiд шлюбу цього порятуй!
А iншi? Евріал - холуй.
Низ - кров вiд кровi боягуза…
Хутчiш готуй для всiх гарбуза!»
А женихи? Хоч ображались,
Але не дуже й переймались,
I як почне Юнона хай,
То кожен думав так: «Нехай.
Юнона з мене кров поп'є.
Але ж вона й сусiда б'є!»
А Бог Зевес казав вiдверто:
«Вона, конєшно, баба терта,
Сердита - чистая яга,
А все ж менi допомага.
Бо важко битися з юрбою,
Вона ж їх сварить мiж собою.
Один зостанеться - їй-Богу,
Будь-кому поламаю роги.
I сам введу Дiдону в хату.
Це дiалектика, роб'ята!»
А що ж Дiдона? Як на грiх
Вона ненавидить усiх…

Частина третя

Олiмп високий - аж до неба.
Кому до олiмпiйцiв треба,
Тому мусив рiчкою пливти.
А хочеш перевiз - плати.
Перевiзник Хароном звався,
При Боговi вiн був божком.
Вiн час вiд часу вiдкликався.
Також на прiзвисько Сашко.
Зазнав Харон лихої долi,
Поїв черственьких сухарiв…
Колись стерiг вiн бараболю
Вiд покупцiв та вiд щурiв.
Тепер був радником Зевеса,
Мав оберемок «Мерседесiв»
I у Версаче шив жупан…
Короче, гарний був пацан.
Всяк, хто чекав на милiсть Божу,
Знав: без Харона вiн не зможе
До Зевсових упасти нiг -
Тепер Харон Олiмп стерiг.
Харона плачучи прохали,
Сховавши очi, грошi пхали,
Той повз, той сунувсь, iнший лiз,
Щоб iх Харон до Бога звiз.
Кого ж не вiзьме, як затнеться,
Харон везти на iнший бiк,
Тому сидiти доведеться,
Чи рокiв п'ять, чи цiлий вiк.
Ба, навiть славна Артемiда,
Прийшла до нього як до гiда,
Що гарно райський знав ландшафт,
I з ним пила на брудершафт
Сивуху власного розливу.
Харон ковтнув - i сталось диво:
Вiн з Артемiдою попхався
Аж до Зевеса. Зустрiчався
Наш Бог з красунею годину.
До олiмпiйської родини
Вона потрапила вiдтодi.
Харону завдяки та вродi.

Частина четверта

Еней, з роботи як проспався,
Iз'їв солоний огірок,
Потiм умився і убрався,
Як парубійко до дівок.
Пішов по полю мандрувати,
Щоб хто дорогу показав,
Де виборцiв йому шукати,
Бо сам того, на жаль, не знав.
Ішов, ішов, втомився бідний,
Аж з кудрів капав піт на ніс,
Аж поки не побачив рідний
Законодавчий мертвий ліс.
На ніжці курячій стояла
В тім лісі хатка обвєтшала,
Над нею прапор майорів,
І в вікнах каганець горів.
В тій хаті стіл стояв великий,
Доперестроєчних років,
За столом, спершися на піки,
Сиділи двійко козаків.
А козаками були тими
Енея славні побратими -
Що звались Евріал та Низ.
Еней на чільне місце вліз,
По мікрофону постучав
Та і нараду розпочав.

Еней (звертаючись до Низа):

Чого так сильно зажурився
І так надувся, як індик?
Зовсім охляв і занудився,
Мов по УТ-1 Кулик?
Чи за Дідоною ти скучив?

Низ (роздратовано):

Я хочу бить поганців сучих!
А ми ж не робим ні хріна…
У нас війна, чи не війна?

Евріал (похмуро):

Зевес, як хижий звір, лютує,
На Слобожанщині катує
Моїх братів. Набрав найманців…

Еней (зацікавлено):

Кого?

Низ:

Московських голодранців.

Еней:

Багато?

Евріал:

Як лайна під тином!

Еней:

Ти ба… Хорошая картина!

Низ:

А ми спимо, як пес при грубі…

Еней:

Спокійно, хлопці мої любі,
Скажу вам ось що, козарлюги,
Послухав ваших я речей…
То не великії заслуги,
Як знімуть голови з плечей.
Щоб москалі пустоголові
На нашій заробляли крові?!

