Підтримати
Президент України Володимир Зеленський оголосив про відставку міністра оборони Олексія Резнікова 3 вересня, що стало найбільшою зміною серед політичних лідерів країни з початку повномасштабного вторгнення Росії понад півтора року тому. Відставка Резнікова відбулася після тижнів спекуляцій навколо звинувачень у фінансових зловживаннях у Міністерстві оборони і відображає прагнення України продемонструвати нульову толерантність до звинувачень у корупції.
Резнікова замінив Рустем Умєров, який очолював Фонд державного майна України і раніше брав участь у переговорах щодо обміну полоненими з Росією та Чорноморської зернової ініціативи за посередництва ООН. Водночас Умєров є представником мусульманської кримськотатарської меншини в Україні, що робить його призначення особливо важливим на символічному рівні, пише Atlantic Council.
Після затвердження Умєрова Україна має президента-єврея і міністра оборони-мусульманина, що підкреслює різноманітність керівництва країни і водночас викриває абсурдність російської пропаганди про "нацистську Україну".
Коли президент Росії Владімір Путін вперше розпочав повномасштабне вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року, він визначив "денацифікацію" країни як одну з двох своїх ключових військових цілей, поряд із повною демілітаризацією України. Роблячи це, він опирався на десятиліття подібної дезінформації. Дійсно, принизливе зображення путінським режимом українців як “фашистів” можна простежити ще з часів Сталіна.
Протягом усієї холодної війни московські пропагандисти намагалися дискредитувати багатовікову боротьбу України за незалежність, асоціюючи її зі співпрацею з нацистами. У пострадянську епоху російські офіційні особи активно намагалися відродити ці образи і послідовно стверджували, що продемократична українська революція Євромайдану 2014 року насправді була ультраправим переворотом, який перетворив країну на розсадник фашизму. На момент повномасштабного вторгнення минулого року згадки про "нацистську Україну" стали абсолютно нормальним явищем у ретельно зрежисованих і підданих жорсткій цензурі російських ЗМІ.
Цей наратив про “нацистів” передбачувано добре спрацював серед внутрішньої російської аудиторії, яка звикла дивитися на сучасну політику через викривлену призму катастрофічного досвіду Радянського Союзу часів Другої світової війни. Можливо, більш дивним є те, що він також був сприйнятий за межами Росії деякими лівими силами і противниками панівної ролі Америки в міжнародних справах. Однак, що дуже важливо, ніхто не зміг надати жодних переконливих доказів на підтримку гучних заяв Кремля.
У той час як російські пропагандисти наполягають на тому, що сучасна Україна “переповнена нацистами”, українські ультраправі групи фактично обмежені у політичному ландшафті країни. Під час президентських виборів 2014 року, що відбулися всього через кілька місяців після народного повстання, яке Росія схарактеризувала як фашистський путч, двох провідних ультраправих кандидатів підтримали менше 2% українського електорату. П'ять років по тому головні націоналістичні партії України намагалися подолати тривалу історію невдач, сформувавши коаліцію для участі в парламентських виборах у країні. Вони отримали лише 2,15% голосів. Ці жалюгідні результати є нагадуванням про те, що всупереч диким твердженням Кремля, підтримка ультраправих політиків у сучасній Україні нижча, ніж практично в будь-якій іншій європейській країні.
Обрання Володимира Зеленського президентом навесні 2019 року стало черговим ударом по безпідставних заявах Росії про "фашистську Україну". Єврейське коріння Зеленського та його гучна шоу-кар'єра російськомовного коміка теоретично мали б зробити його архетипним ворогом нібито націоналістично налаштованого українського населення. Натомість єврейська приналежність Зеленського ніколи не була проблемою для українських виборців, які обрали його з переконливою перевагою у понад 73%.
Російські чиновники та пропагандисти заплуталися у своїх відчайдушних спробах пояснити, як нібито нацистська країна могла так масово підтримати єврейського лідера. Найвідоміший із них - міністр закордонних справ Росії Сєргєй Лавров, який навесні 2022 року в інтерв'ю італійському телебаченню заявив, що єврейське коріння Зеленського нічого не означає, оскільки у Гітлера "теж була єврейська кров". Наслідки ганебних коментарів Лаврова були передбачувано серйозними. Після міжнародного засудження на чолі з Ізраїлем Путін був змушений втрутитися і особисто вибачився перед ізраїльським прем'єром від імені свого міністра закордонних справ.
Тепер Кремль повинен також пояснити, як його кошмарне бачення ксенофобської, нетерпимої України узгоджується з призначенням мусульманина з етнічної меншини на посаду міністра оборони під час, можливо, найважливішої війни за всю історію країни. Звичайно, Умєрова обрали не на основі його етнічної приналежності чи віросповідання. Тим не менш, таке призначення було б немислимим, якби Україна хоча б віддалено нагадувала ультраправу антиутопію російської пропаганди.
Все це лише ще одне нагадування про те, що все путінське вторгнення засноване на безсоромній брехні. Намагаючись замаскувати свою незаконну агресивну війну, Росія цинічно експлуатує одні з найболючіших історичних ран Європи і намагається дегуманізувати своїх українських жертв, безпідставно тавруючи їх як сучасних спадкоємців нацистської Німеччини. Насправді, єдиними фашистами в Україні є російські війська, яких Путін відправив, щоб знищити українську державність та стерти українську ідентичність. Ці солдати авторитарної імперії ведуть жорстоку, але зрештою програшну битву проти дедалі впевненішої в собі України, яка почувається комфортно у своєму різноманітті та об'єднана європейською ідентичністю, зазначає видання.
Чи є ідеологія Росії нацистською? Якщо так, то що з цим має робити світ? Про це у статті «Чи є Путін новим Гітлером, і хто тоді росіяни?» розмірковує історик, співробітник Українського інституту національної пам’яті Віталій Огієнко.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google