Життя після окупації. Проблеми та біль прифронтових міст

У листопаді 2022 року місто Снігурівка в Миколаївській області звільнили від російських військ після майже дев’яти місяців окупації. Відразу ж там ввели військову адміністрацію (ВА), на яку було покладено непросте завдання — відновити та повернути до життя пошкоджене війною місто, а згодом і ліквідувати наслідки прориву Каховської ГЕС. Попри звільнення Снігурівка залишається під загрозою обстрілів через близькість до фронту.

На прикладі Снігурівки добре простежуються характерні проблеми невеликих прифронтових громад. Як має відбутися перехід від воєнного до цивільного стану? Чи здійснюється відбудова та які виклики мають пошкоджені війною міста та сіла? Що є головним у роботі міських військових адміністрацій?

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Як тримаються малі громади під час війни? Дослідження

Рух ЧЕСНО в межах дослідження проблем децентралізації в Україні поспілкувався з очільником Снігурівської міської військової адміністрації Іваном Кухтою, уродженцем Снігурівки й депутатом Миколаївської обласної ради, який уже другий рік поспіль фактично керує деокупованою громадою.

Голова Снігурівської ВА Іван Кухта

НикВести

Про ситуацію в місті та відбудову

— Пане Іване, на своїй посаді ви перебуваєте майже два роки, вас призначили відразу після деокупації Снігурівки. З якими викликами ви стикнулися після звільнення міста?

— Найпершим викликом було швидко зібрати команду, яка б могла керувати ситуацією у громаді в надскладних умовах після деокупації. Переважна більшість співробітників міської територіальної громади не перебувала в Снігурівці під час окупації, виїхала за її межі. Не всі мали змогу повернутися швидко, щоб організовувати робочі процеси.

Тому перший тиждень я розпочинав із невеликою кількістю людей. Ну, а потім потихеньку-помаленьку люди повертались і формувалася команда людей, які взяли на себе відповідальність за все, що відбувається в територіальній громаді, й почали працювати, виводити її на той рівень, який є нині.

Потім були регулярні обстріли, наймасштабніший із яких стався великодньої ночі 2023 року. Тоді по Снігурівській територіальній громаді поцілило 12 ракет С-300, більшість із яких припала безпосередньо на саму Снігурівку. На превеликий жаль, і такого не забудеш ніколи, двоє діточок загинули тієї ночі. Це був один із найважчих моментів.

— Наскільки складною була ситуація з відновленням?

— Швидко всього не відновити, а наслідки обстрілів лише погіршували ситуацію. Місто вісім місяців жило без води та світла, а на додачу треба було ще й розмінувати значні території. Понад сім областей України надали своїх співробітників ДСНС для розмінування наших земель.

Серйозним викликом було відновлення водозабезпечення та світла. На мою думку, ми повернули їх досить швидко. Завдяки обласній військовій адміністрації отримали два генератори потужністю 100 кіловат. На додачу Миколаївоблтеплоенерго відрядило до нас своїх спеціалістів.

Дуже допомагало те, що всі установи управління Миколаївської обласної військової адміністрації, кожен на своєму рівні, намагалися допомогти Снігурівщині після деокупації. Це був дуже великий плюс.

Спочатку ми відновлювали критичну інфраструктуру — лінії електропередач і лінії, які, зокрема, забезпечують водопостачання. Далі було завдання повернути електроенергію людям. Це паралельно із забезпеченням громади необхідними продуктами харчування, продовольчими наборами тощо.

Крім цього, залишалося й питання інфраструктури, бо в межах колишнього Снігурівського району було підірвано більш як десять мостів. Потрібно було працювати над їх відновленням, аби й люди мали змогу доїжджати, й ми могли надати їм гуманітарну допомогу та державні послуги, а також видати пенсію. Завдяки Державній службі транспорту ми за відносно короткий проміжок часу, приблизно рік і три місяці, змогли відновити всі мости та мостові переходи.

— Вибух на Каховській ГЕС уплинув на життя міста?