Низ:

Та ми ж підтримуєм пока
Троянського виробника.

Евріал:

Та як не можна Зевса бити,
То що ж тоді, звиняй, робити?

Еней (поважно):

Писати Зевсові листа!

Низ:

Дурне! То витівка пуста!
На біса? Іч, знайшли султана!

Евріал:

Що з того буде, прошу пана?

Еней:

Запропонуєм перемир'я…
Гадаю, Зевс розпустить пір'я,
Себе вважа він за рубаку,
І, певно, сам полізе в драку.
А як наразиться на сварку…

Низ:

…То вип'є лиха повну чарку.

Еней:

Йому з Гоморрою Содом
Влаштуєм…

Евріал:

… І доб'єм судом.

Низ:

Та все ж потрібно з'ясувати,
Що з нами буде пани-брати?
Нас трійко, кожен - славний воїн,
То хто ж Дідони більш достоїн?

Еней:

Ніколи я не буду другим!

Низ:

Та й ми тобі, звиняй, не слуги!

Евріал:

Ви, хлопці, чубитесь дарма.
Дідона вибере сама…

Частина п'ята

Зевес ревів, мов та ракета,
Та кликав всіх до кабінета,
Олімп, мов листик, затрусивсь,
Олімпський потрух зворушивсь.
Боги, богині, напівбоги,
Простоволосі, босоногі
Біжать до Зевса на килим,
А він кричить їм грізно всім.

Зевес:

Я вас із неба поспихаю,
І до того вас укараю,
Що пасти будете свиней!
Чом не розбитий ще Еней?
Низ з Евріалом роблять книжки!

Марс:

Але ж намітились подвижки.
Все робим згідно технологій…

Зевес:

Ледащі! Поламаю роги!
Чому, питаю вас, собаки,
Зареєстровано козаків?
Я вам не довіряв не зря.
Не обійшлось без хабаря?

Марс:

Не обійшлось тут без Харона.
Це завдяки йому Дідона
Енея, Низа, Евріала
Та інших ланців вподобала.
Листи любовні написав
Харон. І козакам продав.
Вони і слали ті листи
Дідоні. Вибач, але й ти
Листи оті Дідоні слав,
Хоча, напевно, і не знав,
Що теж попав у ті тенети…

Зевес:

А ти де був?

Марс:

Читав газети.
Агітував за божу вєру,
Та забезпечив нову еру
На телебаченні…

Зевес:

Набридло.
Все, що ви робите, - повидло.
Скликайте всіх, збирайте зброю.
Якщо програємо… Урою!

Частина шоста

Зевес послав листа Енею,
Щоб вийшов битись самнасам,
Помірявсь силою своєю,
Дістав від Зевса по усам,
Хоч на шаблях, хоч кулаками
Пошурхатись попід боками,
Або ж побитись і на смерть.
Ще захотів він носа втерть
Також і Низу, Евріалу,
Всьому троянському кагалу.
Гукав: «Виходьте на штики,
Чи може ви не мужики?
Той, хто у битві переможе,
Дідону взять у жони зможе».
І в день осінній на галяві
Зібрались наші вояки,
Щоби у сутичці кривавій
Здобуть Дідоновой руки.
Аж раптом дивляться - Дідона,
Бліда, сумна, як удова,
Прийшла, одвісила поклона
Та й каже їм такі слова.
«Які із вас, скажіть, рубаки,
Які із вас чоловіки?
Якби не доля, небораки,
Нікому б не дала руки.
Навіщо мірятися силой,
Як не один із вас немилий?
Для всіх, для вас, шановні друзі,
Заготувала я гарбузів.
Та щиро б вам їх роздала,
Якби… Якби не доля зла.
В дівках сидіти досі сором.
Що ж, смійтесь над дівочим горем!
Ви, хлопці, всі мені байдужі.
То ж байдуже, хто буде мужем.
Мене ви хочете? Що ж, прошу,
Піду за тим, хто більше грошей
В кишенях та у скринях має.
Багатія і сподобаю».
Ну от і все. Розказ скінчився.
Хтось на Дідоні оженився.
То байдуже, з ким візьмеш шлюб
Як з женихів ніхто не люб.