Як жили під окупацією біля Херсона: розповідь очевидців

Своєю історією з окупації, в якій жили понад пів року, поділилися батько з сином з Олександрівки на Херсонщині. Нині вони живуть у власному будинку, точніше тому, що від нього залишилося. Облаштували одну кімнату, де й ночують. Спогади двох чоловіків, що під обстрілами, між прильотами ракет та під постійною загрозою мін доглядали за своїми голубами, переповіли кореспонденти Укрінформу, у статті є також колоритні фото. В матеріалі йдеться і про те, як вели себе окупанти в загарбаному селі, де до війни жили 2,4 тисячі мешканців. Олександр та Сергій Руденки були одними з 15 жителів, що залишалися в населеному пункті під час бойових дій.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Як живуть в окупованій Новій Каховці – розповідь від місцевого жителя

“Ми сім місяців у погребі спали. Сім місяців. У мене кашель тепер не проходить і ноги крутить. Але треба було обирать – щоб шальна пуля чи міна не вбила... он дивіться, до нас 12 мін прилетіло. Одну єлі-єлі розкопав. На два метри влетіла... Єлі розібрав її. Але мені пофіг. Я вже не боюся”, - ділиться молодший із чоловіків.

І уточнює, що непрохані приїжджі могли ввірватися в дім і гасити об руку сигарети. Також герою матеріалу переламали ключицю, вибивали зуби:

“Сігарєти об руки тушили. Просто так. Хто хотів, той приходив. Їх жило тут 500 чоловік. А нас у селі лишилося всього 15. У них ротація була кожні 20 днів. Гра у них була – бити нас. Мені ключицю переламали. От зуби вибили, – показує на беззубого рота. – Але то єрунда. Главне, що ми живі. Пока. Пока ще живі”, - каже чоловік і розуміє, що йому пощастило. На відміну від його сусіда, якого вбили:

“Вітю вбили. Гади, будьте ви прокляті”.

Схожих історій є чимало. У відео нижче зібрано ще кілька розповідей від тих, хто пережив недавню окупацію.

Також окупанти неодноразово погрожували виселенням, зокрема в Крим, Судак. Чоловіки дивуються – навіщо росіянам Україна, якщо вони в себе вдома не можуть навести порядку. І при цьому витрачають шалені гроші на мілітаризацію своєї економіки:

“Їхні люди в ніщеті живуть, а вони воєнні заводи строїли”.

Окупанти, кажуть, траплялися різні. Зважаючи на те, що в Росії за відмову йти в бій (і просто за пацифізм) часом загрожує кримінальна відповідальність,а в приватних військових компаніях на кшталт Вагнера – розстріл, серед прибулих у село росіян траплялися і ті, хто не був ідейним прихильником війни. Але чимало з них користалися своїм становищем озброєного до зубів і погрожували вбивством:

“Разні були. Були й нормальні. Як между нами. І хліба дасть, і крупи принесе. А було таке – прийде і каже: Я прийшов тебе убивать. Знаєш? Знаю, кажу.  - "Будеш рискаться, застрелю! Увижу с мобілой чи стволом, застрелю". Дураку понятно, що застрелиш. Там один взгляд чого вартий”? – згадує чоловік період нещодавньої окупації і додає, що задля уникнення розправи з боку місцевих окупанти натягували розтяжки, щоб уночі ніхто не приходив їх убити.