Підтримати
З початку повномасштабного вторгнення незаконні викрадення цивільних, катування та тривале позбавлення їх волі без жодних на те підстав стали звичною практикою на окупованих Росією територіях. Понад 20 тисяч цивільних — саме така кількість вказана в Єдиному реєстрі зниклих безвісти осіб, за даними Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця. У публічній базі даних МВС зафіксовано більш як 30 тисяч справ про зниклих безвісти. Розуміючи, що це міжнародний злочин, Росія не визнає цивільних заручників і тим самим блокує процеси їхнього звільнення. Також рідні полонених нарікають, що з української сторони досі не існує єдиного державного механізму пошуку та повернення цивільних.
Чоловік Віти — Олег Либідь з Хмельниччини (ім'я змінене з міркувань безпеки) уже півтора року залишається в російському полоні, де пройшов тортури та нелюдське поводження. Дружина робить усе можливе для пошуку чоловіка.
У перший день повномасштабного вторгнення 33-річний Олег був у відрядженні на Київщині. Він працював у невеличкій будівельній бригаді в селі Димер, що на півдні від Києва. Вже 25 лютого навколо села було багато російських військ, тому четверо будівельників вирішити йти пішки в бік Макарова, бо саме там їх міг забрати перевізник і привезти додому. Чоловіки переховувалися лісами та полями, тому на дорогу вони витратили кілька днів.
«Уранці 3 березня їх схопили російські військові бурятської національності біля села Макарів: хлопців зв'язали, роти заклеїли скотчем, руки перемотали мотузками. Одного чоловіка з бригади відпустили та сказали: «Якщо голова сільради Макарова вийде з білим прапором, інших затриманих відпустять». Голова сільради до російських військових урешті не пішов, тож чоловік із трьома хлопцями залишились у заручниках», — розповідає Віта.
Жінка, повідомила про затримання чоловіка поліцію, а також звернулася до правозахисників.
«Цивільних людей Росія не має права затримувати, це — воєнний злочин. Ми постійно про це наголошуємо, але російська армія продовжує порушувати Женевські конвенції. Як ми бачимо, інколи відбуваються обміни цивільних, однак, за міжнародними документами, цивільних полонених Росія має повернути без обмінів», — розповідає юристка ГО «Правозахисна Група «СІЧ» Юлія Полєхіна.
1 квітня одного з будівельної бригади Олега відпустили: у нього сталося сильне переохолодження та обмороження кінцівок, через що почалися ускладнення. Саме від звільненого полоненого Віта почула жахливі подробиці перебування чоловіків у полоні.
«У перші дні полону всіх чотирьох тримали зв'язаними та скрученими дві доби на морозі без взуття, їжі та води. Ще й поливали крижаною водою... Нелюди, інакше не скажеш. Як мені казав цей хлопець, через кілька днів він не відчував, живий чи ні. В усіх після цього було обмороження ніг, однак у нього — найскладніша форма».
Потім полонених через Білорусь перевезли до Росії. У СІЗО били на допитах. Віта розповідає, що чоловіків прийняли за українських військових.
«У цього хлопця ключиці вибиті. Після катувань у полоні він руки не може підняти, шрами на долонях, бо гарячі дула від автоматів до рук притискали. Через обмороження ніг у нього сталось ускладнення та зараження крові, і останні дні чоловік буквально «гнив» у камері, а росіяни знущались: «Гниєш — то догнивай». В останній момент його забрали в російський шпиталь і там ампутували одну ногу до коліна, на другій нозі ампутували пальці та п’яту», — додає жінка.
В Україні чоловік пройшов тривале лікування, яке потім продовжив за кордоном. Він досі не може оговтатися від пережитого та не готовий розповідати про полон відкрито.
«Нещодавно чоловіка моєї знайомої обміняли: він місяць пробув у лікарні і помер. Росіяни тримають людей у полоні та знущаються до такого стану, що люди не витримують. Усі знають, що це воєнний злочин, але РФ на це начхати, і вона наших цивільних не віддає! Я не знаю, що мені робити!» — говорить жінка.
Віта намагається отримати хоча б якусь інформацію про чоловіка. Ще один звільнений полонений сам знайшов жінку і розповів, що її чоловік був із ним у російському СІЗО. «Він каже, що Олег через постійні катування, відсутність нормальної їжі та важку роботу сильно схуднув. Також у нього поранена рука. Це все, що я знаю. Де він зараз та що з ним, невідомо», — розказує Віта. Вона майже півтора року чекає на Олега та продовжує робити все можливе для пошуку чоловіка.