— Снігурівська територіальна громада постраждала чи не найбільше з усієї Миколаївської області через наслідки підриву ГЕС. Рівень води піднявся на шість метрів, 13 населених пунктів зазнали підтоплень різного характеру. Близько 470 будинків було підтоплено, десь 700 людей були змушені покинути домівки.

Вже в червні ми змогли працювати за програмою «єВідновлення», наші люди почали там реєструватися. Для цього потрібні були спеціалісти, яких, на превеликий жаль, у територіальній громаді не було. А для того, щоб вести обрахунки, має бути кваліфікований спеціаліст, архітектор, спеціаліст із будівництва. Це щоб люди змогли отримати компенсацію з бюджету.

Тому я залучав таких людей із Миколаєва, з обласної інфраструктури, всюди просив виділити їх мені. Потім разом із цими спеціалістами їздили наші комісії, навчалися та переймали досвід. Згодом почали працювати самостійно, щоб якнайшвидше обстежити будинки, кваліфіковано підрахувати збитки й надати людям допомогу для отримання компенсації від держави.

— Наскільки сильно змінилася демографічна ситуація, якщо порівняти з періодом до окупації?

— Демографічна ситуація складна. До початку повномасштабного вторгнення, за офіційними даними, в територіальній громаді проживало близько 23 тисяч мешканців. Зараз — орієнтовно 15–16 тисяч людей. Тобто близько 7–8 тисяч мешканців не повернулися. Це ті, хто зміг знайти роботу десь поза межами територіальної громади. Ті, в кого є діти, відправили їх до навчальних закладів у різних куточках нашої держави, де це дозволяє безпекова ситуація.

Водночас виїжджали часто активні й ініціативні люди середнього та молодшого віку — це ті, хто нам дуже-дуже потрібен у територіальній громаді для її відновлення. Нам дуже потрібні люди, які працюватимуть, сплачуватимуть податки й цим самим сприяти її відновленню.

Але ми намагаємося робити все з тією кількістю людей, яку наразі маємо. Намагаємося робити максимум для того, щоб люди, які зараз не проживають у територіальній громаді, бачили, що вона відновлюється, й хотіли повернутися.

— Держава допомагає з відбудовою?

— Так, ми отримали від держави 30 мільйонів гривень на ремонт і реконструкцію укриттів однієї зі шкіл, яка наразі не ушкоджена, й можемо розпочати в ній навчальний процес. Дофінансуємо, бо не вистачає за проєктом цих коштів, і відновимо роботу в навчальному закладі, коли стане нормальною безпекова ситуація.

Також нещодавно до Снігурівки приїжджав в.о. міністра інфраструктури, вивчав стан справ у нашій територіальній громаді. Ми попросили кошти на допомогу з відбудовою опорної школи, в яку поцілила ракета С-300. На щастя, будівля підлягає відновленню.

Все, що можна було зробити своїми силами там, де покрівлю було зруйновано вибуховою хвилею, але приміщення вціліли, ми відновили. Нам пообіцяли, що Кабмін виділить кошти на відновлення цієї школи.

Крім того, вже згадані мости без допомоги держави теж було б неможливо відбудувати. Взагалі руйнування мостів стало до певної міри плюсом, адже всі вони були гнилі й експлуатувалися понад 60 років.

Іван Кухта на відкритті «Василівського мосту»

Іван Кухта/Facebook

— Чи була допомога від міжнародних партнерів?

— Так, міжнародні донори постійно допомагають — із відновленням протирадіаційних укриттів, ремонтом навчальних закладів і дитячих садочків, облаштуванням і різним устаткуванням.

Але через те, що ми занадто близько до лінії фронту, — 15–20 кілометрів — міжнародні донори не надто хочуть вкладати кошти, оскільки все це ризиковано.

Вкласти кошти можна, але є великий ризик, що завтра будівлю можуть зруйнувати обстрілами. Звісно, ми бачимо, що й у Києві руйнують, і на заході України, але тут набагато більше обстрілів.

Зруйнована школа у Снігурівці

Валентина Гурова/Суспільне Миколаїв

Про відносини з місцевим самоврядуванням і владою

— Якою є наразі ситуація з місцевою радою в громаді після введення військової адміністрації?

