Останніми днями Україна, можливо, почала, а можливо, і не почала переносити війну з росіянами на територію РФ. Припустімо, що Київ справді це зробив або планує щось подібне. Чи була б це гарна ідея?
Цього тижня воєнізовані формування перейшли з України в Росію і наробили чимало галасу, хоча поки що все припинилося. Росіяни, за своєю звичкою, негайно звинуватили у вторгненні «українських терористів» і «фашистів». Такі заяви можна ігнорувати, як і все, що виголошується з Кремля, який спеціалізується на брехні, - пише в статті для Bloomberg колишній головний редактор Handelsblatt Global Андреас Клутх.
Він додає, що групи, які беруть на себе відповідальність за атаки, складаються з росіян, які дезертирували з армії Владіміра Путіна і тепер воюють проти нього і на боці України. Одна з цих груп них називає себе «Легіон Свобода Росії». Інша - «Російський добровольчий корпус».
Про ці російські антипутінські воєнізовані формування відомо небагато. Зокрема, ніхто не знає, чи отримують вони накази з Києва, чи діють автономно. Але, схоже, вони принаймні слабко пов'язані з українським «Іноземним легіоном», який складається з іноземних добровольців. Це формування часом порівнюють з «інтернаціональними бригадами», які воювали під час Громадянської війни в Іспанії проти націоналістів генерала Франсіско Франко.
Київ, зі свого боку, заперечує свою причетність до атак на території Росії. Цілком можливо він каже правду.
«Але давайте відкладемо це в бік і поставимо більш важливе питання: чи має стратегічний сенс напад на саму Росію? І тут я маю на увазі щось більше, ніж просто сутички. Деякі з найвидатніших військових умів в історії вигравали оборонні війни саме таким чином. Ідея полягає в тому, щоб загрожувати домашній базі загарбника, змушуючи його відступити, повністю або частково, від початкової лінії фронту для захисту тилу», - пояснює автор.
У великому масштабі саме це зробив римський полководець Сципіон Африканський між 210 і 202 роками до нашої ери. На той час Ганнібал - найстрашніший ворог, з яким коли-небудь стикалися римляни - вже вісім років тероризував Італію своїми карфагенськими військами. Тож Сципіон повів римську армію до Іберії, щоб захопити місцеві бази Ганнібала. Кілька років по тому Сципіон перетнув північну Африку, щоб загрожувати самому Карфагену. Лише тоді Ганнібал залишив Італію, щоб захистити свою батьківщину. Сципіон переміг його, і Рим виграв війну.
«Так само Україна може відкрити нові фронти всередині Росії. Тоді Путіну довелося б вивести частину своїх загарбницьких сил з України і відправити їх в Росію. Це послабило б російські позиції в Україні і допомогло б українцям відвоювати свої території. Путін також почав би здаватися слабким у власній країні і став би вразливим - політично чи фізично - до переворотів», - йдеться в статті.
Однак, автор зауважує, що Україна - не Стародавній Рим, а Росія - не Карфаген, і Путін, безумовно, не Ганнібал, який був одним з найбільших військових геніїв в історії, незважаючи на його остаточну поразку. Стратегічна ситуація зовсім інша.
Перша відмінність полягає в тому, що Путін, на відміну від Ганнібала, має ядерну зброю і неодноразово погрожував застосувати її, якщо його заженуть у глухий кут. Наразі світ включно з його союзником Китаєм переконав його, що ядерну ескалацію допускати не можна. Але російська доктрина передбачає використання ядерної зброї, коли під загрозою опиниться сама російська держава. Оскільки Путін нероздільно пов’язує державу і себе, він може вирішити, що йому більше немає чого втрачати.
Інша відмінність полягає в тому, що Україна, хоча зараз і має найбільш загартовану в боях армію в світі, покладається на постійну підтримку Заходу. Вона захищає своє небо американськими системами ППО, переходить у контрнаступ за допомогою німецьких бойових танків і, можливо, скоро ще й домінуватиме в небі за допомогою винищувачів F-16.
«Але вся ця допомога досі ґрунтувалася на твердженні, що Україна захищає лише власну територію. Найбільший страх на Заході полягає в тому, що НАТО можуть втягнути у війну з Росією, яка може перерости в Третю світову. Деякі західні країни - можливо, навіть США після виборів 2024 року - можуть припинити підтримувати України, якщо вона перейде до наступальних атак. Так званий Глобальний Південь, який і так перебуває у стані очікування, ймовірно, остаточно виступить проти Києва», - пише Клутх.
Тому більш витонченою версією «стратегії Сципіона» був би український наступ на Крим. Цей півострів - законна українська територія, попри те, що Путін «анексував» його в 2014 році. Психологічно Путін і росіяни вважають Крим частиною своєї країни, але світ так не вважає. Тож такий український наступ буде справедливим.
Повернення Криму коштуватиме багато української крові. Київ не має ракет дальнього радіусу дії, військово-повітряних сил чи десантних військ, щоб обійти російські війська в двох інших частково окупованих українських областях - Херсонській і Запорізькій. Тому йому доведеться пройти через ці області, перетнути Дніпро і фронтально атакувати росіян, які добре окопалися.
Кращим підходом могло б бути просто відрізати Крим від російських ліній постачання. Для цього українці могли б використати свої нові західні танки й інше озброєння, щоб пробитися через Запоріжжя до Азовського моря, розірвавши «сухопутне сполучення», яке росіяни побудували для себе між Донбасом і Кримом.
«Якщо пощастить, Путін вирішить, що з нього досить, і неохоче вступить у мирні переговори, якось виставивши свою «спеціальну військову операцію» як успіх за допомогою максимально примусової пропаганди. На противагу цьому, якби Путін зазнав військового тиску в самій Росії, він не зміг би вдавати, що щось виграв. Йому довелося б посилити свої твердження про те, що він захищає Росію від зовнішніх ворогів», - вважає автор.
Тому Україна не повинна нападати на саму Росію або заохочувати маріонеток, таких як російські антипутінські воєнізовані формування, робити це за неї. Києву краще й далі переконувати світ, що він захищає свою країну. Стратегія має полягати в тому, щоб завоювати глобальну підтримку, а потім відвоювати якомога більшу частину України.