Підтримати
Її життя понад 40 років було пов’язано з Дніпровським національним історичним музеєм ім. Яворницького. Протягом 20 з них вона була його директоркою. Квартира пані Надії — одна з 236, які постраждали під час масованої ракетної атаки на Дніпро 29 грудня 2023 року.
Того дня основний удар припав на торговельний центр і пологовий будинок. Унаслідок атаки загинуло семеро людей, зокрема в лікарні помер 45-річний чоловік. Понад 30 дістали травми. Було пошкоджено 14 багатоповерхівок. Понівечено сім приватних будинків, 35 автомобілів, 12 адмінбудівель, три лікарні, сім магазинів і складське приміщення.
«Донька пішла в укриття — у підвал кінотеатру «Супутник», а я трохи забарилася, — згадує пані Надія. — Але читала пабліки — ракети вже були в повітряному просторі України... Я підготувала свою «тривожну сумку» з документами та ліками й думала виходити до доньки. Але почула перший вибух. Тоді побігла в коридор. За спиною вже летіло скло та балконна група».
Вибухів було кілька. Якийсь час по тому, як ударною хвилею в квартирі винесло всі вікна, пані Надія ще сиділа в коридорі. Коли все стихло, визирнула у велику діру, що залишилася замість балкона, — навпроти будинку палав пологовий.
Надія Іванівна зібрала речі й пішла до доньки у сховище кінотеатру «Супутник».
Коли жінки трохи оговталися, то повернулися додому. І закрутилося масштабне прибирання. Приїхали друзі, почали вигрібати скло та сміття, пилососити килими. Уламки скла були всюди. Дрібні скалки пані Надія знаходила навіть на четвертий день після прильоту.
На кухні поламано стіл, пошкоджено кухонні меблі, завалилася різдвяна ялинка, розбилися колекційні ялинкові прикраси. У доньчиній кімнаті просіла стіна. Цікаво, що непохитним залишився маленький синьо-жовтий прапорець.
У день атаки мерія міста допомогла жителям розтрощеного кварталу забити вікна ДСП-панелями.
«Я дуже переживала за свої книги та картини. Це мої коштовності», — каже Надія Іванівна.
Протягом двох днів після атаки, на стресі, поки емоції були ніби заблоковані, пані Надія не думала про ситуацію, а на третю добу почала прокручувати в голові ймовірні сценарії розвитку подій.
«Якби я тоді не сховалась у коридорі, мене могло просто вбити балконною секцією, яка впала, або важко поранити склом… І від усвідомлення цих варіантів голова паморочилася», — розповідає жінка.
Надія Іванівна згадує, що в день обстрілу довго ходила квартирою, переступаючи скло, намагалася зрозуміти, в якому стані її речі… Перевіряла рами картин, передивлялася стоси книг… Перебирала розбиті унікальні колекційні ялинкові прикраси. Для неї речі мають історію, яку вона вміє зберігати. Адже понад 40 років її доля була пов’язана зі всесвітньо відомим музеєм.
Пані Надія пройшла шлях від екскурсовода до директора. За часи її перебування на посаді директорки Дніпровського історичного музей отримав статус національного, а його комплекс розширився й поповнився відділами, що стали окремими музеями: «Літературне Придніпров’я», Центр Олени Блаватської та її родини, Музей історії місцевого самоврядування (розташований у Дніпропетровській обласній раді), музей «Громадянський подвиг жителів Дніпропетровщини в подіях АТО» (створений разом із учасниками АТО, громадськими організаціями, волонтерами).
Надія Іванівна та наукові співробітники історичного створили єдиний в Україні Музей історії Дніпропетровського телерадіопередавального центру, а також Музей історії фінансової справи Дніпропетровщини. Про такий мріяли в Міністерстві фінансів України, але так і не змогли реалізувати. А ще вона довго виношувала ідею, а потім з нуля створила концепт Музею історії Дніпра. Дніпровський міський голова Борис Філатов цікавився баченням пані Надії і зрештою ухвалив рішення: музею бути.
Нині Надія Іванівна на пенсії. Любить гортати фотоальбоми. У світлинах закарбований увесь її професійний і творчий шлях. Згадує екскурсії, які особисто проводила першим особам держави та почесним гостям країни. Втім, одну історію з часів свого директорства згадує з особливою злістю.
На початку 2001-го в місті готувалися до візиту російського керманича Путіна. За протоколом готували певні подарунки. Була інформація про те, що «гість» забажав щось історично коштовне. Тодішнє керівництво області викликало Надію Іванівну й поставило завдання віддати з колекції національного історичного музею картину «Козак Мамай»... у подарунок Путіну.
«Сказати, що я була в шоці, — нічого не сказати, — згадує колишня директорка музею. — Я категорично відмовилася це робити. Моя пропозиція була — подарувати роботу сучасного дніпровського автора, бо все, що зберігається в музеї, — це державна частина музейного фонду України».
В Дніпровському історичному — 13 робіт із зображенням козака Мамая. Кожна —унікальна й неповторна, не копія! Одну з них вимагали подарувати Путіну.
Надії Іванівні почали погрожувати звільненням і тим, шо вона не знайде роботи в жодному закладі області. Пані Надія сказала: «Спробуйте! Здійму галас на всю країну. Я родом із Запоріжжя. Дасте вовчий білет у Дніпрі — працюватиму в рідній області».
Розмова велася на підвищених тонах, і Надія Капустіна ставила незручні запитання керівництву: «Хіба Ермітаж по шматочку роздаровують? Хіба в Москві чи Пітері розпорошують колекції? Чому український музей має віддавати унікальні експонати?».
Тоді картина Путіну так і не дісталася. Надія Іванівна відстояла. «Це нормальний вчинок будь-якого музейника, котрий розуміє, що колекція створюється не для подарунків, а для нашого розуміння шляху, який проходить Україна», — зазначає колишня директорка.
Якось у відрядженні на екскурсії в російському музеї Надії Іванівні довелося проводити урок історії й місцевому екскурсоводу, яка «записала» маріупольця Куїнджі та Рєпіна, котрий народився в Чугуєві Харківської області, до кола російських художників. «У росіян фальсифікація нашої культури та історії — не в крові, а в кістковому мозку», — зітхає колишня директорка музею. І згадує, як у лютому 2001 року до Дніпра приїздив Путін. Прибув до міста вночі, Кучма запросив його на нічну вечерю до готелю «Жовтневий».
«Дивна штука — життя», — каже Надія Капустіна. У березні 2022-го готель «Жовтневий» був заповнений під завʼязку переселенцями, які тікали від путінських ракет зі сходу…
Вранці наступного дня візиту 2001-го Путін відвідав «Південмаш»…
…Упродовж 2022–2023 років він цілив у підприємство кілька разів, а 29 грудня 2023-го ракети армії РФ розбили дніпровський пологовий, ТЦ і понівечили цілий житловий квартал біля «Південмашу»… Путінські «подарунки» під ялинку отримала й сама Надія Іванівна.
«Це він помстився мені за картину, якої я йому не віддала», — сумно всміхається пані Надія. І додає: «Тримаємося на життєвому досвіді. Живі! Не поранені. Інше здолаємо й переможемо».
Текст підготовлено у співпраці з DATTALION (ГО «Датталіон»)
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google