— Верховна Рада наділила мене функціями керування місцевим самоврядуванням, зокрема я своїми розпорядженнями розподіляю фінанси. Тому як на начальника військової адміністрації в мене дуже великі навантаження: власні функціональні обов’язки, а також обов’язки голови територіальної громади й депутатського корпусу.

Наразі повноцінно запрацювати громаді та місцевій раді було б нелегко. Адже дуже багато депутатів склали повноваження та виїхали за межі нашої держави, щоб діти були в безпеці. Чимало депутатів не перебувають безпосередньо не території громади, тож зібрати сесію й провести її було б дуже складно.

За цих умов ухвалювати рішення потрібно постійно, а не протягом однієї-двох сесій на тиждень, тому вважаю, що на сьогодні відновлення самоврядування не може бути метою. У територіальних громадах, які межують із нами та змушені займатися відновленням через проведення сесій, процеси відбуваються набагато повільніше. А сьогодні швидкість відіграє значну роль.

Наприклад, якась міжнародна організація хоче надати благодійну допомогу на умовах співфінансування: 80% — її кошти, а 20% — внесок громади. В нашому випадку ми погоджуємось і працюємо, залучаємо кошти в громаду. В іншому випадку на це треба збирати сесії й депутатів, а програма може бути нетривалою.

— Звісно, військова адміністрація, особливо в таких прифронтових громадах, як ваша, є необхідним інструментом. Але самі ВА навряд чи можна назвати безпроблемними. Чи не вважаєте ви, що Україні потрібен окремий закон, який би регулював їхню діяльність?

— Я знаю, що у Верховній Раді лежить законопроєкт, покликаний відрегулювати безпосередньо статус військової адміністрації, але руки в парламентарів щось ніяк до нього не дійдуть. І це прикро, адже всім військовим адміністраціям у Миколаївській та Херсонській областях, із якими ми товаришуємо, вкрай тяжко.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Запоріжжя, Суми та Київ: як військові адміністрації конфліктують із місцевим самоврядуванням та що з цим робити

У нас досі немає чітко визначеного статусу: військова адміністрація — це орган державної виконавчої влади чи місцевого самоврядування? І ніхто не може дати відповідь на це запитання. Гадаю, що Верховній Раді потрібно звернути на це увагу й усе-таки законодавчо визначитися.

— Основна претензія з боку експертного середовища до військових адміністрацій — непрозорість і майже одноосібне розподілення коштів. Як можна зробити діяльність військової адміністрації прозорішою?

— Я не вважаю, що ми не є прозорими. Ми так само на всіх майданчиках виставляємо всі наші закупівлі. Крім того, більша відповідальність — на начальнику військової адміністрації, адже я своїм розпорядженням направляю кошти туди чи туди.

А що робиться в територіальній громаді? Голосує колегіальний орган — депутатський корпус, і відповідальність розпорошується. У випадку ж військової адміністрації, якщо прийдуть правоохоронні органи, вони запитають у мене безпосередньо.

Для центральної влади це, може, й краще, бо якщо прийдуть правоохоронці, то ти вже не скажеш: «Ой, перепрошую, це ж не я, це депутатський корпус. Так, я направив подання, але ж вони проголосували».

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Військові адміністрації: повзуча централізація чи необхідний інструмент під час війни?

— Ще одна проблемна тема військових адміністрацій — критерії призначення на посаду. Тобто зараз незрозуміло, які компетенції повинна мати людина, щоб обійняти цю посаду. Як відбувалося ваше призначення на посаду начальника військової адміністрації?

— У мене ще до початку війни був бізнес — транспортні перевезення. Досить багато водіїв, ми надавали послуги з перевезень по території України, в межах ЄС. Потім почалася війна. Чого хоче водій транспортного засобу? Повернутися до своєї родини й допомогти дітям, дружині, батькам.

Ми швиденько направили хлопців на легкових автівках до Миколаївської області, а вони переважно з Миколаєва або Снігурівки. Я організував ці процеси, потім поїхав до Баштанки (місто в Миколаївській області неподалік Снігурівки. — М.З.) й займався продовольчим забезпеченням і Баштанського району, оскільки це мій округ як депутата Миколаївської обласної ради. Транспортні засоби моєї компанії безкоштовно перевезли гуманітарну допомогу й до Миколаєва, Вознесенська, Первомайська.