«Нещодавно мені подзвонили з Червоного Хреста та повідомили, що РФ удруге підтвердила: Олег перебуває у них в полоні. Перший раз це було у квітні 2022 року, другий — 7 червня 2023 року. Статус чоловіка на даний момент — полонений, оскільки він підтверджений державою-агресором, але точне місце його перебування досі невідоме», — каже Віта.
Правозахисниця, яка допомагає Віті у пошуках чоловіка, каже, що великою проблемою сьогодні залишається те, що рідні цивільних полонених місяцями не можуть отримати належну інформацію від українських правоохоронних органів.
«Майже рік Віта не могла отримати витяг із кримінального провадження! Нам довелося відправити багато запитів, щоб його нарешті видали в СБУ Київської області. Тепер слідчі не виходять на зв'язок, і ми зіткнулися з проблемою, про яку вже неодноразово писали, — відсутність інформування рідних. Однак по Олегу є підтвердження Центральної агенції з розшуку МКЧХ щодо перебування у російському полоні. Це поодинокий випадок, оскільки більшості цивільних полонених Росія не підтверджує», — коментує юристка Юлія Полєхіна.
РФ здебільшого відмовляється визнавати, що утримує цивільних осіб. Країна-агресорка приховує інформацію, аби уникнути відповідальності за цей злочин, адже в міжнародному праві немає такого поняття, як цивільний заручник, і саме це блокує процеси повернення цивільних.
.jpg)
«Цивільні заручники є найбільш незахищеними. Також ми не маємо достовірної статистики, оскільки рідні часто не звертаються до правоохоронних органів. Це стосується осіб, родичі яких перебувають в окупації або за кордоном. Їм украй складно це зробити, але з допомогою правозахисників — можливо», — додає юристка.
Зараз Віта мешкає у Львівській області, а справа чоловіка розглядається на Київщині. Також жінка не завжди має можливість залишити малолітнього сина, щоб самій поїхати до різних інстанцій для вирішення питань.
«Як показує практика, завжди більш дієво рідним самостійно приїздити до установ, щоб отримати інформацію щодо розшуку, хоча це знов-таки дуже складно для тих, хто живе в окупації чи за кордоном. Через це нашій країні просто необхідний дієвий механізм з пошуку та звільнення цивільних заручників», — додає Юлія Полєхіна.
Юристка допомогла жінці подати документи для отримання витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, і до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України щодо виплати щорічної грошової допомоги для родин і звільнених полонених у розмірі 100 тис. грн. Однак Міністерство внутрішніх справ листом від 7 липня 2023 року повідомило, що інформація щодо Олега в Єдиному реєстрі осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, на даний момент відсутня…
Цього, на думку юристки, не має бути, тому вона продовжує допомагати Віті та готує документи для повідомлення до Комітету ООН із прав людини.
«Отримання рішення Комітету може зайняти тривалий час, і також існує ймовірність, що Комітет на будь-якому етапі може визнати таку заяву необґрунтованою. Тому важливо якісно підготувати всі необхідні документи для звернення. За підсумками розгляду індивідуальних заяв Комітет ООН виносить рекомендації для уряду держави. Ці рекомендації можуть містити вимоги щодо перегляду справи заявника, виплати будь-якої компенсації (без зазначення в рішенні конкретної суми). Також, завдяки наданню документів до Комітету, ми повідомляємо міжнародні структури про воєнні злочини РФ», — пояснює Юлія Полєхіна.
Про відсутність єдиного державного механізму пошуку та повернення цивільних говорять не лише правозахисники. Рідні цивільних заручників також гуртуються, проводять заходи і разом із правозахисниками вимагають від української влади створити робочу групу, яка займатиметься всіма питаннями та проблемами, пов’язаними з цивільними заручниками. Робоча група була анонсована ще наприкінці 2022 року, але досі не почала працювати. Кабінет міністрів України має внести поправки до постанови №257, щоб у Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими нарешті були повноваження займатися поверненням цивільних заручників. Це все вкрай важливо, бо нашій країні дуже потрібні працюючі алгоритми повернення цивільних.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google