Як мобільні хаби допомагають ветеранам та їхнім сім’ям у громадах

Шахрайство й банальна байдужість із боку тих, хто мав би допомагати ветеранам та їхнім родинам, стоять на одному щаблі. Що далі від обласних центрів і великих міст, то гірша ситуація з правами наших захисників і захисниць, а особливо їхніх родин. Часто люди не знають про ті можливості та послуги, які їм пропонує держава й неурядовий сектор. Місцеві чиновники й надавачі послуг із різних причин можуть іноді не надавати необхідної інформації або роблять це частково.

Аби сервіси ставали кращими та щоб допомогти державі в їх наданні, у п’яти областях запрацювали виїзні мобільні хаби, в яких фахівці та фахівчині надають юридичні послуги, психологічну підтримку, а також супровід із соціальних питань. Скористатися сервісом можуть ветерани, ветеранки, члени їхніх сімей, родини зниклих безвісти, полонених, загиблих захисників і захисниць.

Зараз проєкт доступний у Вінницькій, Хмельницькій, Львівській, Одеській та Миколаївській областях. Скоро доєднаються Сумська, Чернігівська та Рівненська області.

Ветеранів, осіб з інвалідністю та жінок залучатимуть до розмінування територій

На запит місцевих мешканців чи представників органів соцзахисту мобільний хаб із фахівцями приїздить до громади й надає безоплатні консультації. З одним із таких хабів на Вінниччині до громади вирушила я і хочу поділитися враженнями від поїздки.

Приїзд на Вінниччину

У Вінниці я вперше. Ранок. На Гугл-картах намагаюся знайти локацію «Ветеранського простору», звідки разом із групою мобільного хабу вирушимо до громади. Наче десь поруч, але не бачу. Повз мене проходить чоловік у пікселі, і я розумію, що все ж таки десь геть близько.

Разом заходимо до приміщення, знайомимося, мені пропонують каву. Кілька хвилин — і вже сідаємо в авто вирушати. Сьогодні проведу один день на виїзді з мобільним ветеранським хабом. Зі мною четверо фахівців і фахівчинь, які їздять по громадах Вінниччини й надають допомогу ветеранам, ветеранкам та їхнім близьким за проєктом ГО «Простір можливостей» у межах програми «Український фонд швидкого реагування», яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США.

У групі є психологиня, юристка, котра спеціалізується на допомозі щодо зниклих безвісти, кейс-менеджер і координатор групи. Двоє з них — ветерани.

Прямуємо до невеличкої громади, що розташовується за пів години їзди від обласного центру. Тут мешкало приблизно сім тисяч людей. Із них 32 полеглих, вісім зниклих безвісти й 380 зараз на війні.

Фото ілюстративне, надане Вікторією Климчук-Длугач

Машина під’їжджає до місцевого будинку культури. Він виглядає величезним на тлі звичайних одноповерхових хатинок. Два поверхи, велетенський зал зі сценою, багато інших кімнаток і технічних приміщень.

Із групою підіймаємося на другий поверх, заходимо до просторої зали, що нагадує танцювальну. Там на нас чекають близько п’ятнадцяти жінок і чоловіків із дітьми. У більшості в руках — товстенькі теки з документами.

Група мобільного хабу представляється, розповідає, хто яку послугу може надати. В приміщенні ставлять столи для надання консультацій і стільці. Психологиня йде до окремого кабінету. Вона має надавати допомогу в більш усамітненій атмосфері.

Щойно фахівці сідають за столи, відразу формується жива черга. Перші люди звертаються по консультації.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

У Києві розпочався Фестиваль перших п'єс Театру ветеранів: свої твори представили драматурги - воїни ЗСУ

Українська збірна ветеранів завоювала 188 медалей на Arnold Classic Europe у Іспанії

Кожне звернення — щемлива історія

Молода жінка. Чоловік загинув на війні у квітні цього року. Поруч із нею — дитина, яка весь час грається в телефоні: хлопчик близько трьох років з інвалідністю. Жінка розповідає, що досі не отримала грошової допомоги, яку виплачують у разі загибелі військовослужбовця, як і пенсії на дитину з інвалідністю. Власного житла не мають. Після загибелі чоловіка переїхала жити до свекрухи. Стосунки погані. Коли розповідає про все це — плаче. Руками, що трусяться, показує документи кейс-менеджеру. У неї їх ціла груба течка.

«А навіщо вам форма 100?», — запитує фахівець-ветеран. «Юрист сказав узяти, бо треба на виплату». Виявляється, що ця довідка взагалі не потрібна, адже жінка мала всі необхідні документи. Переглянувши теку, кейс-менеджер виявляє багато зайвого. Оформлення кожного папірця — час і гроші цієї змученої жінки.

Чоловік. Його брат — військовослужбовець, зник безвісти. Просить у юристки допомогти розібратися, як зафіксувати його статус. Також цікавиться, які пільги має сім’я у зв’язку з цим.

Фото ілюстративне, надане Вікторією Климчук-Длугач

Молодий ветеран. У руках тримає пластиковий пакет із трояндою, повний документів. Нещодавно демобілізувався. За плечима — дев’ятнадцять місяців служби. Має другу групу інвалідності. Під час консультації вперше почув від кейс-менеджера, що може отримати одноразову виплату в понад 800 тис. грн через поранення. Фахівець пояснює покроково й розписує на листку алгоритм дій.

«Ви знаєте, що можете подати документи на оформлення посвідчення особи з інвалідністю тут, у громаді?» — запитує кейс-менеджер. Чоловік відповідає, що приходив, але йому цього не пояснили, він пішов і більше туди не повертався.

Також фахівець розповідає чоловіку, що він має право на власне житло та пенсію. Ветеран шокований. Ніхто йому цього не розповідав.

Під час служби він змінив декілька військових частин, і ситуація з різними документами вкрай заплутана. Кейс-менеджер разом із ветераном переглядають усе й намагаються зрозуміти, які документи є, а яких бракує. Консультація триває майже годину.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

В Україні затвердили норми про електронне посвідчення ветерана

Ветеранська політика: зрозумілість, упорядкованість і злагодженість

Неякісне інформування — таке ж шахрайство

Вже потім, коли ми їхали дорогою назад, фахівці та фахівчині ділилися, що платні адвокати, які займаються сім’ями полеглих, часто абсолютно не компетентні в цих питаннях. Кажуть сім’ям узяти багато непотрібних документів, а згодом вимагають чималий відсоток від виплати, коли вона приходить.

Юристка ділиться численними історіями про шахраїв, які контактують із сім’ями зниклих безвісти й вимагають гроші, аби «підняти у списках», «витягнути з полону» або «викупити в росіян». Усі ці історії закінчуються однаково — ні грошей, ні близької людини.

Жінка, брат загинув на війні. Ховали власним коштом. Запитує, чи мала право отримати на це кошти від держави чи громади. Вже пізно, але вона просто хотіла знати, щоб передати іншим.

Сонце вже давно перейшло обідній зеніт, усі консультації завершено. Мобільна група зібралася й поїхала назад до Вінниці. Завтра новий день, нова громада, нові люди, але ті ж самі виклики.

Зміст є виключною відповідальністю «Українського фонду швидкого реагування» й не обов’язково відображає погляди IREX і Державного департаменту США.