25 квітня 2022 року я мобілізувався до лав ЗСУ й працював на Снігурівському напрямку, а потім — над деокупацією Снігурівки. Я взагалі народився в Снігурівці, тому людей, які її знають краще за мене, важко знайти.

Тому Віталій Кім (начальник Миколаївської обласної ВА. — М.З.) сказав, що нам потрібна кваліфікована людина, яка б могла зайти безпосередньо в Снігурівку. Ми на період розмови навіть іще не думали, що орки вийдуть із міста.

Питання було в тому, хто зможе очолити військову адміністрацію, зважаючи на те, що потрібно перебувати під постійними обстрілами. Допомагати ЗСУ, організовувати вивезення людей, які тут залишалися під час окупації, прокладати маршрути для евакуації й облаштовувати життя для тих, хто залишатиметься тут. Як бачите, я погодився.

Иван Кухта и глава Николаевской ВА Виталий Ким

Іван Кухта/Facebook

— У суспільстві популярною є думка, що ВА мають очолювати саме військові…

— Я погоджуюся з тим, що це мають бути переважно військові. Але те, що я є й депутатом обласної ради, — так само великий плюс. Чому? Тому що маю досвід комунікації з управліннями, міністерствами різного роду, що насправді є великою перевагою.

Якщо людина, призначена начальником військової адміністрації, не була в процесі, то їй знадобиться набагато більше часу на адаптацію. Я ж можу значно швидше прокомунікувати з державними органами.

На мою думку, непогано призначати депутатів обласної ради, можливо, й помічників народних депутатів, які перебувають у їхніх округах, на окупованих або на деокупованих територіях. Якби помічник народного депутата керував військовою адміністрацією, то, гадаю, й народні депутати набагато більше допомагали б громадам. Це моя думка. Але це також іще не врегульовано.

— Як відбувається взаємодія безпосередньо з військовими?

— У них свої завдання, ми більше з огляду на зайнятість займаємося безпосередньо проблемами територіальної громади та її забезпеченням.

Про перехід від військової до цивільної адміністрації

— Як ви бачите процес повернення до мирного життя в прифронтових громадах? Коли війна завершиться перемогою України, скільки часу потрібно буде місту для відновлення самоврядування?

— Військові адміністрації утворюються розпорядженням президента, і їх начальників призначає президент на строк дії воєнного стану й 30 днів після його закінчення. Далі я складаю повноваження начальника військової адміністрації й передаю все це територіальній громаді.

За моделлю військово-цивільних адміністрацій, які були в нас у Донецькій і Луганській областях, їх начальники призначаються на строк дії воєнного стану й до першої сесії новообраної ради.

Тобто ми працюємо 30 днів після закінчення воєнного стану, а військово-цивільні — до першої сесії новообраної ради. Але чи зможе орган місцевого самоврядування запрацювати через 30 днів після закінчення воєнного стану? Навряд.

Якщо голова територіальної громади зможе взятися до виконання своїх функціональних обов’язків і повноважень, то як щодо депутатського корпусу? Чи збереться більшість, аби ухвалювати рішення? В мене є великі сумніви.

— Як, на вашу думку, виходити з цієї ситуації?

— Має бути якийсь перехідний період. Якщо війна закінчиться, дай Боже, цього року нашою перемогою, то чи призначать дострокові вибори до органів місцевого самоврядування? Навряд. Але чергові вибори в нас мають бути в жовтні цього року. І нам іще треба провести вибори президента та вибори до Верховної Ради.

Гадаю, доцільніше було б зробити військові адміністрації військово-цивільними, щоб вони працювали принаймні до першої сесії міської ради. Тоді буде перехід: провели вибори, утворився новий депутатський корпус, обрали голову територіальної громади — й уперед.

Начальниками низки військових адміністрацій у Херсонській області було призначено голів територіальних громад. Там це простіше, але з депутатським корпусом ситуація буде складною.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».